«Червоні лінії» Віктора Дубовика

13 ноября 2019 Інтерв'ю, Статті

Головне — після впровадження ринку сільгоспземлі не втратити територіальну цілісність України. Для цього є принципова умова: українська земля має продаватися виключно громадянам України, — наголошує Віктор Анатолійович.

Держава зобов’язана розробити відповідні механізми й чітко їх дотримуватися. Інакше ошуканими можуть бути й міцні аграрії, і володарі невеликих паїв. Різниці немає.

Дійсно, запитань щодо майбутнього офіційного продажу виникає багатенько. Складається враження, що влада, яка виступає головним модератором прийдешньої «земельної реформи», не дуже чітко розуміє, до чого це призведе у перспективі. Найближчій перспективі. Суперечливі заяви урядовців, колотнеча з термінами (яке, до біса, обов’язкове 1 жовтня!), розпач дрібних землевласників, тяжкі роздуми середніх та великих вітчизняних зем-леспоживачів…

Те, що земельне питання вирішувати все одно потрібно, Віктор Дубовик погоджується. Проте спочатку слід добре підготуватися — у цьому він впевнений. І неодмінно врахувати всі наявні важелі. Тому політична сила, яку він уже 4 роки представляє в обласній раді, наполягає на продовженні мораторію аж до 2025 року. За цей час можна вибудувати нормальну систему, яка доз-

волить Україні залишатися міцним гравцем на світовому ринку продовольства. Гравцем із власними стратегічними інтересами, а не об’єктом заробітку та прибутків іноземних «інвесторів».

Так, після початку продажу державна скарбниця поповниться грішми. Але чи не стануть платнею за це інфляція та суцільне удорож-чання життя? Відповіді можновладці нам не дають, таке ніхто й досі не прорахував. Проїсти пай, купити машину, коштовний телефон або навіть житло можна. А що далі, після втрати джерела доходів — постійного джерела, яке наповнюється рік від року?

Шкода, про це сьогодні замислюються далеко не всі землевласники.

ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ?

Українці ХХІ століття геть не нагадують індіанців з кінострічок про освоєння Північної Америки. Вітчизняні аграрії встигли опанувати найсучасніші технології сільгоспвиробництва, мають нормальну — та що там, високопродуктивну — техніку для обробки землі. Вони користуються світовим досвідом вирощування сільськогосподарських культур не гірше за американців, німців чи французів. Єдине, в чому європейці або представники Нового Світу мають суттєву перевагу, — вартість грошей. Але саме вона дискримінує українців. І ось чому.

—До нас на Дніпропетровщину дуже активно заходять французи, — розказує Дубовик. — Це вже дуже відчутно, наприклад, у Павлоградському районі. На кожний гектар вони мають дотацію від власного уряду. Це приблизно 500 євро. Близько 14 тисяч гривень за існуючим курсом. А ми на гектарі заробляємо лише 6. Скажіть, чи зможемо конкурувати з ними, коли буде запроваджено вільний земельний обіг? Звісно ж, ні…

Це навіть не враховуючи грабіжницьких відсотків, які пропонують аграріям банки. Про дешеві кредити їм доводиться хіба що мріяти. А ось пропозиції щодо створення спеціального Земельного банку — установи, яка надаватиме українським фермерам кошти на купівлю — й сьогодні залишаються надто туманними.

Та ще й не зрозуміло, як ідентифікувати «іноземців», якщо навіть припустити, що нерезидентам землю купувати заборонять законодавчо. Чи вважатимуться такими особи з подвійним, потрійним (необхідне підкреслити) громадянством? І хто таких в Україні рахував чи сьогодні готовий це зробити?!

Ставки високі. 200 гектарів, які дозволятимуть купувати фізичним особам — дещо. А ось 200 000 га для юридичних осіб — здається, забагато. Зважаючи на кількість гучних або прихованих скандалів із сумновідомими офшорами, маємо потенційне підґрунтя для брудних оборудок. Якщо доплюсувати сюди загальновідому «чесність» та «неупередженість» чинної судової системи, можна не сумніватися, що на тлі кипіння пристрастей та зламаних людських життів запровадження земельного обігу саме зараз, без належної підготовки, перетворить державу на суцільний «бантустан», хоча й європейського ґатунку.

— Треба нам таке? — запитує Віктор Дубовик. — Може, розумніше трішечки почекати?

І в його сумнівах, на жаль, є неабиякий сенс.

Андрій БОГАТИРЬОВ, газета «ЗОРЯ»

фото автора

Оставьте комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Прокрутить наверх