В Україні запроваджено оновлену соціальну послугу догляду та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, – «Сімейна домівка». Її мета – створити для таких дітей безпечне середовище, максимально наближене до домашнього, допомогти їм адаптуватися, навчитися довіряти й готуватися до самостійного життя.
Це рішення є частиною поступового переходу України від інтернатної системи до сімейних форм виховання, який підтримують соціальні служби, громади та незалежні експерти.
Турбота замість інституції
«Сімейна домівка» – це альтернатива великим інтернатним закладам, де часто бракує уваги й індивідуального підходу. Новий формат передбачає облаштування будинку або квартири, де проживатиме невелика група дітей – близько восьми осіб, а якщо серед них є діти з інвалідністю — не більше шести. З ними постійно працюватиме команда дорослих: сімейний вихователь, соціальний працівник, психолог і, за потреби, логопед чи реабілітолог.
За словами Ірини Тулякової, голови Координаційного центру з розвитку сімейного виховання:
«Сімейна домівка – це не просто дах над головою. Це середовище, де дитина відчуває тепло, турботу, де є щоденний побут, звичний для будь-якої родини. Тут діти навчаються самостійності, готують їжу, ходять до школи, мають свої обов’язки й право на власну думку».
Перші два такі будинки будуються у Київській та Чернівецькій областях, а надалі до проєкту долучаться громади ще у 12 регіонах України. Експериментальний етап триватиме два роки, що дасть змогу перевірити модель, відпрацювати механізми співфінансування із місцевих бюджетів і адаптувати підходи для подальшого масштабування.
Чому ця модель важлива
Найбільше «Сімейна домівка» потрібна дітям, які з різних причин не можуть бути усиновлені або не готові жити у прийомній родині. Це, зокрема, підлітки від 13 років, діти з інвалідністю чи тяжкими захворюваннями, а також великі сімейні групи братів і сестер, яких важко влаштувати разом.
«Коли дитина живе у маленькій спільноті, а не в інтернаті на сто осіб, вона швидше розкривається. Тут є простір для довіри, відповідальності, для формування здорової самооцінки. Такі умови зменшують ризик соціальної ізоляції й емоційного вигорання у підлітків», – пояснює соціальний психолог Олександр Кордуба.
Формат «домівки» передбачає не лише проживання, а й індивідуальну програму розвитку: із кожною дитиною працює психолог і соціальний педагог, визначаючи, як підготувати її до дорослого життя – навчання, працевлаштування, спілкування з однолітками.
Реформи деінституціалізації
Подібна модель уже понад десятиліття діє в Литві, Швеції, Хорватії та Польщі. Вона засвідчила свою ефективність як тимчасове, але комфортне рішення для дітей, які не мають родини. В європейських країнах такі будинки стали важливим етапом реформи деінституціалізації – переходу від сиротинців до сімейних форм виховання.
Українські експерти переконані: якщо громади підуть цим шляхом, кількість дітей у великих інтернатах можна буде суттєво зменшити.
«Діти, які виростають у сімейному середовищі, навіть якщо воно створене штучно, мають більше шансів на успішну інтеграцію у суспільство. Вони краще навчаються, легше адаптуються на роботі, рідше мають конфліктні ситуації із законом», – зазначає дитячий правозахисник Володимир Романов.
Погляд у майбутнє
Запровадження послуги «Сімейна домівка» – це крок до створення нової філософії дитячого догляду, де кожна дитина – не просто підопічна системи, а особистість із власним життям і мріями.
У таких будинках діти навчатимуться жити разом, співіснувати, підтримувати одне одного. Вони матимуть власний простір, зможуть підтримувати зв’язок із братами й сестрами, зберігати емоційні прив’язки, яких так часто позбавляє інтернатна система.
«Для дитини немає нічого важливішого, ніж відчуття дому, турботи поруч і впевненості, що завтра буде такий же день – спокійний і зрозумілий. Саме цього не вистачає більшості дітей, які виросли без сім’ї», – підсумовує соціологиня Леся Рак.
Якщо експеримент доведе ефективність моделі, громади зможуть упроваджувати «Сімейні домівки» на постійній основі. Це крок до нового розуміння дитинства, де турбота важить більше за правила, а щире слово замінює десятки звітів. Це простір, де дитина, яка звикла жити у системі, раптом знаходить дім – не за документом, а за відчуттям. Дім, де її чують, де є запах свіжої їжі, спільні розмови, де не потрібно боятися попросити допомоги.
У таких домівках діти вперше відчувають, що світ може бути безпечним, а дорослі – небайдужими. Вони знову вчаться довіряти, мріяти, будувати свої плани. І навіть якщо цей дім тимчасовий, у ньому народжується головне – відчуття власної цінності.
Для багатьох дітей це шанс прожити дитинство без самотності, без формальних стін інтернату, шанс знати, що поруч є люди, яким вони небайдужі. Для вихователів – це випробування серцем, бо кожен день поруч із дітьми вчить терпіння, співчуття й людяності.
«Сімейна домівка» – це жива спільнота, де зранку чути сміх, де діти сваряться й миряться, де є домашні клопоти й затишок, де формується майбутнє. І якщо хоча б одна дитина, яка вчора боялася світу, сьогодні усміхнеться – значить, усе це має сенс.
Бо справжній дім – там, де тебе чекають. І там, де кожна дитина відчуває: вона не зайва.
Наталка Назарова,
фото з відкритих джерел
Днепр сейчас, Підгородне, Підгороднє, Сімейна домівка, Украина сегодня, альтернатива інтернатам, виховання дітей-сиріт, деінституціалізація в Україні, діти позбавлені батьківського піклування, новини, новини Підгородне, новости Днепра, новости Украины, новости области, соціальна послуга для дітей, сімейні форми виховання, усиновлення підлітків