Оксана Живага: жінка, яка створила простір людяності для сотень переселенців

Коли війна забирає все – дім, спокій, надію – у Павлограді на Дніпропетровщині залишається місце, де життя починається заново. Волонтерський центр «ЖИВА» став для сотень переселенців тихою гаванню серед бурі, де завжди знайдеться теплий плед, хліб і людське слово. Тут не ділять на «своїх» і «чужих», не питають про минуле -лише підтримують, слухають і вірять разом. Сьогодні центр «Жива» – це більше, ніж допомога. Це простір людяності, який засвідчує: навіть у темряві війни завжди є світло доброти.

Від підвалів до нового життя

Щодня до павлоградського волонтерського центру “ЖИВА” приходять люди, яких війна змусила починати життя з нуля. За кожною історією – біль, втрата, але й неймовірна сила вижити. Хтось уперше за довгий час тут спить спокійно, хтось просто відчуває, що його почули.

Молода сім’я із двома синами тікала з-під обстрілів. По дорозі батькові раптом стало зле – стався інсульт. За кермо довелося сісти дружині, і саме вона довезла рідних до Павлоградської лікарні. Чоловік вижив, але отримав інвалідність. Це була молода родина, їм іще не виповнилося п’ятдесяти, та біда прийшла несподівано. Вони продали машину, щоб мати кошти на перший час і лікування. Жінка фактично займалася доглядом за чоловіком, який був головним годувальником у сім’ї. Діти залишилися без підтримки батька. Усе їхнє життя зламалося в одну мить.

Інша родина майже вісім місяців провела у підвалі, сподіваючись пережити війну вдома. Очікування обернулися страшним випробуванням: десятирічна дитина посивіла й утратила дар мови. До Павлограда прибувають діти, які живуть у стані постійної тривоги, страждають від панічних атак і безсоння, здригаються від кожного різкого звуку.

“Щодня, із перших днів, я могла зустрічати особисто близько 600 сімей, які проходили через наш центр транзитом. У кожного були свої історії, та, на жаль, вони всі сумні. Люди не за власним бажанням покидали свої домівки, вони тікали від війни, яка в одну мить зруйнувала їхній дім, плани й достаток”, – розповідає Оксана Живага, засновниця Міжнародного благодійного фонду “ЖИВА” та волонтерського центру в Павлограді.

Допомога, яка повертає до життя

Серед тих, хто знайшов підтримку у центрі, – родина з Бахмута. У 2022 році вони були змушені залишити рідне місто й виїхати до Павлограда. Разом із батьками, маломобільною бабусею та маленькою дитиною Олена шукала безпечне місце для своєї сім’ї. Уже кілька років “ЖИВА” підтримує їх в усьому – від побутових дрібниць до психологічної допомоги.

“Уже три зі половиною роки волонтерський центр “ЖИВА” не залишає нас. Вони неймовірно хороші та чуйні! Тут завжди індивідуальний підхід до кожного. Центр забезпечує нас усім необхідним для життя. Для мого сина завжди були дитячі суміші, підгузки та гігієна. Для нашої бабусі, яка потребує особливого догляду, життєво необхідні дорослі підгузки завжди в наявності. “ЖИВА” допомогла нам облаштувати побут із нуля, надаючи продукти, гігієнічні засоби, постільну білизну, посуд. Дуже зручно, що тут цілий рік можна підібрати одяг та взуття для всієї родини”, – розповідає Олена.

Крім матеріальної допомоги, центр надає важливу соціальну підтримку. Син пані Олени завжди радий новим іграшкам і охоче відвідує майстер-класи. А для всієї родини доступна кваліфікована допомога фахівців: консультації юриста, психологічна підтримка, заняття з логопедом тощо.

Усе почалося з одного дзвінка

Волонтерський рух у Павлограді стартував у перший день повномасштабного вторгнення рф. Біля 19-ї школи зупинилися перші колони машин із Луганщини та Донеччини. Люди просили хоча б щось поїсти для дітей. Тоді вчителі та батьки школярів зібрали перші продукти, речі та теплі ковдри.

“Я добре пам’ятаю той перший день, ніби це було учора. Мені зателефонували вчителі із 19-ї школи та повідомили: біля закладу зупинилися перші люди, просять знайти дітям щось перекусити. Саме у цей момент усе й почалося. Я написала повідомлення у домовий чат, попросила зібрати зі столів хоча б щось і швидко поділитися з тими, хто опинився в біді. Вчителі відгукнулися одразу, а батьки у чатах підхопили заклик. Вони у нашому окрузі завжди були дружніми, активними й готовими прийти на допомогу”, – пригадує Оксана Живага.

Небайдужі люди почали щодня збирати одяг, побутові речі, продукти, засоби гігієни. Інформація стрімко розліталася по групах у соцмережах і чатах, і потік допомоги зростав щодня. Вчителі стали волонтерами. Діти допомагали сортувати тонни одягу. Так у Павлограді створили справжню команду.

Згодом Оксана Живага налагодила співпрацю з іноземними партнерами, знайшла приміщення для складів, а п’ять місяців безперервної праці переросли у масштабний проєкт. Улітку зареєстрували Міжнародний благодійний фонд “ЖИВА”. Сьогодні центр орендує три великі зали у приватних осіб, а одне маленьке приміщення надав безкоштовно павлоградець Євген Лимаренко.

У фонді працює команда із 30 волонтерів, яку координує Артем Фартушняк, а керівницею стала донька пані Оксани – Аліна Кривсун.

“Я, як засновник фонду, контролюю та керую процесом весь цей час, адже маю великий досвід – допомагала внутрішньо переміщеним особам іще з 2014 року, разом із волонтерами Фонду Вілкула “Українська перспектива”. Розумію потреби людей як на окупованих територіях, так і тих, хто приїздить у місто. Це дуже важкий, тернистий шлях набутого досвіду, але воно того варте. Зараз ми надаємо волонтерську допомогу майже на професійному рівні”, – розповідає Оксана Живага.

Що потрібно людям

Найактуальніші потреби переселенців не змінилися з 2022 року: продукти харчування, засоби гігієни, підгузки для дітей і важкохворих, дитяче харчування, одяг. Часто потрібні меблі, техніка та побутові речі, адже багато родин залишаються у місті й облаштовують своє життя з нуля.

“Іграшки, ковдри, подушки, каструлі чи навіть ложки – усе має значення, коли людина починає все спочатку”, – підкреслює Оксана.

Діяльність центру не обмежується лише видачею гуманітарної допомоги. Тут організовують просвітницькі заходи. Нещодавно у Павлограді відбулася інформаційна сесія для внутрішньо переміщених осіб. Фахівець Луганського обласного центру зайнятості розповів про можливості працевлаштування, освітні програми, зокрема про отримання ваучера на навчання, а також про доступні форми психологічної підтримки. Кожен учасник мав змогу поставити свої запитання та отримати поради щодо власної ситуації. Такі заходи допомагають переселенцям швидше адаптуватися в нових умовах.

Сьогодні Оксана співпрацює із широким колом волонтерської спільноти в усьому світі. У різних країнах вона має друзів, волонтерів, громадські організації та благодійні фонди, які готові підтримувати діяльність центру у великих масштабах.

“Про органи влади скажу так: особливої підтримки ми не просимо. Я на сьогодні діючий депутат Дніпропетровської обласної ради, маю достатньо сил та компетентності вирішувати всі питання. Найголовніше, вважаю, що ніхто не заважає у нашій волонтерській діяльності, і це вже добре. Відносини зі всіма службами міста у мене гарні, дружні, якщо звертаюсь із якоюсь проблемою, вони допомагають. Незважаючи  на різні політичні погляди, напрямки – ми одна сім’я! Ми – павлоградці”, – говорить Оксана.

У волонтерському центрі переконані: кожне партнерство має значення і приносить результат. Допомога може бути різною – від найменшого внеску у вигляді пиріжка чи ложки до масштабних речей, як-от обладнання для лікарні чи нове ліжко для переселенської родини.

“Я ніколи не шукаю вигоди. Для мене головне – це довіра, – підкреслює Оксана Живага. – Якщо людина тягнеться до тебе і хоче допомогти бодай чимось, значить, ви вже на одній хвилі. Допомагають усі, як можуть, і в цьому – наша сила. Я вдячна кожному партнеру, хто поруч зі мною упродовж 11 років волонтерства”.

Простір людяності

Волонтери – це серце й рушійна сила центру. У фонду “ЖИВА” є команда однодумців у самому Павлограді та широка мережа підтримки в усьому світі. Волонтери збирають і сортують допомогу, пакують речі, оформлюють документи, щодня вантажать тонни гуманітарних речей, організовують заходи й фактично живуть проблемами інших людей. Значну частину команди складають і переселенці, які після отриманої підтримки самі долучаються до роботи. Вони стали міцним кістяком центру, працюючи поруч із місцевими мешканцями.

“Коло моїх друзів-волонтерів – це тисячі людей. Але насамперед я вдячна рідній павлоградській команді “ЖИВА”, яка постійно оновлюється й працює нарівні зі мною. Я вимоглива, люблю якісну працю, витривалість і справедливість. Проте водночас я щиро люблю людей і вчу свою команду головного: любити свою справу та тих, хто поруч. Багато переселенців сьогодні стали нашими волонтерами, і це справжня підтримка для всього центру”, – підкреслює Оксана Живага.

Наостанок розмови ми торкнулися питання ресурсів – чого найбільше бракує у волонтерській роботі: грошей, людей, приміщень чи часу. Оксана зізналася, що кожен день у фонді – це постійний пошук можливостей. Гроші завжди потрібні – на оренду, комунальні послуги, проведення заходів. Часу теж бракує, адже доби іноді замало навіть для того, щоб виспатися і приділити увагу власній родині. Але головного – людей – у неї ніколи не бракує: команда є і в Україні, і за кордоном, і саме на неї вона завжди може покластися.

“Я  вдячна Всесвіту. Мені всього достатньо! Коли є бажання допомагати іншим і воно йде від душі, тоді й усі навколо підставляють плече. Звісно, іноді хочеться, щоб у добі було хоча б 36 годин, але я вдячна кожному, хто поруч і підтримує нашу справу”, – підсумувала Оксана Живага.

Сьогодні центр “ЖИВА” – це більше, ніж допомога. Це простір людяності, який засвідчує: навіть у темряві війни завжди є світло доброти.

Тетяна Сіденко,
фото з архіву Оксани Живаги

Бахмут, Днепр сейчас, Дніпропетровщина, Оксана Живага, Павлоград, Підгородне, Підгороднє, Тетяна Сіденко, Украина сегодня, благодійний фонд, внутрішньо переміщені особи, волонтери, волонтерство, волонтерський центр ЖИВА, війна в Україні, гуманітарна допомога, допомога переселенцям, новини, новини Підгородне, новости Днепра, новости Украины, новости области, переселенці, соціальна підтримка