«Як громади на Чернігівщині співпрацюють для залучення інвестицій, розвитку економіки та туризму», – цікава тема прес-туру покликала в дорогу журналістів із 9 областей України. Захід був організований Харківським прес-клубом, який уже неодноразово організовував поїздки в різні регіони країни, щоб показати як реформа децентралізації змінює наші українські міста й села.
Цього разу наш маршрут проліг на Чернігівщину й передбачав знайомство з двома обʹєднаними територіальними громадами, Любецькою та Остерською, їх історичною спадщиною, особливостями, здобутками та успішними практиками.
Відразу випереджу сподівання читачів та колег із різних громад, про простий і доступний спосіб залучення коштів. Легкого рецепту залучення інвестицій ми не дізнались. Але дізнались дещо інше, і це, мені особисто, навіть більше до душі…
На відміну від громад, які сподіваються на потоки закордонних коштів, чернігівські ентузіасти шукають власні людські й фінансові ресурси, об’єднують однодумців, людей, що живуть мрією зробити щось добре, прекрасне, не таке, як у всіх. А ті, в свою чергу, підтримують один одного, й разом крокують, долаючи проблеми, до успіху.
Парк природи «Беремицьке» – єднання людини й природи
Яскравий приклад цьому – Парк природи «Беремицьке», девіз якого: «Ми прагнемо захистити красу природи України, й запрошуємо всіх небайдужих людей приєднатися та допомогти зберегти спадщину для майбутніх поколінь». Діяльність Парку природи «Беремицьке» підтримується спільно з благодійним фондом «Беремицьке Біосфера» та зосереджена на пропагуванні ідей сталого природокористування для зменшення кліматичних змін та антропогенного впливу на навколишнє середовище.
Фонд розпочав діяльність в 2015 році, й з того часу зміг реалізувати низку проектів та акцій, провести ряд конференцій та заходів, спрямованих на консолідацію людей, які роблять внесок у розвиток науки, культури та кліматичної освіти.
Ми побували в цьому парку, й, скажу відверто, побачене вражає. Відродження рослинного й тваринного світу, єднання людини й природи та бережне ставлення до природи відчуваються тут у кожному подиху. Та краще один раз побачити! Насправді це туристична перлина Чернігівщини, ми радимо неодмінно там побувати!
Північний виноград: диво, натхнення чи бізнес
А ось іще приклад надзвичайної любові до обраної справи. Депутат Остерської міської ради Артем Севастьян, до речі, бізнесмен друкарської справи, міг би спокійно розвивати свій бізнес, займатись депутатськими справами, а може й, молодий, перспективний та амбітний, навіть будувати політичну кар’єру…
Але він, з неспокійною вдачею, весь час знаходився в пошуку справи до душі. «Я дуже хотів займатись чимось новим, таким, чим ніхто досі не займався, щоб, можливо, навіть здивувати всю Чернігівщину, та неодмінно зайняти свою нішу в бізнесі регіону», – пояснив наш співрозмовник.
Сьогодні ж наш герой – керівник господарства «Остер Агро-Трейд», що займається вирощуванням… винограду на півночі України. І не подумайте, що авторка публікації щось вигадує. Так, саме виноград вирішив вирощувати Артем Севастьян. Три роки тому разом із однодумцями він розбив на 2 тисячах орендованих гектарів у межах Остерської ОТГ експериментальний виноградник.
Допомагає Артемові реалізувати задумане теж ентузіаст виноградної справи – Леонід Леонідович Ющенко – експериментатор, який вивів вже чимало нових морозостійких сортів винограду, й на досягнутому зупинятись не збирається!
Та що ж відрізняє чернігівський виноград від нагрітого південним сонцем чи навіть закордонного, скажете ви, які легко придбати в магазині.
По-перше, остерські виноградарі повністю відмовились від хімічних обприскувань. «Я хочу, щоб мій син Арсеній прийшов на виноградник і зміг зірвати будь-яку ягідку та з’їсти, а я був певний, що крім користі, ніякої шкоди виноград людям не принесе», – пояснює Артем.
По-друге, це буде не просто виноградник, а місце відпочинку, народження нових ідей, цікавих зустрічей і знайомств, ну от хоча б із журналістами, та гадаємо, не тільки, бо це не одна з туристичних принад господарів чарівного куточка природи.
Біля 120 сортів винограду вже висаджено, й зараз виноградарі спостерігають за рослинами, паралельно прищеплюють нові пагони, поряд розбили невеличкий садок, то вже й там на яблунях скоро з’являться груші та навпаки, тобто, щодня вони в пошуку нових ідей і сортів…
Бачили б ви як сяють у них очі! Це певно найяскравіший момент нашої екскурсії, бо своїм ентузіазмом Артем просто запалює!
Равликова ферма двох українських дівчат
А ось що ще дуже запам’яталось і надзвичайно вразило!
Невеличку ділянку землі Артем Севастьян віддав у користування підприємливим партнеркам – киянці Олександрі Дердузі й місцевій жительці Юлії Майоровій, які почали розводити… равликів. Поряд із північноукраїнськими виноградниками – ще одна, поки що незвична для України така собі тваринницька… равликова ферма, і в ній теж працюють неабиякі ентузіасти своєї справи.
«Ми поки що на етапі досліджень і навчання, тому результатами хвалитися рано, – говорить Олександра. – Загалом в Україні цей бізнес досить новий, не надто поширений, але він дуже цікавий і перспективний. Саме тому ми з подругою вирішила до нього долучитися. Так, є певні складнощі, але ми не самотні – нам допомагають наші партнери й друзі».
Тут, на ділянці, в дівчат живуть 2 види равликів – Helix Aspersa Muller і Helix Aspersa Maxima. Вони відрізняються трохи за розмірами. Виростають у середньому до 4-5 см у діаметрі.
Для людини, яка вперше знайомиться з таким незвичайним бізнесом, равликова ферма швидше нагадує плантацію якоїсь особливої городини. Втім, загоном для мікро-худоби це теж можна назвати. Кільканадцять соток переораного суглинку вкриті дерев`яними щитами на підпорках. Щось на зразок равликових будиночків. Довкола кущики широколистого салату. Подекуди вони губляться у високій траві й польових квітах. По периметру – огорожа – щільно закопана в ґрунт цупка плівка. Ви запитаєте, навіщо такі перестороги? А щоб усілякі хижаки не зазіхали на чужу поживу.
Не терпілось, все ж журналістам побачити самих равликів… «Так, вони маленькі, тож побачити їх здалеку складно, – пояснює господиня. – До того ж, у сонячний день равлики ховаються в затінок і відпочивають. Саме для цього й потрібні дощаті дахи. Уночі молюски виповзають назовні й харчуються. Щотижня ми підсипаємо їм комбікорм із перемелених злаків. Їжа екологічно бездоганна, бо равлики не сприймають жодних штучних домішок. На цій ділянці ми висіяли спеціальну рослину, яка зветься перко. Вона багата білком, тому є традиційним меню нашого «поголів`я». Жодної хімобробки зелені ми теж не застосовуємо. Територію ферми регулярно поливаємо, адже вологою поверхнею равликові зручніше пересуватися».
Олександра таки задовольнила нашу цікавість – попрямувала до одного зі щитів, підняла його за край, і з внутрішньої поверхні обережно відчепила те, що латиною зветься Helix Aspersa. На її долоні ми побачили сірувато-коричневу мушлю, в середині якої причаїлася жива істота. Звичайнісінька, яких можна надибати в парку після дощу. Хоча ні – тих гурмани не їдять, а цими охоче ласують. І грошей на це не шкодують…
«Сезон вирощування молюсків починається навесні, коли вони виходять зі стану анабіозу й відкладають ікру, – продовжує дівчина. – У нас є спеціальний холодильник, де равлики зимують при 4 градусах тепла. З ікри вилуплюється малеча, її ми висаджуємо на поле, щоб харчувалася, набирала вагу. І так до кінця вересня. Крім цієї маємо іншу ділянку, вона дещо більша. Загалом хочемо отримати цьогоріч 3 тони продукту – переважно для репродукції. На масовий збут розраховуємо пізніше. Розуміємо, що все залежатиме від нас. Ми лише початківці, експериментуємо, вчимося на помилках. Але маємо підтримку від Асоціації українських равлиководів. Спілкуємося з іншими ентузіастами».
За словами Олександри, попри виснажливу працю вони з Юлею тут, серед луків, відпочивають. Обидві мають основну роботу, дівчата військові, але нова справа їх неабияк надихає. До того ж, вона може стати прибутковою, якщо все робити правильно.
Охочих поласувати екзотичним м’ясом серед гостей не бракує. Спробували й ми. Це важко описати, але було неймовірно смачно!
Імпровізовану польову кухню, прямо на лоні природи, облаштував Артем Севастьян. Його роль у появі нового «равликового» осередку на землях Остерської громади неабияка. Дівчата віддають належне підтримці цього чоловіка.
Павловнії із Чернігівщини: чи стануть окрасою Слобожанського?
Емоції від побаченого й почутого мене та моїх колег просто переповнювали! Нам багато розповіли цікавого та незвичного, пригостили смачними равликами, вином власного виробництва з власного ж винограду, презентували смачнючий мед з власної пасіки…
Та навіть після цього, чернігівські підприємці ще раз змогли нас здивувати. На довгу яскраву згадку про зустріч, журналістам подарували саджанці павловнії – унікального дерева, яке здатне змінити клімат і покращити екологію. Його ще називають – цар-дерево, або Адамове дерево, а також деревом-«фенікс», бо воно 5-6 разів може відроджуватись на місці зрізу.
Павловнія – це екологічне дерево, цвіте неймовірно красивим фіолетово-блакитним цвітом, що за формою нагадує дзвіночки, з чудовим ароматом.
Одне дерево росте близько 5-6 років, виростає за цей час 15-20 метрів висоти, тож воно могло б стати рятівним колом для наших Карпат та населених пунктів Прикарпаття, які потерпають від повеней через масову вирубку дерев у лісах.
А ще за своїми якостями – краса, швидкий ріст і розвиток, та цінність деревини, це дерево могло б стати символом швидкоплинного життя та якісного невпинного розвитку певної території. Або символом швидкого зростання дітей, які з маленьких допитливих кумедних діточок-«чомучок» так швидко зростають і стають високими красенями й красунями, юнаками та дівчатами.
Тож привезла я павловнії з Чернігова, невеличкі за розміром, не більші за розсаду помідора, та подарувала дитячим закладам громади, щоб зростали вони разом із слобожанськими дітками.
Дуже сподіваємось, що деревця приживуться й порадують вже за кілька років своїм розміром та неймовірно гарним цвітом. Якщо тендітні паростки будуть зростати так швидко, як наші малюки, вони насправді мають шанс стати символом швидкоплинного дитинства наших слобожанських дітей!
Отже, простого секрету як залучати інвестиції ми не отримали, та чітко зрозуміли, що найбільший потенціал і інвестиція в майбутнє – це власні сили і місцеві люди!
Та коли матеріал вже готувався до друку, я дізналась, що в Слобожанській громаді, в селі Степове теж є фермер, який уже другий рік пробує висаджувати нову культуру – дерево павловнії. Тож це ще раз доводить, що талановиті люди, закохані в працю та справу свого життя, є в кожній громаді України.
Смажені равлики – одна з майбутніх гастрономічних і туристичних принад Остерської громади на Чернігівщині. Таке собі рятівне коло для депресивної території. Їстівних молюсків тут почали вирощувати цього року. Господарюють на фермі дві подруги – киянка Олександра Дердуга і місцева жителька Юлія Майорова. Саме до них ми вирушаємо 31 липня своїм журналістським десантом під егідою Харківського прес-клубу.
Перш, ніж завітати на гостини до чернігівських виноградарів і дівчат-равлиководів, ми спілкуємося з головою Остерської об’єднаної територіальної громади (ОТГ) Віктором Самодєлоком. Громада утворилася в 2016 році, зараз охоплює 14 населених пунктів, у яких на початок 2018 року мешкало понад 8 тис душ. Економічно ОТГ депресивна – це факт. Більшість її працездатних жителів виїздять на заробітки в Київ і Чернігів, власних підприємств обмаль. Планові показники бюджету громади в 2020 році становлять трохи більше 55 млн грн. За словами пана голови, серйозні інвестори поки що обминають Остерську ОТГ своєю увагою. Тож її порятунок місцева влада бачить у розвитку малого й середнього підприємництва, зокрема, сільського туризму. Щоправда, розкачати жителів на якісь бізнес-ініціативи складно, визнають у мерії.
Автор: Таміла Жорняк
Фото автора