У місті Підгородне, що на Дніпропетровщині, функціонує єдиний у регіоні Центр кобзарського мистецтва. Їх в Україні існує лише три. Саме тут виховують юних кобзарів та навчають грати на старих українських музичних інструментах. До того ж є майстерня, де діти самостійно можуть зробити свій власний інструмент. Детальніше про різновиди, унікальність та створення бандур ексклюзивно для «Вістей» розповів один із майстрів Центру Павло Різник.
МОЖЕ ЗВУЧАТИ СУЧАСНО
– Розкажіть, будь ласка, трохи про себе? Чи були у Вашій родині люди мистецтва?
– Мене звати Павло Різник. Я родом із міста Дніпро. За освітою – інженер телекомунікацій, тобто жодного відношення до мистецтва раніше не мав, як і моя родина. Однак нещодавно музичні твори у виконанні на старих українських інструментах, зокрема бандурах, стали великим хобі для мене.
– Як давно Ви почали виготовляти бандури? Можливо, ця історія родом із дитинства?
– Музика мене зацікавила дуже давно, ще до того, як дізнався про українский інструмент – бандуру. Спочатку навчився грати на гітарі, це один із моїх найулюбленіших музичних інструментів. Саме тоді почав приділяти цьому мистецтву багато уваги. Слухав безліч різноманітних композицій, які мене надихали та розвивали як музиканта.
Пам’ятаю, як починав «втягуватися» у мистецтво, слухаючи радянські платівки. Згодом, коли з’явився Інтернет, звичайно, стало набагато легше, було більше можливостей послухати щось нове. Й одного разу в Мережі я почув народного артиста України Тараса Компаніченка, який грає на кількох інструментах: бандурі, лірі, кобзі. Тоді його пісні мене надзвичайно захопили. Я не очікував, що народні твори можна виконувати у такому незвичному форматі. Мене досить вразило таке виконання. Саме це і стало поштовхом до народної творчості.
– Чим Вас приваблює бандура? Чому саме цей інструмент Ви обрали?
– Раніше я часто переглядав різні старовинні фотографії та гравюри з інструментами. Коли побачив бандуру, то вже за зовнішнім виглядом зрозумів, що це особливий інструмент. Я побачив у ньому щось незвичайне. Також помітив цікавий факт, що на наших українських гривнях теж зображено народні інструменти. Наприклад, на 10-гривневій купюрі бачимо торбан – український народний струнний інструмент; на 100-гривневій – кобза, яку вважають попередником сучасної бандури. Я настільки захопився цими народними інструментами, що почав їх помічати всюди.
– Де і як Ви навчилися майструвати бандуру? Можливо, Ви вмієте ще й грати на ній?
– На жаль, грати на бандурі я поки що повноцінно не можу. На перший погляд може здатися, що нею легко опанувати. Та, зрештою, навчаючись гри на будь-якому інструменті, початкові кроки, які даються досить легко, певну мелодію можливо відтворити. Це нескладно насправді і на бандурі, але якщо заглибитися вже в складніший репертуар, то це не такий простий інструмент.
Зараз більше уваги приділяю саме майструванню бандури. Займаюся цим уже 2 роки. Почалося все зі знайомства з Миколою Шапою у Меморіальному будинку-музеї Дмитра Яворницького на одному з концертів, де пан Микола грав. Виявилося, що ми живемо на одній вулиці. Почали говорити з ним про народні музичні інструменти, витвори козацької доби. Так потихеньку і навчився майструвати.
– Чи існують різновиди бандури? У чому їхня основна відмінність?
– Насамперед слід назвати академічну бандуру, якій близько ста років, і так звані старосвітські інструменти: бандура, кобза, торбан. Вони й за конструкцією відрізняються, й за репертуаром. Зараз я роблю саме кобзу і бандуру, тобто старосвітські інструменти.
– Яку роль виконує бандура у сучасному світі? Чому важливо зберегти саме цей інструмент?
– Раніше, ще до Української революції 1917 року, в Російській Імперії, в козацькі часи існувала «кобзарська традиція». Вона перервалась десь у 20-30-ті роки ХХ століття, чому посприяли й політичні гоніння, Голодомор… Пізніше з’ясувалося, що залишилась лише одна людина, яка вміє грати на старосвітській бандурі. Це був основоположник Київського кобзарського цеху – Георгій Кирилович Ткаченко.
Після Другої світової війни він залишався єдиним в Україні і світі, хто грав на народній (старосвітській) бандурі та виконував традиційний кобзарський репертуар – канти, псалми, думи, історичні, козацькі пісні, які доніс до нас у неспотвореному вигляді. Він відродив цю течію та навчив своїх учнів майструвати бандури і грати на них традиційний кобзарський репертуар. Безперечно, потрібно зберегти даний інструмент та репертуар, бо це – наша історія, великий спадок, який слід передавати від покоління до покоління.
КРОПІТКА РОБОТА
– Скільки часу потрібно для створення однієї бандури?
– Створення бандури можна розділити на етапи. Перший – це заготівля деревини. Треба знайти дерево діаметром пів метра, а то й більше. Спиляти його, добре висушити. Це триває близько року. Другий – обробка, яка займає теж десь 1-2 роки. Іноді можна впоратися з цим етапом за пів року. Головне – робити все поступово, крок за кроком, не поспішаючи та не пропускаючи жодної деталі, аби надалі не було проблем з інструментом.
– Який матеріал потрібен для створення бандури? Яка саме деревина? Де її шукати?
– Створюючи бандуру, її умовно розділяють на дві частини: верхняк – верхня дека бандури та спідняк – нижня дека бандури. Для створення спідняка використовують такі дерева, як верба, клен, груша. А для верхняка шукають хвойні: смереку, сосну. Від деревини залежить, як саме звучатиме ваш інструмент. Якщо ви використовували вербу – звук буде більш м’який та приглушений, якщо клен – звучання більш дзвінке.
– Яку технологію Ви використовуєте для створення бандури?
– Можна використовувати електричне приладдя, але ми працюємо за допомогою ручних інструментів. Особисто я надаю більше переваг саме ручним інструментам, від них немає такого шкідливого впливу, як для людини, так і для самого інструменту.
ГОЛОВНЕ – ОБМІН ДОСВІДОМ
– Ви навчаєте дітей майструвати бандури. Які проблеми виникають під час роботи?
– Переважно, це технічні моменти. Іноді буває таке, що я сам зіштовхуюся з певними труднощами. Дуже складний етап – це (як я вже говорив) обробка деревини. Досить кропіткий процес. Треба бути уважним до будь-якої деталі. Аби не допускати помилок, читаю різну навчально-методичну літературу з виготовлення бандур, та й інших інструментів також. Потім розповідаю учням. Так і відбувається робота. Хочу зазначити, що однією з проблем є відсутність достатньої кількості книжок. Зараз в Україні їх усього декілька, які розповідають, як майструвати бандури.
– Чи можна створити бандуру самостійно?
– Звичайно, якщо ви знаєте технологію й основні правила її майстрування, то можна і самостійно цим займатися. Я, наприклад, працюю над цим і в майстерні, і в себе вдома. На мою думку, головне у будь-якому процесі – це спілкування з людьми. Робота в команді – передусім обмін досвідом. Я вважаю, що це безцінний ресурс, яким потрібно користуватися всюди і завжди.
-Які Ваші творчі плани?
– Створювати й надалі старосвітські інструменти: бандури та кобзи. Навчати цієї справи своїх учнів. І, звичайно, опанувати повноцінно та вільно гру на бандурі. Тим паче, в мене дуже талановиті наставники. Це Юрко Кочержинський – учень Київського «Кобзарського Цеху», а також Василь Жованик – відомий бандурист в Україні та справжній ентузіаст справи відновлення мистецтва бандуристів.
АНГЕЛІНА ОВСІЄНКО, ФОТО АВТОРА