Понад 75 тисяч українок у війську: як служба змінює погляди на роль жінки у суспільстві
24 Березня 2026 Новини, СуспільствоВероніка Вєрємєєва добровільно пішла до війська у 2019 році. Спершу її сприймали виключно як молоду жінку, але з часом колеги почали цінувати за професійність. Сьогодні вона помічниця начальника персоналу штабу і розповідає, що служба на війні змінила її погляди на життя та роль жінки у суспільстві.
Нині у складі Збройних сил України служать понад 75 тисяч жінок. Щороку їхня кількість зростає, а разом із нею — і роль жінок у захисті країни. Українки служать медикинями, командирками, зв’язківицями, розвідницями та бійчинями на передовій.
Однак служба на війні має і свою невидиму сторону — психологічні виклики, з якими стикаються жінки-військові. Про їхній досвід, труднощі та підтримку, яку вони можуть отримати, — у цьому матеріалі.
Жінки у війську: особистий вибір
Людмила Добровольська служить у Кадровому центрі Військово-Морських Сил України із жовтня 2019 року. Каже, що рішення піти до війська було усвідомленим.
«Хочу бути корисною там, де це справді потрібно і важливо на даний час. Допомагати і наближати перемогу», — говорить військовослужбовиця.
За словами Людмили, у підрозділі вона не відчувала негативного ставлення через те, що є жінкою.
«Особисто я жодного разу не спостерігала, щоб чоловіки якось негативно сприймали жінок, які пішли служити. Навпаки, була підтримка і допомога. Певною мірою навіть захоплення, адже не кожна жінка може обіймати посади нарівні з чоловіками у війську, — каже вона. – Так, конкуренція є. Але вона більше в жартівливій формі, ніж справжнє змагання. Найважче для мене — це коли немає часу та змоги бачитися зі своєю родиною».
Вона також зауважує, що за роки війни ставлення до жінок у війську поступово змінюється.
«Більшість почала сприймати жінок як захисниць, які виконують бойові, спеціальні та тилові завдання. Деякі жінки-військовослужбовці справді можуть бути професіоналами своєї справи. Є люди, які вважають, що жінка повинна народжувати, виховувати дітей і піклуватися лише про сім’ю», — додає Людмила.
Своєю історією ділиться і військовослужбовиця Вероніка Вєрємєєва з П’ятихаток Дніпропетровської області. У Збройних силах України вона служить із 2019 року, нині обіймає посаду помічника начальника персоналу штабу.
«На своїй першій посаді в ЗСУ я була заступником командира танкової роти з морально-психологічного забезпечення. Особовий склад на 100% складався із чоловіків, і спочатку мене сприймали виключно як молоду гарну дівчину, не більше, — каже вона. – Згодом я відчула, що відношення стало іншим — до мене почали ставитись більш серйозно».
Вероніка згадує, що з упередженням щодо служби жінок у війську стикнулася ще до того, як стала військовослужбовицею.
«Коли я проходила співбесіду в одну з бригад, мені сказали: “Ти ж розумієш, що мінімум на три роки маєш забути про дітей, сім’ю та особисте життя”. Але, на щастя, я не потрапила в той підрозділ».
За словами військової, за весь час служби це був єдиний випадок, коли вона почула подібні висловлювання.
Відповідальний підхід
За словами підполковника Юрія Вєрємєєва, який служить у Збройних силах України з 2012 року, ставлення до жінок у війську значною мірою залежить від того, як вони виконують свої службові обов’язки.
«Ставлення до кожного військовослужбовця індивідуальне і насамперед залежить від виконання поставлених завдань. Люди змінюють своє відношення не після одного випадку, а тоді, коли бачать системну роботу і відповідальний підхід», — пояснює він.
У різні роки у підпорядкуванні офіцера перебувало кілька жінок-військовослужбовиць. За його словами, вимоги до них були такими ж, як і до інших військових, відповідно до посади, яку вони обіймали.
«Бойові посади – одні із найскладніших. Чоловічий колектив часто намагається зменшити фізичне навантаження для жінок, але водночас вони виконують свої завдання нарівні з іншими військовими», — говорить Вєрємєєв.
Служать в усіх сферах
За даними Головного управління комунікацій Збройних сил України, кількість жінок у війську суттєво зросла за останні роки. Якщо до 2014 року їх було приблизно
16–20 тисяч, то на початок повномасштабного вторгнення рф у 2022 році — близько 36–38 тисяч. Нині ця цифра перевищує 75 тисяч.
Як розповіла радниця з гендерних питань Генерального штабу ЗСУ Оксана Григор’єва, нині понад 20 тисяч жінок обіймають бойові посади.
«Жінки служать фактично в усіх сферах. У нас є артилеристки, танкістки, розвідниці, операторки гармат. Дуже багато операторок дронів. Крім того, жінки служать стрільцями, пілотесами, снайперками», — зазначає вона.
Втім жінки у війську все ще стикаються з певними труднощами. Серед них — питання забезпечення формою та засобами захисту, а також поодинокі випадки дискримінації або небажання деяких підрозділів брати їх на певні посади.
Водночас у війську працюють механізми протидії дискримінації та домаганням. Зокрема, функціонують гарячі лінії для звернень, проводяться навчання щодо гендерної рівності, а Верховна Рада нещодавно ухвалила закон, спрямований на боротьбу із дискримінацією та сексуальними домаганнями у військовій сфері.
Психологічна підтримка
Війна залишає не лише фізичні, а й глибокі психологічні наслідки. Саме тому в Україні з’являється дедалі більше програм психологічної підтримки.
Однією з організацій, яка працює з жінками, є «Фонд Маша» — громадська організація, створена для протидії насильству та підтримки жінок і дітей, які постраждали від війни. Після початку повномасштабного вторгнення фонд зосередився на програмах психоемоційного відновлення.
За словами психотерапевтки та методистки центру «Незламна» Олени Запольської, військовослужбовиці часто стикаються з хронічним стресом, підвищеною тривожністю, емоційним виснаженням і порушенням сну. У деяких випадках з’являються симптоми, пов’язані з травматичним досвідом війни, зокрема прояви посттравматичного стресового розладу.
«Жінки-військові часто переживають не лише бойовий досвід, а й внутрішню напругу, пов’язану з поєднанням різних ролей — військової, матері або партнерки. Також можуть виникати труднощі адаптації до постійної небезпеки та високої відповідальності», — пояснює Запольська.
У центрі ментального відновлення «Незламна» використовують комплексний підхід до психологічної допомоги.
Жінки можуть отримати індивідуальні консультації психологів і психіатрів, брати участь у групах підтримки, арт- і тілесній терапії, а також у практиках стабілізації та саморегуляції.
«Першим і дуже важливим кроком є стабілізація — допомога людині заспокоїти нервову систему та повернутися до більш урівноваженого стану. Це можуть бути прості техніки дихання або фокусування на тілесних відчуттях», — пояснює Олена Запольська.
За її словами, важливим елементом допомоги також є підтримувальне слухання та емоційна валідація — коли людина відчуває, що її досвід почутий і зрозумілий.
«Багато жінок відзначають зниження тривожності, покращення сну та відновлення відчуття внутрішньої опори. Також важливим результатом стає досвід взаємної підтримки між жінками, які мають схожий досвід», — говорить психотерапевтка.
Фізичне здоров’я під час служби
Служба у війську впливає не лише на психологічний стан, а й на фізичне здоров’я жінок. За словами акушерки-гінекологині, завідувачки жіночої консультації Жовтих Вод Юлії Лободенко, жінки-військовослужбовиці часто стикаються з проблемами, спричиненими умовами служби.
Найпоширенішими серед них є порушення менструального циклу, загострення запальних процесів, гормональні збої та інфекції сечостатевої системи.
«Причиною зазвичай стає поєднання кількох факторів — хронічний стрес, порушення режиму сну, переохолодження, обмежений доступ до гігієнічних умов та медичної допомоги. Також нерідко жінки відкладають звернення до лікаря через службу, що може призводити до ускладнення проблем», — пояснює лікарка.
Медикиня наголошує, що у військових умовах особливо важливим є доступ до базових медичних послуг.
«Жінки повинні мати можливість проходити регулярні профілактичні огляди гінеколога, отримувати контрацепцію, засоби інтимної гігієни та швидко звернутися до лікаря у разі появи симптомів. Жіноче здоров’я не може бути другорядним питанням навіть під час війни, адже воно безпосередньо впливає на якість життя та працездатність військовослужбовиці», — говорить вона.
Ветеранські простори допомоги
У багатьох країнах Заходу психологічна реабілітація військових є важливою частиною державної політики. У США психологічна реабілітація військових є частиною державної системи допомоги ветеранам через Department of Veterans Affairs. Ветерани можуть отримати лікування ПТСР, психотерапію та програми соціальної адаптації.
У Великій Британії значну роль відіграють громадські організації, зокрема Combat Stress, які спеціалізуються на підтримці ветеранів із травматичним досвідом війни. Програми таких організацій поєднують психотерапію, групові заняття, спортивну та арттерапію, що дає можливість військовим поступово повернутися до цивільного життя.
В Україні працює низка організацій, які надають безкоштовну психологічну та реабілітаційну допомогу військовослужбовцям, ветеранам і їхнім родинам. Зокрема, у «Базі психологів ЗСУ», яку формує Центр психологічної підтримки персоналу Збройних сил України, зібрані ініціативи, що допомагають військовим справлятися з наслідками травматичного досвіду війни.
Серед них — онлайн-консультації психологів і психотерапевтів від United Humanitarian Front, програми фізичної та психологічної реабілітації у центрі «База ++», психологічна підтримка для військових та їхніх родин від організації «Дерево мого життя».
У Дніпропетровській області створено кілька локальних ініціатив для адаптації ветеранок і ветеранів після служби. У місті Дніпро працює Mental Health Center «Returning» — сучасний центр ментального здоров’я для військових та їхніх сімей, який надає психологічну підтримку та терапевтичні послуги.
Також у місті відкрито мережу ветеранських просторів, де проводять психологічні тренінги, групи підтримки та соціальні заходи для адаптації до цивільного життя.
Тетяна Потоцька,
фото авторки та з архіву героїв
Публікація підготовлена редакцією у межах проєкту “Підтримка місцевих медіа для прозорого висвітлення процесів реконструкції”, який реалізує Інститут регіональної преси та інформації (ІРМІ) за підтримки програми Європейського Союзу спільно з Данією, Німеччиною, Францією та Литвою «EU4Reconstruction». Зміст публікації є виключною відповідальністю редакції і необов’язково відображає позицію Європейського Союзу, ІРМІ та інших партнерів ініціативи.ф