Історико-краєзнавчому музею міста Новомосковська 27 квітня виповнилося 60 років. Про історію його створення та про сам заклад розповів керівник Костянтин Мешко. Пише 0569.com.ua.
“Для працівників Новомосковського історико-краєзнавчого музею імені Петра Калнишевського визначна дата. Рівно 60 років тому, 27 квітня 1960 року, рішенням Новомосковської міської ради депутатів трудящих було розпочато створення музею історії міста Новомосковська. Три роки велась робота по збору експонатів та музейних матеріалів і лише у 1963 році музей був відкритий у приміщенні Новомосковського Свято-Троїцького собору.
Взагалі музейна справа у місті почала зароджуватись ще на початку ХХ століття. Є відомості, що до революції, в одному з будинків місцевого новомосковського купця вже існував невеликий краєзнавчий музей. На початку 1921 року розпочав роботу музей місцевого краю, відкритий відділом політосвіти, та проіснував він не довго. Того ж року в новомосковській газеті «Голос незаможного» було опубліковане звернення до жителів міста про допомогу у зборі експонатів для повітового музею революції. Чи був створений цей музей – невідомо. У 1926 році викладачі та студенти Новомосковського педагогічного технікуму (зараз кооперативний коледж економіки та права ім. С. Литвиненка) створили при закладі музей історії краю, який певно також проіснував недовго, бо відомостей про нього в подальшому ми не знаходимо.
З відкриттям музею у 1960-х роках при закладі була створена Громадська рада до якої входила 71 особа (!). Головою ради був обраний депутат міськради Олександр Іванович Мільковський, його заступниками по науковій, експозиційний та екскурсійній діяльності були Георгій Пилипович Павлов та Наум Юхимович Ефрус. Ці люди розпочинали велику справу – створення музею міста, До речі, Наум Ефрус здійснив й першу спробу написання повної історії Новомосковська, але його праця не була опублікована, та, все ж, поширювалась, як самвидав.
У 1977 році музею був відведений старовинний будинок на вулиці Українській, у якому заклад знаходиться й зараз. Просто колосальна робота була проведення при створенні експозиційних залів, які на свій час, були досить видовищними і цікавими.
З грудня 1977 року музей очолював фаховий історик Нестор Васильович Мосьпан, а з січня 1981 року – колишній військовий, учасник Другої Світової війни Василь Костянтинович Кисельов. Ці керівники залишили помітний слід в історії музею. В цей час був зібраний значний архівний та експонатний фонд, у місцевій пресі постійно публікувались історичні та краєзнавчі публікації. Напрацювання Мосьпана Нестора Васильовича, за роки його роботи у музеї, були опубліковані у 1994 у збірці «Місто на Самарі» присвяченій історії краю. А у 1999 році музей очолив краєзнавець, журналіст Віктор Петрович Овчаренко, який продовжив справу своїх попередників. У липні 2001року, рішенням виконкому Новомосковської міськради, музею було присвоєно ім’я П. І. Калнишевського В майбутньому керівники закладу змінювались досить часто: Тубальцева Н.П., Явір Н.М., Спаліт М.А., Бабіч О.О., Калашник В.О., Кондратюк А.О. Герасименко Л.Я. Зараз цю справу продовжую я.
Хотілось би згадати сьогодні і тих людей, які залишили помітний слід на краєзнавчій ниві, з якими мені пощастило бути знайомим, і яких, на жаль, сьогодні вже немає з нами. Це Анатолій Боніфатійович Джусов, це Петро Павлович Мітягін, це Володимир Павлович Колісніченко.
Сьогодні музей живе, працює, виконує свої основні завдання. Майже щомісяця у виставковій залі відкриваються художні або історичні виставки. Проводяться лекції та екскурсії для учнів, студентів, туристичних груп. Проводиться наукова інвентаризація музейного фонду, який постійно поповнюється новими експонатами.
За п’ять років музеєм видано п’ять науково-краєзнавчих видань, та безліч історичних нарисів і публікацій у місцевих ЗМІ. Цікаві проекти були проведені спільно з телеканалом «Самарь» – створено 3 документально-історичні фільми. Щороку музей проводить конкурс краєзнавчих досліджень ім. Джусова, переможці нагороджуються грошовою премією, а всі роботи учасників публікуються у щорічному виданні «Історичне Присамар’я». Важливим результатом дослідницької роботи музею, як на мій погляд, є внесення до меморіалу «Вічна Слава» більше сотні імен радянських солдат, загиблих в 1941 році і похованих у нашому місті. Імена цих воїнів довго були забутими та віднайдені у архівних матеріалах лише не так давно. А також пошук і внесення близько сотні імен місцевих мешканців, розстріляних нацистами у 1942 році, на меморіал, який знаходиться за мостом через Самару…