Колір – важлива характеристика харчових продуктів, що забезпечує їхню зовнішню привабливість та й впливає на смакове сприйняття їжі, апетит і травлення. Тому технологія виробництва більшості харчових продуктів передбачає використання фарбників, які можуть бути: синтетичними, натуральними, ідентичними натуральним. Ці інгредієнти є складними органічними сполуками, і вони далеко не завжди біологічно та функціонально нейтральні, повідомляє “ЖивиАктивно”.
Європейська тенденція останніх десятиліть полягає у відмові від штучних барвників на користь натуральних, які є природними компонентами їжі.
У процесі обробки або зберігання харчові продукти зазвичай втрачають своє природне забарвлення, тож для відновлення втраченого кольору використовують харчові барвники. Крім того, барвники застосовують для надання продуктам більш інтенсивного забарвлення, апетитного вигляду та колірного різноманіття.
У складі харчових продуктів барвники позначають маркуванням Е100–Е182. Тут є як синтетичні, так і натуральні барвники.
Основна вимога до харчових барвників є їхня нешкідливість, це є визначальними у виробництві продуктів харчування відповідно до законодавчих норм Європейського Союзу (ЄС) щодо охорони здоров’я. Відповідні органи контролю за якістю харчових продуктів кожної країни можуть дозволяти або забороняти використання тих чи інших барвників.
Технологічні вимоги до харчових барвників:
• відсутність вираженої біологічної активності;
• стійкість фарбування (стійкість до дії світла та оксидантів, змін кислотно-основного середовища, змін температурного режиму);
• інтенсивність фарбування (яскравий колір за незначної кількості барвника);
• здатність розчинятися у воді або жирах, а також рівномірно розподілятися в масі харчових продуктів.
Неприпустимим є маскування за допомогою барвників недоброякісної сировини та порушень технологічних режимів, що призводять до псування продуктів.
Однак до сьогодні в Україні не створено ефективного та дієвого контролю над виробництвом та використанням харчових добавок. Вибіркові перевірки, передбачені чинними механізмами контролю, не дозволяють уповні гарантувати належне дотримання затверджених стандартів виробництва і повне виключення ситуації, за якої виробники використовують недозволені харчові барвники.