Село Башмачка Солонянського району Дніпропетровської області — місце особливе. Десь близько 45 км від міста Дніпра — й потрапляєш у перлину українського степу, який обіймає співом птахів, пахучими травами, сповиває казками й легендами далекої минувшини.
Ці землі пам’ятають багато подій, народів, видатних постатей, тож недивно, що місцеві жителі відчувають поруч себе присутність духів пращурів і кажуть, що, якщо прикласти вухо до землі на старовинному городищі, яке вивищується над селом, — можна почути численні голоси людей. От і ми вирішили відвідати зазначені місцини, помилуватися їхніми краєвидами та відчути на собі містику Башмачки.
Загублений башмак Катрусі
Село розкинулося на урочищі, у формі підкови. Вершина Башмачки та центр «підкови» — городище, яке зовні схоже на великий курган із зрізаним верхів’ям — за думкою краєзнавців, тут було у старі часи скіфське, готське городище. Цікаво, звідки така назва — Башмачка? Чи то не через вигляд селища, що нагадує підкову черевика? Та історія цих місць свідчить про інше. Назву села пов’язують із численними легендами. Перша з них згадує про запорізького козака Башмака, який неподалік, на березі Дніпра, поруч із дубовим гаєм (за старих часів на схилах тутешньої балки гойдав головами столітній дубовий гай) заснував хутір, що згодом і перетворився на село, яке іменовано на честь січовика.
Друга легенда пов’язана з життям і правлінням Катерини ІІ. Історія розповідає, що під час подорожі цариці Україною(в 1776 році) кортеж «шаленої імператриці», що складався з карети аж на тридцять коней, які везли кабінет, бібліотеку імператриці та наближену челядь, потрапив у дорожню пригоду. Цей «величний кортеж» не впорався із шляхом через Башмачку й застряг у калюжах (того дня добре дощило й дороги зіпсувалися). Поки візники лагодили карету, імператриця вирішила трохи пройтися, щоб подивитися на місцевість і на тутешню гору, на якій колись була старовинна фортеця. Але через велику багнюку Катерина ІІ тут загубила свій «башмачок». Ця недбалість не лишилася непоміченою місцевими жителями й вони згодом стали іменувати місцину з гумором — Башмачка…
Так це було чи ні, однак назва «Башмачка» мов оповита казками та легендами. Як тут не пригадати Гоголівського коваля Вакулу та його мандри до імператриці. Виникає дивакувата думка: «А може, все відбувалося саме тут, на цих землях? І Катерина ІІ не загубила «башмак», а віддала його закоханому ковалю?»
З такими думками й здійснюємо підйом на городище. Під горою нас стрічають місцеві «вартові» — дві кізоньки. Лагідні, товариські тваринки, горнуться до рук, весело стрибають — мов заздалегідь чекали нас. Здається, якби зараз були часи готів чи то скіфів, то ці кізоньки певно виглядали б так само: чудернацькі довгі ріжки, трохи хитруваті очі, що здивовано вивчають світ навколо. Мов то й не кізки, а якісь фавни зі старих часів!
Кілька хвилин — і ми вже на горі, на отому майже рівному плато, що її вінчає. Така собі площа, що заросла травами. Цікаво, що дерев на ній немає. Лише з одного боку, внизу городища, в глибокому яру величаво хитають головами. З іншого боку, зі степу, городище стереже сучасний цвинтар.
То хто ж тут колись мешкав, на цій горі? Історики вважають, що тут були і скіфи, і готи, трипільці (дехто думає, що готи то й є трипільці). Але усі схиляються до думки, що саме на цих землях і розташовувалася найдавніша фортеця Дніпропетровщини, яка датується не пізніше ніж ІІІ-ІV століттями до нашої ери, що була форпостом слов’ян на шляху «в греки» й захищала переправи на численних порогах.
Та, швидше за все, навряд чи ота фортеця-городище займала у Башмачці лише невеличкий пагорб! Бо ж мала б тоді доволі крихітні об’єми як для тих же енергійних готів. Але що загалом ми знаємо про готів?!
Шляхом короля Артура
Відомо, що вони у II-IV століттях н.ери проживали на півдні України, володіли практично всіма територіями східної Росії, України та Білорусі, а в 410 році завоювали Рим і заснували державу на території сучасних Італії, Іспанії та Франції. Готи мали великий вплив на європейську культуру, подарували їй і численні легенди. Історія ж готів, які мешкали на території нинішньої Дніпропетровщини, знайшла яскраве відображення у британо-французькій легенді про короля Артура. Звісно, що ця легенда за 700 років зазнала багато змін, та за основу британці взяли саме сюжети історії наших земель, а можливо, й земель Башмачки.
Тож, згідно з легендою, місто Камелот повинне було лежати на «караванному шляху по величезній бурхливій річці, що перетинала всю країну». Та чи існувала така водна артерія у стародавній Англії? «Єдиною подібною річкою в Європі в давні і середні віки був і є донині Дніпро! Саме ним пролягав шлях із варяг у греки, який згадується ще в римських і візантійських літописах до Київської Русі», — вважає дніпровський дослідник готів та легенд, пов’язаних з ними, Андрій Карнаух.
От і британський історик Ховард Рід підтверджує цю думку: король Артур був одним із представників племен, і жив саме в сарматських степах України!
Але багато в кого виникне запитання: навіщо готам обирати для свого городища чи то замка місце, де нині розташована Башмачка?.. Справа в тому, що дане городище знаходилося за кілька кілометрів від Дніпровських порогів, раніше ж навколо нього навіть річка звивалася, тож ця місцина була у всі часи гарною з огляду на фортифікаційну міць та тактичне розташування. Звідси, як ми вже казали, здійснювався контроль за шляхом уздовж порогів.
Історія Башмачки не завершилася часами козаків, готів, скіфів. Згодом власниками цих земель були відомі свого часу генерал Рум’янцев-Задунайський, потім Милорадовичи, які відігравали помітну роль у житті України XVIII століття й мали родинні зв’язки зі спадкоємцями гетьмана Полуботка і родом Кочубеїв. До революції останнім володарем цих місцин був відомий політичний діяч — Герман Бергман. От і нині на згадку про дореволюційні часи у Башмачці залишилося кілька старовинних будинків XIX століття.
Привид на кургані
Також навколо села й у самій Башмачці гостей і нині зустрічають старовинні вартові — кургани.
Околиці Башмачки ними буквально усипані. Під час розкопок однієї з цих могил було знайдено справжнього велетня тих часів — 2-метровий скелет воїна. Кажуть, що після тих розкопок привид «охоронця могили» стали бачити в Башмачці. Ніби в ясну місячну ніч дивний чоловік у повному бойовому обладунку старих часів з’являється на старовинних могилах.
Певно, сторожує кургани Башмачки, береже спокій Дніпра та українського народу!
Анфіса Букреєва-Стефко,
фото автора