Іван Багряний – поет та прозаїк, усе життя присвятив літературі. Він писав поеми та романи, кілька років провів у таборах, йому навіть удалося втекти.
Після Другої світової війни емігрував до Німеччини, де прожив до кінця життя. Його найвідоміший роман «Тигролови» був перекладений кількома мовами, але в Україні твір надрукували лише у 1992 році.
Рання творчість
У жовтні виповнюється 119 років із дня народження відомого українського письменника, поета та публіциста Івана Багряного. Він народився у селі біля Охтирки, в родині муляра та заможної селянки Лозов’ягів – це його справжнє прізвище, Багряним він стане вже під час навчання у столиці, коли активно писатиме вірші.
Крім Івана, батьки виховували ще трьох дітей. Вони прагнули дати нащадкам якісну освіту. В 6 років майбутній письменник почав відвідували церковнопарафіяльну школу, а потім закінчив у Охтирці вищу початкову школу. Саме у школі він написав свій перший невеличкий вірш. «Першого вірша написав я в десять років у першій клясі начального училища. Написав українською мовою, як протест проти учителя, що бив мене лінійкою по голові за те, що я не вмів по-російськи,” – згодом згадував Іван Багряний.
У 1920 році вступив до технічної школи слюсарного ремесла, а після – до школи художньо-керамічного профілю. До того, як почати друкувати вірші та твори, він устиг попрацювати. У середині 1920-х років був окружним політінспектором у міліції міста Охтирка. Потім перевівся на посаду вчителя малювання в колонію для безпритульних і сиріт. Мандрував Донбасом, Кримом і, врешті-решт, осів у Кам’янці-Подільському, де влаштувався ілюстратором у газету «Червоний кордон». Саме там були вперше надруковані його вірші. Згодом, перебуваючи в Охтирці, Іван Багряний видав невелику збірку «Чорні силуети: п’ять оповідань», в якій описував враження після поїздки містами України та встановлення влади більшовиків. Під власним прізвищем друкуватися він не ризикнув і взяв псевдонім «І. Полярний».
Іван дуже любив малювати, і згодом це захоплення привело його до Київського художнього інституту, де він опановував фах архітектора, але так і не зміг закінчити виш через те, що не мав змоги оплатити навчання. Наприкінці 1920-х років, під час навчання у столиці, познайомився з іншими відомими письменниками: Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Тодосем Осмачкою. Всі вони були учасниками літературного об’єднання «Марс» або «Майстерня революційного слова». Іван Багряний активно писав вірші, які друкувались у журналах «Глобус» та «Всесвіт». Під впливом творів Миколи Хвильового, який любив уживати епітет «багряний», він і обрав собі новий псевдонім, під яким творив усе життя. Та, незважаючи на це, іноді підписував роботи «Сорок сорок» та «Дон Кочерга».
У 1929 році опублікував свій перший віршований збірник «До меж заказаних», який був конфіскований і знищений цензурою одразу після виходу. Перед друком автор здогадувався, що його вірші можуть не сподобатись у владних кабінетах. Тож аби «заплутати» сліди, під час друку накладу книги він написав, що вона надрукована в неіснуючій друкарні – «робили» її в типографії з одною назвою, а в самій книжці вона була зазначена геть інша. Та ще й сам розвозив свій збірник до книжкових магазинів і так здавав його на продаж. Це дало можливість продати певну кількість примірників, але більшість накладу все одно була знищена. Він досить негативно відносився до радянської влади, бо під час розкуркулення до заможних селян Лозовꞌягів прийшли озброєні люди та замордували старого діда Івана через те, що він був проти нової влади і не хотів ділитися землею та врожаєм.
Популярність та ув’язнення
Справжня популярність прийшла до нього на початку 1930-х років. Саме тоді вийшли друком поеми «Батіг», «Собачий бенкет», історичний роман у віршах «Скелька». У творі Іван Багряний розповідає про повстання в селі Скелька, яке відбулося кілька століть тому. Тоді, згідно з історичними відомостями, розгнівані селяни, протестуючи проти гноблення, спалили монастир. Після цього Багряним зацікавилося НКВД, його кілька разів викликали на допити. Та поета це не зупинило, і згодом він написав поеми «Тінь», «Вандея», «Батіг». У 1932 році його заарештували і засудили до трьох років спецпоселень на Далекому Сході. Звідти він утік, але на шляху до України його спіймали та знову засудили до ще одного терміну – на3 роки. На рідну землю він повернувся тільки у 1940 році. Усе, що пережив за цей час, Іван Багряний описав у двох романах – «Тигролови» та «Сад Гетсиманський». Завдяки цим творам він стане відомим в усьому світі, але не в Україні.
Після повернення із табору Іван працював у театрі в Охтирці та редактором місцевої газети. Саме в рідному місті його застала Друга світова війна.
Еміграція до Німеччини
Із початком війни він став підпільником. У 1943 році його призвали до армії, але ешелон із призовниками розбомбили ворожі літаки, а хто уцілів – повернулися додому. У 1945 році Багряний виїхав до Хорватії, а потім і до Німеччини. Довгий час жив у таборі для переміщених осіб, де і написав більшу частину своїх творів. Іван міг працювати над романом, поемою чи статтею годинами і витрачав на роботу майже весь свій час. За його словами, саме творчість допомагала абстрагуватися від реальності, заспокоїтись та дати вихід енергії, що вирувала у нього всередині.
У німецькому місті Новий Ульм він заснував газету «Українські вісті». Згодом при цій газеті почали діяти 2 видавництва, де друкували заборонені у СРСР книги українських авторів. Він також є одним з організаторів Мистецького Українського Руху, що згодом перетворився на об’єднання українських письменників «Слово» зі «штаб-квартирою» у Нью-Йорку.
У 1948 році Багряний тяжко захворів, часто лежав у лікарнях і через хворобу не міг сидіти. Тому друзі виготовили для нього спеціальну дощечку, яку можна було покласти на груди і використовувати її як підставку для письмової роботи. Згодом підлікувався, але звичка працювати у ліжку залишилася. В період еміграції він устиг опублікувати кілька збірок, зокрема, романи «Сад Гетсиманський», «Огненне коло», «Людина біжить над прірвою», «Буйний вітер» та інші. Усе життя в ньому суперничали письменник та прозаїк. Він видавав поетичні збірки, працював над п’єсами для театру, дитячими творами, повістями.
Іван Багряний помер у 1963 році. Похований у Німеччині.
Цікаві факти
Поет та письменник дуже полюбляв пригодницьку літературу. Серед його улюблених авторів – Жюль Верн та Джек Лондон. Наслідуючи їх у своїх прозаїчних творах, він використовував мотиви мисливських романів.
Свій знаменитий твір «Тигролови» Багряний написав за 14 днів. Його друзі, коли дізналися про те, що поет хоче написати прозовий твір, відмовляли його від цього і не сприймали серйозно розповіді про сюжет майбутньої книги. Роман він писав майже цілодобово у 1944 році. Спочатку була опублікована скорочена версія під назвою «Звіролови», а більш ширший твір «Тигролови» написаний у 1946 році. Його видано німецькою, голландською, англійською та французькою мовами. В Україні «Тигроловів» стало можливим прочитати тільки у 1992 році.
Іван настільки був поглинутий творчим процесом, що часто занотовував ідеї буквально на клаптиках паперу навіть під час розмови. А коли читав книжки – то на полях міг олівцем залишати нотатки, дотепні коментарі чи навіть малюнки. Крім того, він збирав анекдоти, які потім «вмонтовував» у свої твори. Дуже любив жарти й іноді міг із серйозним обличчям розповідати вигадані факти, а потім сміятись із того, що всі повірили. До того ж Багряний полюбляв «театральність» у спілкуванні. Емоційно розповідав історії, змінював голос, пародіюючи інших.
Крім літератури , він полюбляв бувати на природі, захоплювався полюванням та подорожами.
Іван Багряний іще у студентські роки любив малювати карикатури на радянських вождів. За це його мало не відрахували з інституту, але на той час усе обійшлося.
Зі своєю першою дружиною Антоніною він познайомився під час втечі із табору. Потім вона дочекалася його звільнення і вони повернулися разом в Україну, де й одружилися. Під час його заслання вони листувалися і до неї Багряний звертався у віршах. Після його виїзду з України вона залишилась тут і саме тому вони розійшлися. Друга дружина була німкенею. Потім стала його редактором – редагувала і перечитувала усі тексти перед друком.
У 1963 році етнічні українці, котрі мешкали у Чикаго, розпочали спеціальну акцію, головною метою якої було висування Івана Багряного на Нобелівську премію з літератури. На їхню думку, митець мав для цього реальні шанси, адже написав великі романи про тоталітарний режим – «Сад Гетсиманський» та «Тигролови», але письменник помер і акцію припинили. У 1992 році в Україні Івану Багряному було посмертно присуджено Шевченківську премію за ці два твори.
У 1996 році в Україні з нагоди 90-річча письменника було засновано літературну премію на його честь.
Наталія Ковальчук,
фото з відкритих джерел
Іван Багряний, Іван Лозов'ягін, Днепр сейчас, Підгородне, Підгороднє, Сад Гетсиманський, Украина сегодня, Шевченківська премія Багряний, новини, новини Підгородне, новости Днепра, новости Украины, новости области, об'єднання МУР, поет Іван Багряний, роман Тигролови, табори СРСР, українська еміграційна література