Цими днями виповнюється 187 років із дня народження Івана Нечуя-Левицького — видатного письменника, лінгвіста, етнографа та педагога, якого називають творцем українського реалізму. У своїх повістях та романах він вперше показав справжнє життя простих селян, їхній побут, працю та долю.
Іван Нечуй-Левицький народився у 1838 році в родині священника на Черкащині. Його батько був прогресивною людиною — мав освіту, збирав домашню бібліотеку і навіть на власні кошти облаштував школу для селян. Малий Іван здобував освіту у духовному училищі, де опанував латину, грецьку, церковнослов’янську, німецьку та французьку мови.
Після закінчення Київської духовної академії зі званням магістра письменник вирішив не йти служити до церкви, а присвятити себе викладанню. Він працював учителем літератури, історії та географії у Полтавській духовній семінарії, гімназіях Польщі та Кишинева.
Його рідне прізвище — Левицький, а псевдонім «Нечуй» з’явився, коли він почав публікувати свої оповідання. Спочатку підписувався як «Іван Баштовий» та «Г. Гетьманець», а подвійне прізвище почав використовувати після смерті батька.
За понад 50 років творчої діяльності Нечуй-Левицький написав близько п’ятдесяти творів — романи, повісті, п’єси, дитячі казки та гуморески. Серед найвідоміших його творів — «Кайдашева сім’я», «Микола Джеря», «Бурлачка», «Маруся Богуславка». Розквіт його творчості припав на 1870-1880-ті роки.
Мало хто знає, що саме Нечуй-Левицький є автором задуму п’єси «За двома зайцями». У 1847 році він написав драматичний твір «На Кожум’яках», який Михайло Старицький переробив для театральної постановки. На першій афіші вистави у 1883 році значилися обидва автори.
Письменник брав участь у перекладі Біблії українською мовою разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Пулюєм. Перший такий переклад було надруковано у 1903 році. Нечуй-Левицький переклав четверту частину священної книги.
Літературні критики вважають його реформатором художнього письма та «батьком» українського реалізму. Він першим почав писати про політику тотальної русифікації в Україні і майстерно поєднував народну мову з літературною традицією.
Письменник мав свої особливості — завжди ходив із парасолькою незалежно від погоди, був надзвичайно пунктуальним і дотримувався суворого розпорядку дня. Він створив власний правопис, не визнаючи апострофа та літери «ї», і вимагав від видавництв друкувати його твори без виправлень.
Під час Першої світової війни твори Нечуя-Левицького перестали друкувати, і він виживав у злиднях, часто не маючи навіть дров для опалення. Письменник помер у квітні 1918 року у віці 80 років. Провести його в останню путь зібралося багато людей, а Українська центральна Рада замовила катафалк, хоча труну несли на руках.
У 1968 році у рідному селі Стеблеві було відкрито меморіальний музей його імені, а у 1993 році заснована літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького. Його ім’ям названі вулиці в різних містах України.
Наталка Назарова,
фото з відкритих джерел
Іван Нечуй-Левицький, Днепр сейчас, За двома зайцями, Кайдашева сім'я, Михайло Старицький, Наталка Назарова, Подгородное, Підгородне, Підгороднє, Украина сегодня, біографія письменника, день народження, етнограф, класик української літератури, літературна спадщина, новини, новини Підгородне, новости Днепра, новости Украины, новости области, педагог, переклад Біблії, річниця, українська література, український письменник, український правопис, український реалізм