Нещодавно у світі відзначили 145 років з дня народження українського композитора, хорового диригента, піаніста, педагога, збирача музичного фольклору та громадського діяча – Миколи Леонтовича. Він автор відомих хорових обробок українських народних пісень «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть», «Ой з-за гори кам’яної» та інших. Славнозвісний різдвяний «Щедрик» перекладений багатьма мовами і відомий в англомовному світі як Carol of the Bells.
МУЗИКА – З ДИТИНСТВА
Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту Подільської губернії в сім’ї сільського священника. Раннє дитинство хлопчика пройшло у селі Шершні Тиврівської волості Вінницького повіту. До сьогодні серед дослідників не припиняються дискусії щодо будинку в Шершнях, де жили Леонтовичі. На думку одних, це кам’яно-цегляна будівля у центрі села, відзначена меморіальною дошкою, яка, до речі, потребує капітального ремонту. Інші стверджують, що це дерев’яний будинок, який згорів ще у 1898 році.
Початкову музичну освіту Миколі надав батько, Дмитро Федорович. Він чудово співав, майстерно грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів. Мати, Марія Йосипівна, мала гарний голос і часто співала українські народні пісні. Брат і сестри майбутнього композитора також вчилися музики з дитинства й згодом стали співаками та музикантами.
У 1887 році Микола Леонтович вступив до Немирівської гімназії, але вже наступного року батько, через брак коштів, перевів його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі Микола опанував спів по нотах і вільно читав складні партії в церковних хорових творах. У 1892 році він вступив до Подільської духовної семінарії в Кам’янці-Подільському, де вивчав теорію музики та хоровий спів. Водночас опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти і почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки Миколи Лисенка.
КРОКИ У ТВОРЧІСТЬ
У червні 1899 року Леонтович закінчив духовну семінарію, вирішив викладати у сільських школах, а музичну освіту удосконалювати самотужки. У селі Чукові Брацлавського повіту Подільської губернії організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п’єси українських і російських композиторів. У 1901 році видав перший збірник пісень із Поділля, а у 1903-му – другий із посвятою Миколі Лисенку.
Восени наступного року Леонтович покинув Поділля і переїхав на Донбас: в одній із місцевих залізничних шкіл викладав спів та музику. Під час революції 1905 року організував хор робітників, з яким виступав на мітингах. Звісно ж, така діяльність не могла не привернути уваги поліції й Леонтовичу, задля безпеки, довелося повернутися на Поділля. Він отримав роботу у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі: знову викладав музику і спів, але тепер – донькам сільських священників.
З 1909 року Микола Дмитрович продовжив власне навчання під керівництвом відомого теоретика музики Болеслава Яворського, якого неодноразово відвідував у Києві та Москві. На той час ним було створено багато хорових обробок, зокрема, «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» і славнозвісний «Щедрик». У 1916 році Микола Леонтович разом із хором Київського університету виконав саме свою обробку «Щедрика», яка принесла йому великий успіх.
ВИМУШЕНІ ПЕРЕЇЗДИ
Із встановленням Української Народної Республіки, Леонтович вирішив переїхати з Тульчина до Києва, де почав активну діяльність як диригент і композитор. Професійні та самодіяльні колективи України включили до свого репертуару цілу низку його творів. Зокрема, на одному з концертів великий успіх мала «Легенда» Миколи Вороного (оригінальний твір Леонтовича).
Після приходу більшовиків митець деякий час працював у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти. Викладав у Музичнодраматичному інституті ім. Миколи Лисенка. Також разом з композитором і диригентом Григорієм Верьовкою працював у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання; організував кілька хорових гуртків. У серпні 1919року, під час захоплення Києва денікінцями, які переслідували українську інтелігенцію, був змушений у повному розумінні слова тікати до Тульчина. Тут Микола Леонтович засновує першу в місті музичну школу.
Упродовж двох років працював над своїм першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Бориса Грінченка. Восени 1920 р. у Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом Кирила Стеценка та Павла Тичини як другого диригента. Під час концертів капела виконувала твори Миколи Леонтовича. Упродовж подальших місяців він працював над завершенням опери «На русалчин Великдень», не підозрюючи, що це його остання робота…
«ЗАГАДКОВА» ЗАГИБЕЛЬ
У ніч на 23 січня 1921 року композитор перебував у будинку свого батька, що у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий агентом ВЧК Афанасієм Грищенком. Той напросився переночувати, назвавшись чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Якби ж Леонтовичі знали, що дають нічліг убивці… Вранці він, за присутності заздалегідь зв’язаних сестри, доньки та батька Миколи Дмитровича, застрелив його і пограбував будинок. В офіційних колах поширили інформацію про те, що вбивство скоїв переодягнений петлюрівець. Попри це, частина спогадів свідків потрапила за кордони СРСР, а надзвичайна популярність пісні «Щедрик» спричинила зацікавленість до ґрунтовних досліджень творчості й життя її автора.
Багато науковців, представників діаспори та суто американських дослідників і журналістів перейнялися долею талановитого композитора. Його загибелі присвятили безліч публікацій, але найчастіше вони ґрунтувались на оповідях свідків – родичів і чомусь різко суперечили одна одній. Текст рапорту, що розкрив ім’я справжнього вбивці, було оприлюднено лише у 1990-х роках, коли стали доступними засекречені матеріали радянських часів. За їх цинічною «заангажованістю» приховали знищення талановитого українського композитора тодішніми владними і каральними структурами. Єдине, що залишається незрозумілим, – це через що чекісти вдалися до такої жорстокості, якою була причина вбивства 44-річного композитора?..
ЗОКРЕМА ПРО «ЩЕДРИК»
Всесвітньо відомий «Щедрик» належить до творів, створенню яких Микола Леонтович присвятив майже все життя. У першій редакції пісня з’явилася до 1901 – 1902 років, друга редакція припала на 1906 – 1908 роки, третя – на 1914-й, учетверте твір було відредаговано у 1916 році і, нарешті, вп’яте у 1919-му – після того, як його уперше, у 1916 році, виконав хор Київського університету. Музичне першоджерело «Щедрика» належить до найстаріших зразків українського фольклору.
Дослідники припускають, що композитор обрав зразок, який побутував на Поділлі і був знайомий йому з дитинства. Текст до нього пов’язаний із дохристиянською добою, коли новий рік починався ранньою весною, з поверненням до України ластівок. Поширення іншого варіанта, записаного в грудні 1916 року учителем співу Ф. Лотоцьким у селі Паланка Гайсинського повіту на Поділлі, засвідчило жанрову метаморфозу – переведення «Щедрика» зі щедрівок до колядок, пов’язаних з темою народження Христа.
Після гастролей хору Олександра Кошиця в країнах Європи у 1919 році та в США у 1922-му, «Щедрик», який був у його репертуарі, став знаним в усьому світі. У 1936 році популярний американський композитор українського походження Петро Вільговський написав низку англійських текстів до цієї композиції. Його англомовна версія відома як «Дзвінка колядка, Колядка дзвонів» (Carol of the Bells), є однією з найпопулярніших різдвяних пісень. У наші часи «Щедрик» можна почути в усіх куточках світу англійською, німецькою, іспанською, японською та іншими мовами.
УШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ
- Ім’я Леонтовича носять вітчизняні музичні колективи, навчальні заклади, вулиці у Києві, Львові, Одесі та багатьох інших українських містах і селищах.
- Відкрито меморіальні музеї у місті Тульчин Вінницької області та у селі Марківка неподалік місця його поховання.
- 5 січня 2016 року Національний банк України ввів в обіг срібну ювілейну монету номіналом 20 гривень «Щедрик», присвячену 100-річчю першого виконання твору хором Київського університету. Вона належить до серії «Українська спадщина».
- У Покровську встановлено пам’ятник, а на будівлях залізничної школи та вокзалу, де вчителював Микола Леонтович, – меморіальні дошки.
ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)