Цьогоріч авіація Дніпропетровщини святкує 95-річчя. Історія її становлення сягає корінням у 20-ті роки XX сторіччя. У той час на авіатрасі Харків-Одеса знаходилась повітряна станція «Катеринослав». Біля витоків її створення стояв авіамеханік Карпо Лозовий.
У 1932 році на території нашої області з’являється льотний загін, який мав у своєму складі чотири літаки та одинадцять чоловік персоналу. Надалі почався бурхливий розвиток авіації, поставки вітчизняних літаків К-5, П-5, АНТ-9. Загін перебазувався у Підгородне й об’єднався з аеропортом, який почав будуватися вже в 1930 році. Через чотири роки авіація Дніпропетровщини набрала силу – вже 8 літаків та 86 осіб штату. Льотчики займалися аеропосівом, запиленням плавнів, боротьбою із сільгоспшкідниками. Згодом у загін «вливаються» нові кадри – випускники льотних шкіл з усієї країни. Збільшуються об’єми робіт: обслуговування пасажирів, вантажів, обприскування садів та полів, оренда та спецрейси, санітарні польоти… Літак стає необхідним та зручним видом транспорту і надійним помічником в аграрній справі.
Далі – війна, а вже на початку 50-х, подолавши військову розруху, Дніпропетровський аеропорт «Підгороднє» відроджується. Нові споруди, нові літаки, вигідне географічне розташування, потужна індустрія південного сходу України зробили авіацію динамічним і важливим видом транспорту в інтересах населення й розвитку економіки регіону загалом. У 60-80-ті роки XX сторіччя аеропорт «Дніпропетровськ» славився на всю Україну як один із найкрупніших аеропортів, що мав пряме авіасполучення із 70 містами Радянського Союзу. Пасажиропотік вимірювався сотнями тисяч подорожан…
І ось XXI сторіччя. Той же аеропорт «Дніпропетровськ», аеродром «Кайдаки». У пілотів усе таке ж неспокійне життя, як тоді, у минулому. На порядку денному було просто літати, куди сягає горизонт, але на українських літаках…
Про колишнє, нинішнє і майбутнє авіації Дніпропетровщини говоримо з Віталієм Вікторовичем Єременком – інженером з наземного забезпечення польотів та очільником профспілкової організації міжнародного аеропорту «Дніпропетровськ».
– Віталію Вікторовичу, розкажіть, будь ласка, яке відношення маєте до авіації?
– Без авіації себе не уявляю. Молодим – відслужив в армії, після – вступив до льотного училища. Надалі польоти в 101-му льотному загоні побіля м. Підгородне. Мій батько – учасник Другої світової війни, бойовий льотчик. В останні свої дні він тяжко хворів, мене вже не впізнавав. А в його кімнаті на полиці стояв макет винищувача. Я запитав: «Батьку, пізнаєш, що це?» А він: «Ну, як таке можна забути…» Льотний дух – це не просто любов до професії, це те, що залишиться з тобою до кінця життя.
– В якому році Ви почали льотну діяльність?
– Від 1974 і до 2000 року працював пілотом.
– Чи маєте товариські стосунки з авіаторами Дніпропетровщини?
– Ще й які! Спілкуємось, регулярно зустрічаємося. Юрій Федько, брати Панікарєвичі – Олександр і Микола, Анатолій Павлюк, Сергій Самарець, Олександр Дмитріченко, Леонід Калиновський… Без цих людей уявити льотну справу в нашому регіоні неможливо. Це справжні аси, майстри своєї справи у небі, надійні товариші та знані особистості. Мені пощастило працювати авіатором та познайомитися з кожним із них. Маю честь!
– Що можете розповісти про перших авіаторів і цікаво було б почути про вклад наших льотчиків у перемогу в Другій світовій війні.
– У той час, коли літаки вже надійно увійшли в життя наших співгромадян, важливим було забезпечення безпеки польотів та укріплення дисципліни серед особового складу пілотів. Із цим прекрасно справлялись пілоти В.С. Кисильов, І.С. Носов, В.І. Вдовин, М.М. Мельник; авіатехніки І.Г. Корольов, І.Г. Бистров. Під час війни наші льотчики доправляли на фронт боєприпаси, спорядження, вивозили в тил поранених, брали участь у повітряно-десантних операціях.
На нашому аеродромі «Підгороднє» базувалося близько двадцяти бомбардувальників ТБ-3. Там до них підвішували мішки із спорядженням та боєприпасами, а вночі наші пілоти скидали їх на передову лінію фронту. Впродовж усієї війни капітан Григорій Бондаренко бився з ворогом у небі, а після Перемоги повернувся в рідний аеропорт та ще 15 років літав у загоні спецпризначення. Петро Гавриш у 1941-му навчав льотної справи молодих пілотів, був на фронті, а коли повернувся з перемогою, то його літак знову закружляв над господарськими полями.
В історію Великої Вітчизняної війни також ввійшов Герой Радянського Союзу, полковник Петро Шавурин – він збив 17 фашистських літаків. Герой Радянського Союзу, полковник Григорій Охай свій подвиг зробив на війні в Кореї – збив 14 літаків, із них два бомбардувальники В-29.
– Як змінився авіазагін за час 30-річчя незалежності України?
– За великим рахунком, нині льотного загону вже немає. Аеропорт «Дніпропетровськ» сьогодні – транзитний. Є льотчики, але працюють пілотами в інших авіакомпаніях. На мою думку, таке велике місто як Дніпро повинне мати свою власну авіакомпанію. Кожен авіатор мріє, аби наш аеропорт знову славився на всю Україну як самодостатній, важливий, сучасний, потужний, потрібний. Зараз його реконструюють уже втретє за весь час існування. Будується новий аеровокзальний комплекс, термінал; нульовий цикл робіт завершено. Керують будівництвом приватні інвестори. А за кошти держави з’явиться нова злітно-посадкова смуга. Це найпотужніша інженерна споруда аеропорту, яка потребує колосальних витрат. Ми з нетерпінням чекаємо, коли наш аеропорт, нарешті, оживе. Багато авіапасажирів літають через м. Київ та м.Запоріжжя. І якщо в сусідньому аеропорту цифра пасажиропотоку за місяць сягає 30 тисяч, то з аеропорту «Дніпропетровськ» ледве набереться дванадцять. Нашому місту вкрай необхідний власний! …
– Який внесок дніпропетровських пілотів у сучасну авіацію?
– Я неодноразово згадував про братів Панікарєвичів, які організували власне Науково-виробниче об’єднання, займаються реконструкцією старих та розробкою нових літаків і гелікоптерів. Вони перші в Україні, хто спроєктував та виробив вітчизняні лопаті для гелікоптера. Це серйозне конструкторське завдання, але їм вдалося налагодити масштабне виробництво цієї важливої для МІ-2 деталі. Закуповувати лопаті за кордоном – дорого, а купувати тут – ніде, адже немає вітчизняного виробництва. Льотчики Сергій Самарець, Леонід Калиновський, Олександр Дмитріченко – вони й досі у формі, літають, навчають молодих пілотів.
– На яких літаках і куди літають авіатори дніпропетровського загону «Дніпроавіа»?
– Раніше льотчики дніпропетровського загону виконували польоти на літаках Ан-24,26, Як-40, Як-42 та літаках інших авіаконструкторів в усьому світі. Наші пілоти продовжують літати, але, на жаль, на літаках чужих авіакомпаній.
– Віталію Вікторовичу, якою бачите перспективу аеропорту м. Дніпро?
– Ми очікуємо завершення реконструкції злітної смуги і впевнені, що згодом матимемо найновітніший термінал, який забезпечить комфорт в обслуговуванні пасажирів, відповідатиме усім міжнародним стандартам. Сподіваємося, що наші пасажири повернуться до нас. Будемо літати в усьому світі. Дніпропетровський аеропорт розправить крила!
– Ваші побажання старшому поколінню авіаторів і молодому поповненню?
– Я хотів би, щоб старожили передусім зберегли здоров’я, бадьорість духу, любов до авіації та закоханість у життя. А молодим льотчикам хотів би побажати стати справжніми асами, грамотними пілотами, гарними людьми й патріотами нашої з вами Вітчизни!
ЧИ ВІДОМО?
Нагадаємо, 15 вересня 2020 року Міністерство інфраструктури підписало договір про будівництво нового аеродромного комплексу в міжнародному аеропорту «Дніпропетровськ» – нової злітно-посадкової смуги завдовжки 3,2 км та пасажирського і VIP-терміналів із пропускною спроможністю 1000 пасажирів на годину.
АНГЕЛІНА МОРОЗ, ЖУРНАЛІСТ-ПОЧАТКІВЕЦЬ,
КООРДИНАТОР: ВОЛОДИМИР ГУЗЕНКО (КІЛЬЧЕНСЬКИЙ), КОЛИШНІЙ ПІЛОТ, ЧЛЕН СПУ