Всього 45 хвилин знадобилося для того, аби погодити з керівництвом Косова програму професійного прихистку для українських журналістів під час війни.
Проект започаткували громадські активісти, члени Асоціації газетярів Косова (AGK) та Європейського центру преси й свободи слова, публікує НСЖУ.
Вони запропонували запросити до Приштини 20 працівників медіа з України, аби ті продовжили жити й працювати в безпечних умовах, під захистом міжнародного законодавства, доки на їхній Батьківщині триває війна. Причому йшлося не просто про заклик “А давайте!..”. Це була чітка пропозиція, яка має організаційне та фінансове обґрунтування, бо кожному з учасників надаються житло, грошова стипендія та належні побутові умови.
Ідею підтримали депутати парламенту та уряд на чолі з прем’єр-міністром Альбіном Курті. Невдовзі організатори зателефонували голові Національної спілки журналістів України Сергію Томіленку та повідомили про готовність приймати шанованих гостей. А вже 17 квітня в аеропорту Приштини організатори зустріли першу учасницю програми – кропивничанку Людмилу Макей.
Однією з тих, хто опікується програмою “Проживання журналістів у Косові”, є медіаюристка Флютура Кусарі. В перекладі з албанськоі її ім’я означає “метелик”, і воно якнайкраще характеризує її активну натуру. Флютура встигає все: злітати на форум до Брюсселю, виступити на міжнародному фестивалі журналістики в Приштині, поспілкуватися з Генеральним секретарем Європейської федерації журналістів Рікардо Гутьєрресом та зустріти українських колег, що прибули о третій ночі. А потім ще й разом із трирічною донечкою прийти на святковий обід на честь ветеранів української журналістики – президента Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Людмили Мех та секретаря НСЖУ, спецкора видань Vectornews.net та Borg.expert Сергія Шевченка. Вони прибули до Приштини минулого тижня й активно включились у міжнародне медійне життя.
Флютура Кусарі зазначає: оперативність, з якою косовський уряд ухвалив програму “Проживання журналістів у Косові”, справді безпрецедентна. Бо, наприклад, у Німеччині теж діють подібні проекти з захисту журналістів із Білорусі, Казахстану та інших країн. Але там шлях від ідеї до її реалізації зайняв не один рік.
“Новина про те, що 24 лютого Росія атакувала Україну, стала шоком для всіх нас. Водночас вона змусила замислитися: що ми тут, у Приштині, можемо зробити для українців?”, – каже Флютура. В її очах – непідробні тривога та співчуття.
Дійсно, народ Косово знає не з чуток, що таке біль і розлука з батьківщиною. Голова Асоціації газетярів Косова Джемаль Реджа розповів, як 13-річним хлопчиком змушений був переїхати до Македонії, а звідти до Канади під час Косовської війни. Коли через кілька місяців повернувся додому, побачив зруйновані міста і села, спалені будинки, осиротілі сім’ї.
Координатор проекту Адем Сулеймані разом з іноземними волонтерами допомагав співвітчизникам відбудовувати зруйноване житло. Він каже, що після війни в Косово залишилося багато замінованих ділянок. Згадує, як вибухівку виявили в будинку, в якому він та робітники відновлювали дах. Це було місце, де тривалий час перебували люди, і лише дивом вдалось уникнути біди…
Маючи власний драматичний досвід, Джемаль Реджа та його команда особисто дбають, аби кожен журналіст, який прибув до Приштини з України, почувався комфортно. Водночас голова АГК з хитруватою посмішкою обіцяє: “Вам тут нудьгувати буде ніколи. Окрім безпосередньо власної журналістської роботи, вам доведеться ще й активно спілкуватися з місцевими медіа”.
І він має рацію. Кожне косівське медіа (а їх тут близько 20) прагне поспілкуватися з українськими колегами. Для нас, українських журналістів, ця увага – унікальний шанс донести правду про війну до мільйонів глядачів, слухачів, читачів. У перший тиждень свого перебування у Приштині авторка цих рядків дала інтерв’ю для “Голосу Америки”, “Євроньюз”, “Балканський інсайт” та журналу ZA (українською “Голос”), який пише про роль жінок у суспільстві. А ще були Міжнародна конференція до Дня свободи слова, участь у Восьмій школі молодих дипломатів, поїздка до Школи саперів у Пеї та візит із групою журналістів Косова до Албанії, урочистості з нагоди Дня Європи.
Ну, а в столиці Косово всі шляхи ведуть до монументу NEWBORN, який символізує народження незалежної держави. Тут люблять фотографуватися місцеві й туристи. Тут ми, українські журналісти, давали інтерв’ю телеканалу Kanal10 та зустріли колоритну пару з прапорами України та Косово.
Познайомилися. Гюнтер Фелінгер – австрійський економіст, Кеті Шнеєбергер – голова асоціації Vienna goes Europe. У Твіттері Гюнтера – його фото з прапорами Грузії, України та Молдови. Каже, що таким чином він із Приштини закликає Тбілісі, Київ та Кишинів визнати Косово.
Кеті народилася й виросла в Німеччині, з 1992 року живе у Відні. Після багатьох років занять дзюдо вона зосередилась на підвищенні обізнаності про Європу. Каже: «Україні потрібна серйозна перспектива вступу та швидкий статус ЄС».
Вистачило кількох хвилин спілкування, щоб зрозуміти, що маємо справу з людьми, які вболівають за Україну та підтримують її прагнення стати повноправним членом європейського співтовариства. Щоправда, причини, через які Київ не може поки що визнати Косово, ми обговорити не встигли. Але повірте, ця обставина не заважає косоварам, які пережили війну, щиро співчувати українцям.
Зустрічами та спілкуванням наповнений кожен день перебування в Приштині, яка дає прихисток і щиру підтримку журналістам з України. А ті, у свою чергу, вже будують плани на майбутнє: як після Перемоги над рашистами будуть приймати дорогих гостей в себе вдома.
Детальніше про програму «Проживання у Косово» та можливості для журналістів читайте тут.
Людмила Макей