Енергофронт: Андрій Крисенко з ДТЕК про роботу під обстрілами та повернення світла в Нікополі

Енергофронт: Андрій Крисенко з ДТЕК про роботу під обстрілами та повернення світла в Нікополі

25 Жовтня 2025 Статті, Суспільство

Світло – це не лише лампочка у кімнаті. Це дитячий сміх у теплому домі, робота лікарні, сигнал мобільного зв’язку, який дає змогу почути голос рідних. А ще це щоденна, невидима боротьба людей, які тримають енергофронт.

Слідкуйте за нами в Telegram та Instagram!

Один із них – Андрій Крисенко, майстер служби ліній електропередач ДТЕК Дніпровські електромережі із Кривого Рогу. Понад два десятиліття він тримає лінії в прямому сенсі – на висоті, в дощ, а тепер і під обстрілами.

«Люблю, чим займаюся! Звісно, буває, що втомлююся, але із задоволенням іду на роботу. Велику роль у цьому відіграє наша команда – міцний і дружний колектив, який підтримує у найскладніші моменти», – ділиться Андрій.

Його день може початися як звичайний плановий ремонт, а закінчитися у бронежилеті під звуки вибухів. Проте чоловік не нарікає. Навпаки – пишається своєю роботою.

Виклики війни

Із початком повномасштабного вторгнення росії енергетики перетворилися на справжніх бійців тилу. Їхній ворог – це не лише аварії, а й ракети, дрони, уламки, що падають на лінії та руйнують електромережі. А головне завдання    якнайшвидше повернути світло в домівки людей, попри небезпеку.

«Погодні умови останніми роками лише ускладнили ситуацію: буревії, сильні вітри, ожеледь – аварії стали частішими. На нашій дільниці понад 5 тисяч кілометрів дротів, а бригад – лише три. Тож інколи фізично не встигаємо все зробити вчасно», –  ділиться енергетик.

У травні 2022 року бригада Андрія працювала в Макарові на Київщині – саме тоді, коли звільнені території починали повертатися до життя. Вони лагодили розбиті електролінії, вдивляючись у пейзажі, що нагадували документальні кадри війни.

Проте невдовзі загроза дісталася і рідної Дніпропетровщини. «Найнебезпечніші місця, що саме мені та моїй бригаді довелося працювати, – це Нікополь, на березі Каховського водосховища. Було таке, що вибух пролунав прямо біля нас», – згадує Андрій.

«Змінилося все – і життя, і робота»

Робота в таких умовах вимагає не лише майстерності, а й мужності. «Серед ризиків – і висота, і напруга, а тепер іще й обстріли, вибухонебезпечні предмети. Після повномасштабного вторгнення змінилося все: і життя, і робота», – зізнається енергетик.

Одного разу зміна Андрія тривала добу: все почалося із планового ремонту, потім – повітряна тривога, «приліт», терміновий виїзд… Бригада працювала усю ніч, до сьомої ранку – поки  повернули світло усім клієнтам.

«До війни впав провід – уже була проблема. Тепер – десятки обривів, повністю зруйновані лінії. Але ми вже адаптувалися. Працюємо і в містах, наближених до бойових дій, співпрацюємо з ДСНС – вони розчищають, дають “коридор”, і ми входимо».

Щоб хоч якось захиститися, енергетики забезпечені касками, бронежилетами. Пройшли курси домедичної допомоги. «Нас не готували до війни, але ми вчимося щодня», – каже енергетик.

Світло надії

Раніше фахівців, що лагодять електролінії, сприймали буденно. Були навіть претензії й нарікання: «чому не приїхали швидше», «не туди заїхали». Та війна змінила все. Люди почали розуміти, наскільки цінною є їхня робота.

«У перші дні повномасштабки люди навіть сигналили, пропускали наш транспорт, бачили – їдемо на аварію. Стали більше цінувати. Бо тільки коли світло зникає, ми усвідомлюємо, наскільки воно важливе».

Тепер частіше лунають слова вдячності: за світло після чергового ракетного чи дронового удару, за тепло в холодній оселі, за порятунок від темряви.

«Після обстрілів ми повертаємо людям світло, і вони щиро дякують. Це додає сил. Бо розумієш: ти не просто працюєш, а й тримаєш частинку фронту», – каже Андрій.

Попри втому та небезпеку, він не втрачає віри у краще. Його мрія проста, але щира: мир в Україні. І, звісно, подорожі. До війни він устиг побачити багато країн, мріє покращити англійську, щоб іще краще відкривати світ. Але головне  – бачити, як світло повертається в українські міста.

Ярослава Хлєбнікова,
фото з архіву Андрія Крисенко

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Більше на нашій сторінці у Facebook та каналі в YouTube!
Прокрутка до верху