У самому центрі Дніпра мешкають родичі видатного спортсмена Івана Піддубного. Це Анна Книшова та її син, який дуже схожий на свого славетного пращура.
Ім’я цього славетного українця добре знане у світі, про нього й нині складають легенди та знімають фільми. Техніка бою та виняткова сила нашого героя досі вважаються унікальними – він відрізнявся від інших спортсменів блискавичним чуттям свого суперника, чудовою координацією рухів, йому легко давалися складні комбінації прийомів. Загалом, це був справжній запорізький козак, який передусім показав світу, що таке сила народного духу, козацької волі. Іван Піддубний, Іван Сила. Напевно, ви вже згадали цю унікальну людину! Але одразу попереджаємо, що дещо здивуємо нашого читача новими фактами про Піддубного і його рід.
СИЛА НЕ ВТРАЧЕНА
Наша землячка, мешканка Дніпра, Анна Книшова – зовні звичайна молода жінка, от тільки має міцний характер і чималу силу волі, та й фізично ця молода мама й чоловікам не поступається. «Можу й шафу переставити, як треба, навіщо хлопців прохати», – говорить Анна з усмішкою.
Син, хоч і маленький, теж удався в маму. Вчиться у школі, часто дивує однокласників неабиякою силою. Єдине, що ніколи не застосовує ту силу на зле – лише на добрі справи. Хлопчик росте справедливий та приязний, спокійний та навіть трохи мовчазний, сором’язливий. А ось як треба щось зробити власними руками чи захистити слабшого – завжди стає до справи.
А ще син пані Анни дуже схожий на свого славетного пращура, яким є саме Іван Піддубний. Ми вас здивували? Справді, є чому дивуватися, бо ж родичі Івана Піддубного мешкають у самому центрі Дніпра!
НЕЛЕГКА ДОЛЯ РОДИНИ
Багато відомо про славетного богатиря, але не усе є правдою. Зокрема, й родинні зв’язки з якоюсь сестрою Піддубному вже вигадали за часів Радянського Союзу – вважає пані Анна.
«У Івана Піддубного не було дітей. Але він мав брата, його нащадок – мій батько», – веде розповідь Анна Книшова, і додає: – За радянських же часів казали, що у Піддубного була ще сестра. Але це неправда. То була вигадка КДБістів. А брат Піддубного мав три доньки й одного сина. Оце той син і є моїм дідусем по татові».
Сила у Піддубних передається більше по чоловічій лінії. Тож і батько нашої героїні успадкував її. Зокрема, за згадкою доньки, міг у молоді роки піднімати сам передню частину «Жигулів» (де розташовано двигун). Спокійно піднімав на таку висоту, аби потім можна було вільно великий домкрат підставити! «От і мій брат Іван, як у школі навчався ще у 6 класі, сам руками крутив гайки, без усіляких плоскогубців чи ключів. Така сила у руках!» – згадує далі пані Анна.
Потрапив же дідусь її на Дніпропетровщину вже після війни. Спершу був офіцером-прикордонником, тож саме під час німецького наступу попав у найбільше пекло, неподалік від Бреста. «Дідусь пройшов усю війну, ось і в блокадний Ленінград потрапив. Згадував, як його, пораненого, вивозили звідтіля по так званій «Дорозі життя», по Ладозькому озеру. Потім у Ташкенті пів року лікувався від ран. Настільки вони були складні (кістки по-новому ламали, наживо, аби правильно зрослися). Три дідусеві сестри жили під Уралом та як дізналися про те, в якому стані брат – полишили усе, приїхали у Ташкент за братом доглядати. Тут дідусь (Георгій) довго перебував, навіть юридичну освіту здобув. Він за попередньою професією агрономом був. Але після поранень уже не міг за станом здоров’я працювати за фахом, тож довелося обрати юридичний шлях. Згодом, коли вже підлікувався та завершив освіту, на практику відправили в Ашхабад, де й зустрів Анну Петрівну, мою бабусю. Мій батько народився тоді, як у Ашхабаді був жахливий землетрус. Пізніше родина переїхала у Дніпро», – розповідає Анна Книшова.
ЦИРКОВА СКРИНЯ
За згадкою родичів, Іван Піддубний кілька разів стрічався з братом та його нащадками. Відомо, що вони мали зустріч й одразу після подорожі Піддубного в Америку. «Десь у тридцяті роки, ще до війни відбулося це. А після Вітчизняної вже й не знаю. Війна усіх так би мовити розкидала…», – говорить пані Анна.
Більш тісно спілкувалася родина з племінницями, доньками рідного брата Івана Піддубного. Цікаво, що чимало нащадків з роду Книшових-Піддубних обрали військову професію.
Діти доньок рідного брата Івана Піддубного – усі військові (лише одна з них не мала дітей). «У молодшої сестри син – вертольотчик. Він закінчив у радянські часи школу пілотів, що десь чи то у Криму, чи то під Одесою була. Знаю, що його мати часто їздила провідати сина, а потім до нас у гості заїжджала (вона сама жила у Ташкенті). Старша донька рідного брата Івана Піддубного мала сина, то він дослужився до полковника і навіть у Афганістані воював. Батько розповідав, що він вивів цілий полк із небезпечного місця. Тож у родині Піддубних багато чоловіків обрали військові професії. Мій батько також служив у танкових військах, був офіцером».
Але чому родина має прізвище Книшові, а не Піддубні?
«Насправді, Піддубний – то сценічний псевдонім, який усіляко підтримувала потім радянська влада», – пояснює пані Анна.
Цей образ багато про що замовчував, передусім про непросте коріння роду, з якого вийшов Іван Піддубний. Воно справді йде від козаків, та не від звичайних, а які мали відношення і до верхівки запорізької, боротьби проти «імперської руки». Тому сценічний образ «простого хлопця Івана Піддубного» краще вкладався у радянське розуміння «героя», ніж образ Книшова.
«Але саме Книшов – справжнє прізвище, – упевнено ще раз підкреслює пані Анна. – Основні ж родичі Піддубного нині мешкають у Ташкенті. Син рідної сестри мого діда, що в Афганістані воював, у Ташкенті жив, а син іншої сестри, вертольотчик, мабуть, десь в Україні живе, хоча не знаю, куди його доля завела згодом, та й чи живий він?»
Небагато речей залишив по собі в родині Іван Піддубний. Але є й спільні знімки з ним. «У нас було фото Піддубного – саме домашнє, він там був у цирковому костюмі, але фотографувався для родини, на пам’ять брату. Пам’ятаю це фото. Його зберігала бабуся, Анна Петрівна. Та після її смерті багато документів мов «сховалися». Але, думаю, що вони є, треба лише перебрати старі папери».
На жаль, у родині Книшових дідусь не часто згадував Івана Піддубного, бо для них деякі питання мов закриті були. От і не любили згадувати часи революційні, Вітчизняної, бо занадто тяжкими вони видалися для багатьох членів сімейства.
«На питання про війну, революцію дідусь лише відмахувався, казав: «Страшно було». От і все. Це говорив нам офіцер, який пройшов усю Білорусію, брав участь у багатьох боях, так би мовити «самий перший удар від німців отримав».
І все ж родина Піддубних-Книшових не з слабких, хоч і не надягають на себе маску героїв!
Основною рисою тут (особливо серед чоловіків) є не тільки велика сила у руках, а й гостре відчуття правди і справедливості.
Так і батько Анни, Володимир, дуже справедливий був і чутливий до чужого горя. Він завжди допомагав усім, мав велике благородство і за потреби міг віддати чи не останнє людині, яка потребувала цього, навіть чужій. «Дехто досі ще пам’ятає батька, його добре серце, телефонує, дякує. Хоч тата немає вже на цій землі серед живих», – із сумом згадує пані Анна.
А із речей Піддубного в родині Книшових нині залишилася циркова скриня. Її якось привіз до брата Іван Піддубний, коли з Одеси у гості заїжджав. Ту скриню потім племінниці у Ташкент відвезли. А згодом вона потрапила до нас додому. На тому фото, що я згадувала, Іван Піддубний поруч із цією скринею стоїть. Такої світлини – ніде немає. Вона лише у нашій родині була! От і скриня циркова – по чоловічій лінії перейшла до нас. На згадку про пращура».
То, може, і сила Івана Піддубного, міць Козацької Вольниці… ще вернеться в Україну в його нащадках, які мешкають нині у Дніпрі?..
АНФІСА БУКРЕЄВА-СТЕФКО, ФОТО АВТОРА