Як Україна захищає дітей від травм війни.

Інвестиція у відновлення – як змінюється філософія соціального захисту під час війни

18 Листопада 2025 Новини, Суспільство

Повномасштабна війна стала для України глибокою гуманітарною кризою, що найболючіше вразила дітей. Постійні обстріли, евакуації, розлука з батьками, втрата дому та друзів – щоденна реальність сотень тисяч дитлахів. Війна не лише руйнує домівки, а й залишає слід у дитячій психіці, формуючи покоління, яке дорослішає в умовах невизначеності та страху. У цих обставинах суспільство шукає способи, як захистити найуразливіших – не деклараціями, а конкретними діями.

Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!

Криза, яка змінила акценти

Після 2022 року українська система соціального захисту пройшла суттєву трансформацію. Якщо раніше основна увага приділялася реагуванню на проблеми – вилученню дитини з небезпечного середовища, наданню притулку чи допомоги, то нині акцент змістився на профілактику, раннє виявлення ризиків та підтримку сімей, щоб дитина не потрапила в кризу взагалі.

Слідкуйте за нами в Telegram та Viber !

«Україна переживає безпрецедентний стрес – колективну травму війни. І діти тут є найбільш вразливою групою. Вони не мають інструментів, щоб пояснити свої почуття, тому дорослі – сім’я, громада, школа, соціальні служби – мають створювати простір безпеки, в якому дитина знову навчиться довіряти світу», – зазначає психологиня і консультантка з дитячого розвитку Наталія Коваленко.

За даними українських і міжнародних експертів, лише у першому півріччі 2025 року понад 3 100 дітей стали жертвами насильства або зловживань, 206 із них – сексуального насильства, ще 17 – жертвами торгівлі людьми. Офіс Генерального прокурора підтвердив 659 загиблих і понад 2 100 поранених дітей від початку повномасштабного вторгнення рф. Це не просто статистика, а свідчення колосального навантаження на систему захисту дитинства.

За сухими цифрами – живі історії: діти, які втратили батьків, роками жили у підвалах, не чули тиші, не бачили школи.

«Травма дитини в умовах війни – це не лише реакція на вибух чи втрату. Це руйнування відчуття безпеки. Якщо світ, який мав захищати, стає джерелом небезпеки, дитина перестає довіряти. І це наслідки, з якими вона житиме довгі роки», – пояснює дитяча психотерапевтка Ірина Черняк.

Багато дітей, особливо тих, що прибули із зони бойових дій, мають симптоми посттравматичного стресового розладу, панічні атаки, труднощі зі сном і концентрацією. Часто такі проблеми замовчуються – і саме тут важлива роль не лише фахівців, а й кожного дорослого, який здатен помітити і підтримати.

Центри життєстійкості

В умовах війни саме громади стали першою лінією захисту дітей. Саме тут працюють Центри життєстійкості – осередки психосоціальної підтримки, де фахівці допомагають родинам упоратися зі стресом, налагодити взаєморозуміння з дітьми, отримати консультації психологів, логопедів, соціальних працівників. Таких центрів в Україні нині 326, з них 34 створено за підтримки ЮНІСЕФ.

У Дніпрі функціонує Центр захисту прав дитини, який надає комплексну допомогу дітям, постраждалим від війни: що повернулися з окупації або були розлучені з родинами під час бойових дій, чиї батьки зникли безвісти, опинилися у полоні або були депортовані. Тут із ними працюють психологи, логопеди, соціальні педагоги. Особлива увага приділяється дітям, які мають труднощі з адаптацією до навчання або спілкування — їм проводять індивідуальні заняття, арттерапію, ігрову реабілітацію.

«Найголовніше — наблизити допомогу до людини. У центрі громади дитину знають, тут бачать, як вона росте, коли замикається в собі чи різко змінює поведінку. Це дає змогу вчасно втрутитися і не допустити трагедії. Така модель підтримки – не про бюрократію, а про живу взаємодію», – підкреслює експертка із соціальної роботи Олена Дубовик.

Водночас у 77 громадах уже діє мінімальний пакет соціальних послуг, який охоплює близько 300 тисяч дітей і батьків. Ідеться про програми раннього втручання, денного догляду, підтримку сімей у кризових ситуаціях.

Один із дніпровських благодійних фондів запровадив проєкт «Відновлення жінок після тяжких випробувань війни», що надає безкоштовно психологічну і фізичну допомогу жінкам і дітям, які постраждали від війни. Понад 80 жінок уже пройшли програму.

У Кам’янському одна із груп психологічної підтримки працює з родиною з Херсонщини. Мама 14-річної Ані рік приховувала свій стан — панічні атаки, безсоння, страх сирен. Дівчинка це бачила й почала повторювати поведінку дорослої: уникала спілкування, різко погіршилася в навчанні.

Лише після відвідування благодійного проєкту з відновлення жінок вони разом почали терапію. Аня вперше за довгий час повернулася до занять із творчості, а її мама змогла вийти на роботу. Психологи центру кажуть: коли працюєш з батьками — відновлюєш і дитину.

Сімейні форми виховання

Ключовим напрямом реформи є відмова від інституційного виховання та розвиток прийомних сімей. Щороку близько 7 000 українських дітей потребують тимчасового влаштування поза біологічними родинами. Для підготовки майбутніх опікунів діють програми «Народжені серцем» і «Сім’я для дитини», які вже пройшли понад 7 600 учасників.

Із 2026 року держава запроваджує принцип «гроші ходять за дитиною» — фінансова підтримка прийомних сімей зросте, а для розширення їхньої мережі вже придбано 181 будинок у різних регіонах.

Соціолог дитячих політик Андрій Савчук зазначає: «Це не просто зміна фінансування, це зміна філософії. Ми переходимо від опіки до партнерства, від державного контролю до державної підтримки сім’ї як головного простору розвитку дитини».

На Дніпропетровщині активно розвиваються сімейні форми виховання, що замінюють інтернатні заклади. За останній рік у регіоні створено 38 нових прийомних родин і 12 дитячих будинків сімейного типу, де виховується понад 370 дітей. Під опіку та піклування в області влаштовано ще понад 690 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Патронатна родина у Широківській громаді прийняла 5-річного Артема, який втратив маму під час обстрілу Курахового. Хлопчика знайшли сусіди й передали військовим, які доправили його до безпечного регіону. У перші тижні дитина майже не їла і не дозволяла себе торкатися.

Патронатні батьки разом із психологом використали методи ігрової терапії, створили для хлопчика сталий режим і середовище безпеки. Через кілька місяців Артем почав знову грати, малювати й говорити про свої переживання. Зараз триває процес оформлення опіки.

У 2025 році на Дніпропетровщині було усиновлено 91 дитину — це один із найвищих показників серед усіх областей України. У громадах поступово зростає кількість патронатних сімей: лише за рік відкрито 28 таких родин, які тимчасово приймають дітей у складних життєвих обставинах. У Широківській громаді прийомна сім’я продовжує роботу, забезпечуючи дітям, які втратили батьківський догляд, стабільність і турботу. Такі приклади засвідчують, що навіть у прифронтовому регіоні можна створювати безпечне й людяне середовище для дітей, де головним пріоритетом стає сім’я, а не установа.

Barnahus — модель довіри і захисту

Одним із найуспішніших міжнародних рішень, які впроваджує Україна, є модель Barnahus – «будинок для дітей». Це простір, де всі служби – соціальні, правоохоронні, медичні, юридичні – працюють під одним дахом, щоб дитина, яка пережила насильство, не проходила через повторну травматизацію.

У таких центрах дитину вислуховують лише один раз – у безпечній дружній атмосфері, без допитів і психологічного тиску. В Україні вже працює 15 таких центрів, у яких допомогу отримали понад 2 000 дітей.

Один із таких центрів відкрито у Дніпрі. Він пристосований до потреб дітей з інвалідністю та має сучасні системи безпеки. Тут використовують модель “Барнахус” — це окрема кімната для опитування дітей за участю психолога. Допомагає в облаштуванні центрів Уряд Республіки Корея.

“Я дуже радий та вдячний бачити підтримку цього проєкту. Ми сподіваємось, що цей центр буде як хаб захисту прав дитини, де українських дітей зможуть навчати та будувати найкраще майбутнє”, — розповів директор Офісу Корейської агенції міжнародного співробітництва в Україні Лі Текин.

«Barnahus – це приклад того, як емпатія стає частиною державної системи. Дитина не боїться, не ховає очей. Її слухають і допомагають. Це змінює все — і для дитини, і для суспільства», – коментує психотерапевтка Ганна Степаненко.

Українські фахівці вивчають досвід інших країн, які вже пройшли через гуманітарні виклики. У Швеції, наприклад, система соціальної підтримки базується на взаємодії держави, муніципалітетів і громадських організацій. У реабілітаційних центрах працюють мультидисциплінарні команди — від педіатрів до психологів, від волонтерів до юристів.

Експерт із соціальної роботи Сергій Книш зазначає: «Секрет шведської моделі – у відсутності ієрархії. Рішення ухвалює команда, а не чиновник. Це створює довіру й ефективність».

Особливу увагу приділяють дітям з інвалідністю. У багатьох країнах вони отримують комплексну допомогу – медичну, психологічну, освітню. В Україні такі ініціативи лише розвиваються, але фахівці наголошують: досвід Швеції, Нідерландів, Ісландії можна адаптувати до наших реалій без втрати змісту – через громади, навчання персоналу і підтримку волонтерів.

Інвестиція у відновлення

Окремим напрямом в країні є створення умов, щоб українські родини поверталися додому. Це не лише питання безпеки, а й довіри до держави. Саме тому в регіонах розвивають програми для дітей та молоді, що поєднують навчання, розвиток і психологічну підтримку.

«Люди не повернуться туди, де немає майбутнього для їхніх дітей. Коли громада створює сучасні простори освіти, дозвілля, підтримки – вона фактично вибудовує механізм повернення людей і формування довіри до держави», – наголошує психолог і дослідник освіти Володимир Шевченко.

У 2026 році держава планує збільшити фінансування програм підтримки сімей із дітьми до 52,7 млрд грн, удвічі більше, ніж торік. Серед нових ініціатив — програма «єЯсла», покликана допомогти батькам поєднувати догляд за дітьми з роботою.

Із початку повномасштабного вторгнення рф в Україні системно працюють над поверненням дітей, яких незаконно перемістили чи депортували з окупованих територій. За офіційними даними, лише за останній рік 1 687 дітей отримали комплексну допомогу після повернення – медичну, освітню, психологічну та правову. Але за цими цифрами стоїть складний і тривалий процес, у якому поєднуються державні механізми, робота громад, правозахисників і волонтерів.

Фахівці наголошують, що після повернення дитина часто потребує повного «відновлення» – від базового медичного огляду до поступової реінтеграції у звичне життя. У багатьох випадках діти повертаються із серйозними психологічними травмами, викликаними пережитими подіями: ізоляцією, розлукою з родиною, тиском чи примусовим «перевихованням». Тому першим кроком стає не лише надання гуманітарної чи матеріальної допомоги, а створення умов, у яких дитина знову відчує безпеку.

У Криворізький район на початку 2025 року повернулися дві сестрички — 7-річна Оля і 10-річна Яна, яких російські окупаційні структури незаконно вивезли з Маріуполя. Дівчат тримали у дитячому закладі на території РФ, де вони майже не мали зв’язку із зовнішнім світом.

Після повернення діти кілька тижнів боялися дорослих, не торкалися їжі, яку не знали, і не могли спати в окремих кімнатах. У Вакулівській громаді їм оформили одноразову допомогу, забезпечили одяг і підручники. Психологи проводять з ними заняття тричі на тиждень. Сьогодні сестри навчаються у місцевій школі, але досі переживають нічні страхи.

Юристка з прав людини Ірина Матвієнко зазначає: «Кожна така дитина – це не просто врятоване життя. Це акт справедливості. Їм потрібна не лише турбота, а й відновлення відчуття власної гідності. І держава має зробити все, щоб цей шлях був безпечним і людяним».

У Дніпропетровській області вже діють механізми підтримки для таких дітей. У регіоні надається одноразова фінансова допомога в розмірі 50 000 гривень кожній дитині, яка повернулася з тимчасово окупованих територій або після депортації. Ці кошти призначені для забезпечення базових потреб і адаптації на новому місці проживання – купівлі одягу, ліків, шкільного приладдя чи побутових речей. Зокрема, у Вакулівській селищній громаді та низці громад Криворізького району створені спеціальні консультаційні пункти, де батьки або опікуни можуть оформити допомогу й отримати супровід юристів і соціальних працівників.

В області також діють благодійні ініціативи, які підтримують сім’ї після возз’єднання. Волонтерські організації допомагають забезпечити житлом, засобами гігієни, навчальними матеріалами, організовують зустрічі з іншими родинами, які пережили подібний досвід. Так, у Павлограді та Кам’янському проводять групові зустрічі з психологами для дітей і батьків, спрямовані на подолання емоційних наслідків вимушеної розлуки.

Усім дітям, що повертаються на підконтрольну територію, забезпечують повний цикл допомоги – від медичного обстеження до відновлення документів і правового супроводу. У громадах Дніпропетровщини працюють юристи, які допомагають оформити опікунство, соціальні виплати, відновити доступ до освіти.

Повернення дітей з окупації – це тривалий процес, що вимагає терпіння, людяності та професійності. За кожною історією стоять зусилля десятків людей: правозахисників, волонтерів, соціальних працівників, педагогів.

Дитинство не можна повернути наказом чи документом – його можна лише відновити турботою, теплом і вірою в майбутнє. Українські діти, які пройшли через страх, втрату й розлуку, сьогодні потребують не жалю, а підтримки, щоб знову вчитися радіти, мріяти й довіряти. Цей процес – повільний, болісний, але саме він формує нову реальність: суспільство, у якому життя кожної дитини має найвищу цінність. Підтримуючи їх, ми не просто допомагаємо подолати наслідки війни – ми вибудовуємо майбутнє країни, де любов і гідність сильніші за страх, а турбота стає новим визначенням перемоги.

Наталія Ковальчук

фото з відкритих джерел