Будинок мурований, тинькований, фарбований, «П»-подібний за планом, чотирьохфасадний. З боку вулиці має один поверх з мезоніном, з боку двору, через перепад рельєфу, – два поверхи з мезоніном. Розташовано із помітним відступом від червоної лінії вулиці. Первісно розташовувався у південно-західному куті садибної ділянки, що займала простір уздовж сучасної вулиці Володимира Вернадського до межі парку ім. Т. Г. Шевченка, а по схилу сягала вулиць Кам’яної та Колодязної.
Споруджено орієнтовно у 1858 – 1859 роках для Петра Ананійовича Струкова. Архітектор невідомий. До середини 1910-х років належав представникам родини Струкових. У подальшому власність Міністерства внутрішніх справ (квартира губернатора і ряд установ).
Загальне вирішення головного фасаду є прикладом класицистичного садибного будинку збудованого за прообразом будинків-палаців XVII-XVIII ст. (як приклад Потьомкінський палац у тому вигляді, який палац отримав після реконструкції 1840-х років).
Наприкінці 1900 – на початку 1910-х років «Старий особняк» («Старий Струківський палац») досить ґрунтовно перебудовується. Будинок отримує по всьому периметру парапет з металевою решіткою у стилі модерн. Вірогідно, що провадилися і роботи з реконструкції приміщень. В інтер’єрах збереглися окремі декоративні елементи: ліпні розетки стель, карнизні тяги, але їх приналежність до певного періоду в історії особняка не встановлена.
У 1882 році, згідно роздільного акту між спадкоємцями П. А. Струкова, власниками садиби стають брати Олександр, Мануїл та Ананій Струкови. У 1883 році, після смерті Мануїла Струкова, його доля у садибі була розділена між двома братами.
На 1880-ті роки садиба складалася із земельних ділянок № 497, № 498, № 499, № 500, № 501 у 1-й поліційній частині (за планом міста 1834 року) та двох ярів – «Синельніківского» та «Жмелівського». Площа садиби складала 19 десятин 1906 квадратних сажнів.
Первісне облаштування саду та присадибних служб було виконано лише безпосередньо при особняку. Більша частина садиби лишалася необлаштованою. У 1890 – 1900-х роках садиба поступово облаштовується. У 1890 – 1891 роках за проєктом землеміра Андерсона розплановано «Нову вулицю» (сучасна вулиця Архітектора Дольника) і розпочато продаж садиб уздовж неї під приватну забудову. Через територію садиби прокладено «Струковський узвіз» (починався праворуч від особняка, серпантином проходив по садибі до сучасного Струківського узвозу на Каміннях). У нижній частині садиби, на Каміннях, споруджено декілька корпусів прибуткових будинків. Садиба була повністю огороджена мурованим парканом. При цьому, було нарешті чітко визначено межі садиби, у тому числі по Новодворянській (сучасна Володимира Вернадського) вулиці. Під час облаштування садиби із її території виділено ділянку безпосередньо під особняком, яка огороджена окремим парканом – металева решітка на мурованих стовпах з боку вулиці та мурованим з інших боків.
На 1918 рік на території при особняку розташовувалося три службових корпуси. Один, залишки якого збереглися, – у західній частині ділянки, два – у східній, при в’їзді. Ще один службовий корпус розташовувався по Струківському узвозу.
У 1900 – 1910-х роках у нижній частині ділянки споруджується «Новий Струківський палац». У верхній частині садиби розплановується новий сад.
У перші десятиріччя після побудови особняк не використовувався для постійного проживання родини. На середину 1880-х років особняк було здано в оренду під квартиру катеринославського губернатора Дмитра Батюшкова. З 1887 року, після обрання губернським маршалком дворянства, у особняку оселився один із власників – А. П. Струков.
З кінця 1900-х років зустрічаються згадки про винайм квартир у будинку Струкова по Новодворянській вулиці, але про які саме корпуси йдеться встановити неможливо. У 1908 році тут знаходиться квартира камергера А.Н. Крейтона. У 1910 – 1915 роках – квартира Маріуса Коттавоза та, відповідно, французьке комерційне агентство, а з 1914 року – французьке консульство.
У 1913 році губернатором В. Л. Колобовим було подано на розгляд МВС проєкт про продаж губернаторського будинку і придбання для потреб керівника губернії особняка Струкова. Придбати мали намір лише «Старий палац» із приналежною до нього територією, який оцінювався у 110 000 рублів. У подальшому особняк планувалося знести і спорудити на його місці новий будинок для квартири губернатора та губернаторської канцелярії. Проєкт не отримав повноцінної реалізації, але вже із 1914 року квартира губернаторів офіційно значиться у «будинку Струкова по Новодворянській вулиці».
У першій половині 1920-х років особняк було пристосовано під будинок відпочинку залізничників. На початку 1930-х років будинок зайнято під квартири чиновників обласної адміністрації. Більша частина території садиби Струкових відійшла під будівництво стадіону «Динамо». За особняком лишилася лише «власна ділянка» визначена у 1890-1900-ті роки.
У середині 1930-х років О.Л. Красносельский, вказуючи особняк у переліку об’єктів доби класицизму, разом із тим зауважив, що «старый Струковский дом почти полностью разрушен». Вірогідно, що архітектор мав на увазі знищення інтер’єрів особняка. У другій половині 1930-х років «дом бывший Струкова, первой половины 19 века» значиться серед 9 пам’яток архітектури на території області. Охоронний номер не встановлено. В наявному переліку він значиться під порядковим номером «5». У повоєнному реєстрі не вказується.
«Старий палац» зазнав ушкоджень у роки нацистської окупації. Роботи по його відновленню під дитячий садок було намічено на 1945 рік. Загальна вартість намічених робіт складала 150 000 рублів. Усі роботи виконано до кінця 1945 року. У 1950-х роках, після будівництва п’ятиповерхового житлового будинку (вул. Володимира Вернадського, 33б) поруч з домоволодінням, територію садиби було зменшено до сучасного розміру.