6 жовтня у Дніпровському національному історичному музею розпочала свою роботу виставка українських жіночих прикрас 19-20 століття, пишуть “Вісті“. Українські дівчата завжди вміли прикрашати себе різноманітним дорогоцінним камінням, а старовинні намиста, чільця, сережки, шпоньки (застібки), славнозвісні дукачі, ґердани з Гуцульщини або кримськотатарські чулпи робили їх ще привабливішими та чарівнішими.
Найбільшою популярністю користувались коралі – коралові намиста, які імпортували зі средиземноморських країн. Їхній справжній колір – червоний, але його також фарбували у синій, рожевий або навіть фіолетовий. Цінувались великі намистини, поверхню деяких навіть робили срібляними. Коштували такі намиста надзвичайно дорого.
Не зважаючи на популярність, коралям не поступалися намиста з венеційського скла, гагату (чорного каменю, напівдорогоцінного, яким найчастіше користувались мешканки нашого колишнього міста – Катеринослава), баламути з перлів, а також намиста з кришталю, бурштину та кольорової смальти. Баламути мали сакральне призначення та охороняли господиню від злих духів, і до того ж, разом з бурштиновим намистом, підкреслювали не тільки її вроду, а ще – її заможність.
На території Наддніпрянщини також були поширені дукачі – прикраси у вигляді великих медалеподібних монет з металевим бантом, прикрашеним камінцями. Дукач носили поверх намиста: там, де його одразу можна побачити. Ці прикраси могли подарувати тільки найзаможнішим українцям. Іноді дукачі навіть слугували певними нагородами.
Українці носили не тільки класичні намиста, а ще й мониста – рясні намиста, оздоблені монетами та пофарбованими намистинками з чудернацькими візерунками. А от ґердани та силянки – намиста з бісеру, і згарди, підвіски з декількома візерунчатими хрестами, частіше носили мешканки Гуцульщини.
Особливої уваги заслуговує кожна коштовність з українських прикрас. Пафті (пряжки), браслети, персні різняться за технікою виготовлення, якістю, та візерунком, кожен з яких мав своє, неповторне значення.
Автор Екатерина Моторная
Фото автора