Жінка евакуювала із Донеччини понад 40 тварин і продовжує рятувати хвостатих

Ветлікарка із Донеччини Олена Некрасова разом із чоловіком улітку 2024 року евакуювались до нашого регіону. Вони не змогли покинути  там місцевих тварин. Із собою подружжя вивезло понад 40 собак і котів, яких  підібрали на вулицях їхнього селища. Сьогодні родина опікується цими тваринами, дає прихисток іншим безпритульним хвостатим, їздить до прифронтових сіл, аби нагодувати чотирилапих, залікувати рани від обстрілів. У ексклюзивному інтерв’ю “Вістям Придніпровʼя” Олена Некрасова розповіла про свою любов до тварин, про виклики, які доводилося долати під час евакуації, а також про порятунок хвостатих.

ЛЮБОВ ДО ТВАРИН

– Пані Олено,   ви працюєте ветлікаркою. Коли повʼязали своє життя із тваринами?

– У цій сфері я працюю уже 20 років. Звісно, за весь цей період були перерви, однак останнім часом   працювала в одній із ветлікарень у Покровську. Полюбляю тварин іще з  дитинства. Пам’ятаю, як у першому класі на уроці я не знала, як правильно написати слово “ветеринар”. І написала, що “у майбутньому я хочу бути ветераном”, тоді всі сміялися. Мабуть, подумали, що я хочу медалі на груди. Було трохи образливо (сміється).

– Як ви прийняли рішення евакуюватися? Чому обрали саме Новогригорівку Дніпропетровської області?

– На жаль, ми були вимушені евакуюватися влітку 2024 року. Сама я родом  із селища Новоекономічне, неподалік Мирнограда. Це Покровський район Донецької області. На той час у мене вже було 19 собак. Я прихистила їх і врятувала із-під обстрілів. Під час атак та вибухів вони виють, у них стаються серцеві напади, тоді ми зовсім не могли спати. Виїхати раніше не мали змоги. Складно було знайти місце проживання із такою кількістю тварин. Упродовж двох місяців шукали, де нас приймуть із чотирилапими. Знайшли за допомогою селищної ради, винайняли дім. Хоч би як жахливо це  звучало, до обстрілів я звикла. Ми жили майже на лінії зіткнення. Тому якоїсь певної “точки відліку” для евакуації не було, сіли та поїхали. Залишилися на Дніпропетровщині.

– Як вам вдалося організувати евакуацію майже 40 тварин? Це ж неймовірна кількість…
– Із евакуацією допомогли рідні. Також понад 2 тисячі гривень нам перерахували небайдужі люди, як допомогу. Ми завантажили дві фури тварин: корову, телицю, кіз, кролів, птицю та інших чотирилапих. Звісно, були труднощі. По-перше, їх  багато. На оренду тих домівок, куди нас пускали, нам не вистачало коштів. До того ж мало було вільних варіантів. По-друге, тривала відстань до житла, спека. Тварини  не витримали б такої  дальньої дороги.

ДРУЖБА МІЖ ХВОСТАТИМИ

– Чи був серед тих, кого ви врятували, улюбленець, історія якого особливо запам’яталася?

– Закарбувався у пам’яті випадок із кошеням на прізвисько Цар. Воно вилізло зі своєї переносної клітки і їхало на торпеді машини прямісінько перед мордою стаффа на прізвисько Герда, яка терпіти не може котів. Я завмерла, собака від такого зухвальства теж (усміхається). Відтоді Герда більше ніколи не ображала котів. Доїхали вони вже з муркотіннями та обіймами.

– Як реагували тварини під час обстрілів? Як ви їх заспокоювали?

– Вони переживають стрес під час вибухів. Обстріли негативно позначаються на їхньому здоров’ї. Менших тварин, невеликих, ми забирали додому, і по телевізору на високу гучність я вмикала мультфільм “Король Лев”, аби відволікати чотирилапих від вибухів. Великих – селили у сарай до корови. Разом їм було спокійніше ночувати.

– Розкажіть про перші дні у Новогригорівці. Як знаходили їжу та ліки тваринам, готували будиночки для ночівлі.

– Їжу ми всю привезли із собою. Розбили вивезені меблі і завдяки цьому  змайстрували будки для тварин. Пам’ятаю, що спочатку ми дуже здивували місцевих, ніхто не очікував, що буде така кількість тварин.

– Скільки чотирилапих вас оточує на сьогоднішній день? Чи допомагають  місцеві мешканці або волонтери?

– У нас було 23 собаки і 16 котів, а також безпанцирна черепашка, на зараз прихистили понад 60 хвостатих. Крім того, маємо своє домашнє господарство: корова, качки, кури. Одного разу волонтери допомогли їжею. Підтримали військові через мешканця нашого села пана Андрія, він тоді перебував на лікуванні в госпіталі. Допомагають пересічні люди крупами, кормами, донатами. Завдяки журналістам, які привертали увагу суспільства на наш прихисток, сім місяців ми трималися самостійно. Було таке, що продавали свою побутову та  сільгосптехніку, щоб усіх тварин прогодувати.

– На своїй сторінці у фейсбуці ви завжди закликаєте людей  допомогти і показуєте покинутих тварин Межової, яку ворог постійно обстрілює. Розкажіть про ці небезпечні поїздки.

– Із середини серпня разом із чоловіком ми  часто їздимо до прифронтової Межової на Дніпропетровщині. Привозимо корм і ліки, годуємо тварин та вивозимо тих, кого вдається. У селищі залишається близько тисячі покинутих собак і котів. На превеликий жаль, багато із них поранені, з обпеченими лапами, рваними ранами від уламків, травмовані після вибухів. Частину ми знаходимо замкненими у дворах чи прив’язаними на ланцюгах без їжі та води. У Межовій –  пусті вулиці, де майже не залишилося жителів, а тварини є. Вони там дуже страждають,  бояться вибухів. Плачуть, стогнуть, тремтять, як люди. Одного разу  було досить гучно, чутно артилерію. Ми їздимо без захисту, без броніків. На Покровськ так само їздили. Дуже шкода тварин, людей, які залишилися без нічого. Дивишся на ці руїни і думаєш: це ж і з моїм селом на Донеччині було так само.

ХТО, ЯК НЕ МИ!?

– Що необхідно тваринам зараз та як люди можуть вам допомогти? Куди до вас можна звертатися?

– Зараз потрібні корми для покинутих тварин Новопавлівки. Також необхідний відлов хвостатих – у нашому селі є дикі цуценята, це вже буде друга неконтрольована зграя. Крім того, на порозі –  зима і холод. Також потрібні ліки, слід робити планові щеплення тощо. Допомоги потребуємо. Звертатися до мене можна у фейсбуці, а також за  номером телефона: (095 ) 852-98-73. Мій контакт у вільному доступі, я на звʼязку.

– Який розпорядок дня  у вас зараз? Як устигаєте доглядати за такою кількістю тварин?

– Ранок починається із догляду за тваринами. Спочатку годування, потім вигул та прибирання. Далі йду на роботу,  працюю від служби зайнятості. Розпорядок дня я називаю «перегони», адже ввечері справи такі ж самі. Прибирання, прання, приготування їжі собі та чотирилапим, адже не всі  з них споживають лише корм. А також серед моїх справ – праця на городі. Пробіжка із собакою з обмеженими можливостями, яка бігає на візку. За день усе не встигаю, тому майже не маю часу для сну. Ще самотужки робимо вольєри та їздимо годувати покинутих тварин під обстрілами. Якось так. Хто, як не ми!? Всій Україні важко.

ДОМІВКА – КОЖНОМУ

– Чи є серед хвостатих тварини з особливими потребами? Яка допомога потрібна їм?

– У нас є собачка Кая, ми її вже підібрали тут, на дорозі. На жаль, вона з інвалідністю. Візок їй на замовлення в Одесі подарував військовий волонтер пан Антон. Тепер вона ганяє, як гонщик. Я за нею не встигаю (усміхається).

– Чи мрієте  про облаштування справжнього притулку у майбутньому?

– Ніколи не думала про притулок. Я мрію про те, що безпритульних тварин не буде! Щоб у кожного чотирилапого була сімʼя або прихисток. Я вважаю, що для цього потрібні відповідні закони. Тварини повинні утримуватися на бюджетах держави, не на місцевих, не на простягнутій руці волонтерів. Опікуватися ними повинні ветслужби. Тому що зараз можна побачити багато піару на тваринках, які завідомо не зможуть вижити. Наприклад, моя сестра мешкає в Іспанії. Вона просила евтаназію через рак, їй дозволили. Після цього я уявляю, які муки терплять деякі тварини. Я також зоофанат, хоч і ветлікар. Потрібні холодні мізки і чіткі державні правила. Зараз війна, а після її закінчення треба це налагоджувати.

– Як війна змінила ваше ставлення до людей, тварин і до своєї професії?

– Біжу допомагати, лікую безкоштовно, незалежно –  люди це чи тварини. Для мене –  там, де стріляють, усі перебувають в однаковому становищі, головне – вижити.

– Чи забирають люди до себе у родини евакуйованих тварин? Скільки таких сімей вам вдалося ощасливити?

– За весь час у нас забрали до родин понад 5 собак і кілька котів. Я вважаю, що люди бояться зайвих «якорів» через війну.

– Що  ви  сказали б людям, які залишають своїх тварин напризволяще під час війни?

– Я їх не засуджую. По-перше, виїжджати мають родини із дітьми та літні люди. Дуже складно вирішити питання із житлом, коли маєш тварину. І не всі мають достатньо коштів, а у селах тим паче. Я засуджую  тільки  війну. Якби мені не допомогли із виїздом, навряд чи мої чотирилапі і я ще були б живі. Вдячна кожному, хто допомагає нашим тваринам жити.

Маргарита Сопільняк,
фото з особистого архіву Олени Некрасової 

Днепр сейчас, Дніпропетровська область, Донеччина, Межова, Новогригорівка, Олена Некрасова, Покровськ, Підгородне, Підгороднє, Украина сегодня, безпритульні тварини, ветлікарка, волонтери, допомога тваринам, евакуація тварин, новини, новини Підгородне, новости Днепра, новости Украины, новости области, обстріли, порятунок тварин, притулок для тварин, прифронтові села