28 лютого 2022 року невелике селище Чупахівка на Сумщині прокинулося від гуркоту військової техніки. На вулицях лежав сніг, у повітрі відчувався запах пального. 63-річний місцевий мешканець Петро вийшов із дому з велосипедом, щоб оглянути наслідки боїв, які напередодні прокотилися через село.
Він говорив телефоном із сусідом, коли повз нього проїхало сіре авто із розбитим лобовим склом. Усередині сиділи російські військові. Через мить пролунала коротка автоматна черга – і Петро впав на землю.
Куля пройшла крізь скроню. Він загинув на місці.
Його дружина Олена вибігла на вулицю після пострілів. «Я побачила машину з росіянами. Один тримав автомат. А потім – тіло чоловіка. Він просто їхав додому», – розповіла вона в суді.
Шлях окупантів
Російський сержант Іван П. був командиром відділення зенітників. Він перетнув український кордон 24 лютого 2022 року в складі військової колони, що рухалася з Бєлгородської області через Сумщину.
Через кілька днів його підрозділ потрапив під обстріл українських сил і відступив. Тоді, щоб повернутися до росії, п’ятеро військових – серед них і
Іван П. – захопили цивільний автомобіль, стріляючи в нього на дорозі біля села Комиші. Потім, уже в Чупахівці, вони помітили чоловіка з велосипедом. Один із офіцерів наказав відкрити вогонь.
Іван П., за його словами, «злякався» і натиснув на гачок. Три постріли з автомата Калашникова – і життя українського пенсіонера обірвалося.
Довічне ув’язнення
У травні 2024 року суд у Сумах визнав Івана П. винним у порушенні законів і звичаїв війни, поєднані з умисним убивством. Йому призначено довічне ув’язнення.
У суді він частково визнав провину, казав, що «виконував наказ», вибачався перед вдовою та твердив, що не хотів убивати.
Суддя відповів: «Наказ убивати беззбройного цивільного не може бути законним. Ви знали, що він – не військовий. Ви бачили велосипед, а не зброю».
«Я хотіла, щоб він подивився мені в очі»
Олена К., дружина загиблого, сиділа в залі суду, не відводячи погляду від підсудного. «Він просив пробачення, – сказала вона журналістам після засідання. – Але я не могла відповісти. Бо що сказати людині, яка забрала в тебе життя найріднішого?»
Вона не подала цивільного позову. Її прохання було коротким: «Призначте йому найсуворіше покарання».
Голос права
Юристка із міжнародного гуманітарного права Марина Дорошенко, коментуючи вирок, пояснює:
«Це класичний приклад воєнного злочину – умисне вбивство цивільного, який не становив загрози. Женевські конвенції чітко забороняють будь-які напади на осіб, що не беруть участі у воєнних діях. Навіть якщо військовий діє за наказом, він зобов’язаний не виконувати явно злочинні розпорядження. Це не питання дисципліни – це питання людяності».
На думку експертки, такі процеси мають не лише каральну, а й історичну вагу:
«Кожен вирок документує правду. Через роки це стане частиною міжнародного досьє злочинів росії в Україні. Без цих фактів не буде справедливості».
Солдати без знань, але зі зброєю
Під час допиту Іван П. зізнався, що ніколи не чув про Женевські конвенції.
«Нам не пояснювали, що можна, а що ні. Ми вчили лише статут, – сказав він. – Я знав, що перетинаю кордон іншої держави, але не думав, що будемо воювати».
Суд розцінив ці слова не як виправдання, а як свідчення цинічної підготовки російських військових.
«Незнання законів не звільняє від відповідальності, – зазначив суддя. – Особливо, коли йдеться про життя людини».
Коли село стає свідком
Чупахівка – невелике селище, де всі знають одне одного. У день убивства мешканці бачили, як по вулиці проїжджала машина з російськими військовими. Один із сусідів почув постріли й побачив, як тіло Петра лежить на тротуарі, біля нього – телефон і велосипед.
Того ж дня місцеві мисливці, озброєні рушницями, влаштували засідку. Частину окупантів знищили, решта, серед них Іван П., здалися в полон.
Символічно: саме ті, хто прийшов зі зброєю, врешті підняли руки перед селянами.
Правосуддя під час війни
Вирок Івану П. став одним із десятків рішень українських судів щодо російських військових, звинувачених у воєнних злочинах.
За даними Офісу Генерального прокурора, станом на 2025 рік розслідується понад 125 тисяч епізодів, пов’язаних із порушенням законів і звичаїв війни.
Міжнародні спостерігачі називають такі справи «фундаментом відповідальності».
«Кожен засуджений російський військовий – це сигнал світові: злочини не зникають у тіні, – каже правозахисник Володимир Мартиненко. – Україна не мститься. Вона встановлює справедливість».
Пам’ять про звичайного чоловіка
На місці, де загинув Петро К., сусіди поставили невеликий дерев’яний хрест і повісили велосипедний дзвінок. Коли повз проїжджають діти, він тихо бринить.
«Він не тримав у руках зброї, – каже його дружина. – Він просто хотів подивитися, чи ціла його вулиця».
Історія чоловіка з велосипедом стала ще одним доказом того, що війна росії проти України – це не лише битви армій, а передусім злочини проти людей.
Епілог
Суд у Сумах виніс вирок: довічне позбавлення волі.
І хоча життя Петра К. уже не повернути, цей вирок став знаком – навіть у час війни, коли небо чорне від ракет, закон і правда все ще мають голос.
Тетяна Володарська,
фото з відкритих джерел
Днепр сейчас, Женевські конвенції, Офис генпрокурора, Подгородное, Підгородне, Підгороднє, Украина сегодня, Чупахівка Сумська область, вбивство цивільних росіянами, вирок російському військовому, воєнні злочини Сумщина, воєнні злочини в Україні, довічне ув'язнення окупанта, злочини проти цивільних, міжнародне гуманітарне право, новини, новини Підгородне, новости Днепра, новости Украины, новости области, окупанти на Сумщині 2022, правосуддя під час війни, розслідування воєнних злочинів, суд над військовими рф