Лінія життя прифронтових громад: як медики Дніпропетровщини працюють під обстрілами
16 Жовтня 2025 Новини, СуспільствоЩодня вони ходять на роботу під звуки сирен, ризикуючи життям не менше, ніж військові. Медики Нікополя, Марганця, Херсона, Слов’янська чи Куп’янська продовжують лікувати, оперувати, приймати пологи – часто без світла, без тепла, із вибитими вікнами у лікарнях. Для багатьох пацієнтів вони стали символом стійкості, для себе – єдиною опорою у хаосі війни.
Дніпропетровщина – одна з областей, де медицина не лише виживає, а й намагається відновлюватися. Саме сюди нещодавно приїздив міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко, щоб обговорити, як зберегти кадровий потенціал у прифронтових громадах і забезпечити лікарям гідну оплату праці.
Підвищення зарплат
Проблема нестачі кадрів у прифронтових громадах стала критичною. Частина лікарів евакуювалася, інші залишилися, працюючи в умовах постійної небезпеки. Для утримання фахівців запроваджено додаткові виплати.
За розрахунками МОЗ, Нікопольська міська лікарня №4 щомісяця отримуватиме понад 6 мільйонів гривень додатково, які будуть спрямовані саме на підвищення заробітних плат. Також для місцевої первинки передбачено 1,32 мільйона гривень щомісяця.
Змодельований рівень заробітної плати у зонах активних бойових дій за такого формування нового пакета складає: для лікарів – 40 000 гривень; для медичних сестер та інших середніх медичних працівників – 27 000 гривень; для молодших медичних працівників – 18 000 гривень. Водночас реальна зарплата може відрізнятися від змодельованої через різне навантаження та специфіку роботи у конкретному закладі.
Для територій можливих бойових дій модельований рівень оплати підвищується: для лікарів – на
5 000 гривень і становитиме 28 000 гривень; для медичних сестер та інших середніх медичних працівників – на 2 500 гривень і становитиме 18 000 гривень; для молодших медичних працівників – на 1 000 гривень і складатиме 9 000 гривень.
Крім того, для медзакладів, що надають первинну медичну допомогу на територіях активних бойових дій, застосовуватиметься коригувальний коефіцієнт 1,2, тобто додатково 20% фінансування за кожного задекларованого пацієнта. Відтепер ця норма поширюється не лише на сільську місцевість, а й на всі населені пункти в зонах активних бойових дій. Це рішення дасть змогу підвищити рівень фінансування медзакладів і, відповідно, оплату праці медичних працівників, зокрема у прифронтових містах, таких як Нікополь, Марганець, Херсон. Механізм поширюється на установи, які фактично працюють із пацієнтами та мають укладені декларації.
Медичний аналітик Сергій Дубров пояснює: «Підвищення зарплат – це тимчасовий механізм утримання кадрів. Але без системної реформи фінансування він не вирішить питання повністю. Коли у зоні бойових дій лікар ризикує життям, це має бути враховано не лише грошима, а й соціальними гарантіями».
Продовжують працювати
Війна не минає безслідно – ні для людей, ні для лікарень. За офіційними даними МОЗ, зруйновано або пошкоджено 2 481 об’єкт у складі 800 медичних закладів в усій Україні.
Із них 2 155 об’єктів мають часткові пошкодження, 326 – зруйновані повністю. Найбільших втрат зазнали Донецька, Харківська, Луганська, Чернігівська та Дніпропетровська області.
Попри це, 1 491 медичний заклад продовжує працювати у повному обсязі, 187 – частково, ще 228 установ тимчасово переміщені.
На 1 вересня 667 об’єктів уже відновлено повністю, 320 – частково, а 50 були пошкоджені повторно.
«Ми втратили дах і частину обладнання, але не втратили пацієнтів. Люди приходять щодня – і ми не маємо права їх не прийняти», – каже медсестра із Марганця Ірина Кравченко, яка чергує у підвалі, пристосованому під укриття.
У Міністерстві охорони здоров’я підтверджують, що від початку війни знищено 278 автомобілів екстреної допомоги, 131 пошкоджено, 80 захоплено окупантами.
Попри це, швидкі продовжують працювати, часто без захисних умов і з дефіцитом персоналу.
Найбільший медичний проєкт
У Кривому Розі триває реконструкція міської клінічної лікарні №2 – це один із найбільших медичних проєктів області.
Вартість робіт – 520 мільйонів гривень, проєкт передбачає створення сучасного медичного комплексу із понад 580 ліжками, поліклінікою на 300 відвідувачів, 14 операційними залами, реабілітаційними відділеннями та медичним коледжем.
Після завершення реконструкції лікарня стане базою університетської клініки Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика.
Це дасть змогу поєднати лікувальну практику, освіту і науку, а також створити додаткові робочі місця для медиків.
Медичний експерт Андрій Гуменюк зазначає: «Такі проєкти мають реальний сенс лише тоді, коли за новими стінами стоять фахівці, які не виїхали. Тому будівництво і підвищення зарплат мають іти поруч – без людей жодна лікарня не запрацює».
Інвестиції та реальні виклики
У 2025 році в Україні реалізується 166 інвестиційних проєктів у сфері охорони здоров’я загальною вартістю понад 32 мільярди гривень. Із них 15 мільярдів – грантова допомога міжнародних партнерів, 5,6 мільярда – кошти державного бюджету.
На 2026 рік заплановано 186 проєктів загальною сумою понад 39 мільярдів гривень, із яких
15,1 мільярда – гранти, 12,2 мільярда – кредити, 9,9 мільярда – бюджетне фінансування.
Основні напрями – оновлення лікарень, реабілітаційних відділень, психіатричних центрів, закупівля обладнання та розвиток медичної освіти. Проте, за словами експертів, темпи відновлення залишаються нижчими, ніж темпи руйнувань.
«Поки тривають бойові дії, ми постійно працюємо “в мінус”: що сьогодні відбудували, завтра може бути знову зруйноване, – каже лікар-травматолог із Павлограда. – Але кожна відремонтована лікарня – це надія, що життя тут продовжується».
Медицина прифронтових громад – це дзеркало української витривалості. Тут не буває гучних відкриттів і пафосних промов. Тут просто працюють люди – у бронежилетах і халатах, у темряві, при ліхтарику, із руками, що тремтять від втоми, але не зупиняються.
Вони не герої у звичному сенсі. Вони звичайні фахівці, які щоранку обирають залишитися. Бо знають: без них не буде ні громади, ні життя. У їхніх очах – страх, у голосах – спокій, у діях – відданість.
Кожна лікарня, що вижила, – це не просто будівля. Це символ довіри людей одне до одного. Там, де вибухають снаряди, усе ще чутно дитячий плач після пологів і перший вдих того, хто щойно повернувся із реанімації.
І поки медики виходять на роботу, навіть коли світло мерехтить і земля здригається – країна живе.
Вони не лише лікують. Вони тримають лінію життя.
Наталія Ковальчук,
фото з відкритих джерел