На Дніпропетровщині є старовинний храм, що творить дива й має відношення до образу Миколая Чудотворця. Напередодні Дня святого Миколая ми вирішили познайомити читачів із цією духовною родзинкою українського народу, її легендами та традиціями.
У Старій Ігрені (Огріні), неподалік селища Чаплі, височіє старовинний козацький храм, Свято-Миколаївський. Нині він ніби сором’язливо стоїть в стороні від гучного обласного центру, в мрійній задумі оглядає річки: Самару, Дніпро, Шиянку, що якраз неподалік церкви з’єднуються.
Кажуть, місце злиття трьох річок – зачароване, бо ж їхні рукави ніби створюють «Древо життя», єднають тим самим Сучасне з Минулим і Майбутнім. Ось і церкву незвичну тут зведено. Подейкують, творить вона дива – дарує людям надію та зцілює недуги, а закохані серця єднає навіки.
Здавна на тутешніх землях володарювало старовинне праслов’янське войовниче плем’я, мало тут головне місто. Дехто з істориків вважає, що то був билинний Пересічень, де мешкали уличі. Цей славетний поліс довгий час вважався керівним центром усієї Руси й володарював на землях слов’ян до часів Києва; мав неабиякі доходи й добре озброєне військо та значну кількість торгового, військового флоту. Цьому сприяло зручне географічне положення. Повз Пересічень (Огрінь) пролягали небезпечні, але важливі степові й річкові торгові шляхи. Це було таке собі місто-фортеця, яке мало усі географічні можливості – з трьох боків захищене річками, а з одного – ще й високою горою, густим прадавнім лісом.
Чи не щодня заходили з Дніпра та Самари у вузький рукав Шиянки верткі чайки та дуби. Заходили, у гавань, як казали козаки.
Не дивно, що й нині місцева вулиця, яка прямує вздовж річки майже до церкви, досі зветься Гаванською. Як згадка про козацьку та ще князівську «гавань», яка тут здавна існувала й якою торгові та військові судна проходили від Дніпра та Самарі (Самарки), річкою Шиянкою аж за перший поріг, Кодацький!
Місце цього таємничого проходу звивалося, мов шия якогось птаха, тож і річку назвали ніяк не інакше, а саме Шиянка. Тим більше, що поруч активно гніздилися чаплі, від клекоту котрих навесні та влітку усе гуло.
ЦЕРКВА-МАЯК
Свято-Миколаївський храм розташовано не у центрі селища, як буває зазвичай, а на колишній південній околиці Старої Ігрені (Огрінь), майже над берегом Шиянки.
Чому саме так? Існує кілька пояснень. Одне з них свідчить, що храм здавна служив козацьким чайкам маяком на річці, аби завдяки його високій дзвіниці бачити, де прохід на Шиянку.
Нинішній кам’яний храм святого Миколая зведено вже за часів Катеринослава. Але, за переказами, в роки розквіту козацтва тут височіла дерев’яна церква. Січовики її звели на честь великої переможної битви козаків Івана Сірка над татарами у цій місцині. Раніше землі неподалік храму були відомі великим язичницьким капищем. Кам’яні менгіри(священні камені) його ще й досі деінде знаходять поруч.
Творцем зведеного храму став відомий у світі архітектор, англієць Едуард Блор. Так, саме той архітектор, що має відношення до будівництва Воронцовського палацу в Алупці та добудови Букінгемського палацу. З його руки, за замовленням на той час власника цих самарських земель фельдмаршала, генерал-губернатора Новоросійської губернії, графа Михайла Воронцова, Ігренський кам’яний Свято-Миколаївський храм було побудовано 1857 року.
Граф Михайло Воронцов любив несподівані архітектурні рішення, тяжів до таємничості й, подейкують, був масоном. Тож замовив храм неабиякому зодчому – особистому «каменярю» англійської королівської родини!
За бажанням князя храм звели незвичним. У так званому мавританському стилі, за прикладом пізньої англійської готики епохи Тюдор. Споруда мала невластивий православній церкві вигляд, що, швидше, нагадує лютеранську кірху, має шпилясту дзвіницю, стіни з високими гостроверхими вікнами, близькими до готики.
Та згодом храм отримав ще більшу таємничість. У ньому з’явилася чудотворна ікона – на честь Божої Матері «Надія всіх кінців землі». Вона була написана 1821 року полтавським ченцем Данилом Московченком, причому прямо на стіні. Неодноразово цю ікону намагалися забілити, але святиня виникала знову і знову. Мов Надія, яку не знищити, допоки існує людство!
ХОДИТЬ ДУША БАТЬКА МАХНА
Про цей храм та його дива добре знав і батько Махно. Невипадково, саме тут він і вінчався. Деяким парафіянам цієї церкви досі здається, ніби його дух витає там.
Легенда стала такою поширеною, що цю церкву якось відвідали Філіп Кіркоров та Алла Пугачова. А після реєстрації шлюбу навесні 1994 року навіть збиралися тут, за прикладом Махна, повінчатися.
Цікаво, що донині дива творяться у храмі святого Миколая, що в Старій Огріні. Навіть у безлюдній церкві часто чутно якісь голоси, шепіт молитов чи то тихий спів, мов жінка яка над дитиною співає. Ці голоси линуть, мов із-під землі, заставляють серце стрепенутися, наче воно щось рідне чує. Для тих, хто втратив надію та приходить до храму, сподіваючись на підтримку вищих сил, тут завжди знаходиться відповідь і допомога.
Єдине, що дивує й засмучує: за останні роки святиню дещо добудовано й змінено цим її первісний вигляд. Шпиль дзвіниці оточили чотирма маленькими позолоченими главками. Але це ж іще й пам’ятник архітектури національного значення, чи можна його змінювати, як забажається?!
Та, сподіваємося, надія на відновлення колишньої величі храму та козацьких земель, на яких він стоїть, іще попереду.
АНФІСА БУКРЕЄВА-СТЕФКО, ФОТО АВТОРА