Лікар з Дніпропетровщини служить людяній медицині вже більше 30 років (Фото)
21 Червня 2020 Статті, СуспільствоГерой цієї короткої повісті на фото у білому професійному медичному халаті. Кажуть, що давно-давно англійський лікар Джозеф Лістер сказав про антисептичні властивості білого одягу, а сам білий колір налаштовує пацієнта на довіру до лікаря, бо це як символ чистоти думок і вчинків. Саме в такому одязі Костянтин Дмитрович Бордюг служить людяній медицині вже більше 30 років. Але ніколи не забуває, що народився серед мальовничої природи і добрих та щирих людей на Полтавщині. Гордиться тим, що де б не жив і працював, з ним завжди генеалогічне дерево його великого роду, яке по зернинці збирав рідний дядько, віднайшовши коріння ще з 18 століття.
Та, як лікар, Костянтин Дмитрович, котрий добре знає анатомію людини, інколи говорить, що в його жилах не блакитна, а така ж гаряча червона кров, як і в усіх українських людей, любити яких навчили його батьки.
На українському календарі 2020 року 21 червня помічено, як день професійного свята медичних працівників. І наш улюблений часопис подає ось це, так би мовити, живе слово генерального директора Дніпропетровського обласного об’єднання протитуберкульозних закладів Костянтина Дмитровича Бордюга про таку нелегку лікарську долю, але таку потрібну заради життя на землі:
«Я завжди дякую Господу-Богу, що дав мені долю, яку я з легкістю можу повідати і читачам улюбленої газети «Вісті Придніпров’я», та ще й напередодні нашого професійного свята. Були колись незабутні студентські роки в Дніпропетровському медінституті і потім направлення на самостійну роботу у Васильківський район. З Васильківки родом і моя дружина Ліля. Тут народилися мої син Ілля і донечки Марійка та Іванка. І зараз уся наша сім’я – це лікарі-стоматологи за професією, можна сказати – ціла династія. Тоді, тепер уже давненько, поспішав на електричку до робітничого селища Чаплине, де мене вже чекали маленькі і дорослі пацієнти. Невдовзі тут же і призначають головним лікарем Чаплинської амбулаторії. Це була перша моя робота, як керівника. Літа збігали не швидко, бо молоді були, але за деяким часом доганяє мене нове призначення – головним лікарем міжрайонної психіатричної лікарні у селі Медичному Васильківського району. Страшно згадувати і до сих пір, що тоді побачив. Хворі вмирали десятками, кістки та шкіра на ще живих, баланда замість їжі, ліжка без матраців. Звертаюсь до керівників господарств і одразу відгукнулись М. М. Лось, В. Я. Кривокобильський (світла їм пам’ять), М. Т. Тимошенко, В. А. Дубовик, О. В. Гусак, Д. М. Лобач. І вже другого дня завозяться м’ясо, борошно, крупи (а не пісок), овочі. А третього дня помічаю ледь вловимий рум’янець на обличчях вкрай виснажених пацієнтів. Це все треба було пережити. Ліжка з матрацами і білизною, перестали масово вмирати «божі люди», як їх тоді називали. Кілька років психологічно виснажливої роботи і знову нова посада – головний лікар Васильківської центральної районної лікарні. Великий колектив медпрацівників, великі приміщення, багато пацієнтів і багато роботи. Тоді нам вдалося з принизливого 22-го місця за щорічними показниками вийти на 2-е і 1-е. Колеги мене зрозуміють, що коли хвалить начальство – це приємно і керівнику, і колективу, а грамоти і подяки стають моральним стимулом до ще кращої роботи.
Ми будуємо на подвір’ї райлікарні капличку, де можна було запалити свічку перед святими образами і помолитися за здоров’я болящого. Вона і сьогодні служить людям духовним оберегом і де на великі релігійні свята править молебень отець Сергій Гончар. Я вже більше 10 років працюю в обласному центрі, але про Васильківський край не забуваю, там пройшла моя неспокійна молодість і віддана вона була людяній медицині. І це правда.
Хочеться, щоб хтось колись згадав про той благородний вчинок, здійснений під Божим благословінням і подякою Владики Іринея, коли відкривалась капличка. Можливо, знайдуться і такі, що дозволять собі скептично усміхнутись, читаючи моє одкровення, але не слід нам забувати народну мудрість: «Як до горя, так і до Бога». А щоб менше було горя, треба, на мою думку, шанувати Божу ласку і нашу православну віру. Моя дорога до молитви не була важкою. Бо так мене виховували з дитинства. Я хрещений і діти мої хрещені. І вважаю за правильний свій вчинок, що ми з моєю дружиною повінчалися через 18 років подружнього життя. Можливо, стануть зрозумілішими і подальші мої вчинки, як один із них: працюючи головним лікарем міського протитуберкульозного диспансеру, я знову вирішив із благословення Владики Іринея побудувати тут уже церкву на честь ікони Богородиці «Милуюча достойна єсть», де проводив службу її настоятель отець Віктор разом зі своїм помічником отцем Костянтином. А відкриваючи нову церкву Владика Іриней так тоді й сказав: «Вона така гарна, як пасхальна крашаночка». Яка в ній краса – розписані і оздоблені образами стіни, і це так хвилює людську душу, нагадуючи усім нам, що вік людський недовгий, тому й маємо прожити його за Божими законами, в доброті і злагоді. Я дорожу церковними нагородами від Владики Іринея, бо вони так і називаються: «За праведне діло». На новій посаді генерального директора Дніпропетровського обласного об’єднання протитуберкульозних закладів та ще й у такий нелегкий для всіх, а для медицини зокрема, тривожний час потрібні сили і фінанси, щоб хворі перебували в людських умовах і разом з досягненнями світової медицини долали тяжку недугу. І моя головна мета, і всього нашого медперсоналу – це побороти туберкульоз на Дніпропетровщині. І це важливо. Я розумію, що ситуація в державі непроста та й дуже підкосив українську економіку коронавірус. А від того потерпає і вся медицина. Ми болісно пережили скорочення штату та ліжок, та ще ж і перехід з 1 квітня на нові механізми фінансування на II етапі медичної реформи. Але справу свою робимо на совість, лікуємо хворих, окультурюємо територію обласного тубдиспансеру. Думаю, при наступній нашій зустрічі буде вже що показати в семиповерховому приміщенні з усіма покращеними умовами для медпрацівників і пацієнтів. Активно над цим працюємо. Знаходимо порозуміння з керівництвом області і нашого департаменту. Нам вдалося об’єднатись з іншими профільними лікарнями в Нікополі, Павлограді, Дніпрі. Справа нелегка, але життя покаже…»
А зараз кілька слів від колег.
Наталія Григорівна Смирнова, заслужена лікарка України, завідувачка туберкульозним відділенням №1:
«Наш генеральний директор Костянтин Дмитрович Бордюг уже тим особлива людина, що він згуртував колективи в єдине ціле – Павлоградський, Нікопольский, у Дніпрі міський тубдиспансери. І кожному з нас допоміг швидко призвичаїтись, так би мовити, до нових стін, до нових колег, до пацієнтів, хоча принципи роботи такі ж. Саме наша згуртованість і відповідальність кожного на своїй посаді, і під мудрим керівництвом генерального директора три місяці карантину минулися, слава Богу, благополучно, бо був суворий контроль за дотриманням інфекційного режиму серед медперсоналу і пацієнтів. У кожного лікаря на робочому столі – комп’ютери з усією базою даних на кожного хворого. Ми можемо сміливо проводити II етап медичної реформи, від нас тільки вимагається відповідальне ставлення до службових обов’язків і взірцем для нас є Костянтин Дмитрович. Це він щоразу нагадує нам: кожен прожитий день треба підсумувати, чи все зроблено правильно, чи не ображено пацієнта, чи полегшено його страждання. Бо він у нас порядна і високодуховна людина. Нам пощастило на людяного керівника. Ми знаємо, що взяту справу він здійснить обов’язково. Думаю, і мої колеги будуть згодні, що Костянтин Дмитрович Бордюг достойний високого звання «Заслужений лікар України». Він справді патріот своєї Держави».
Шершньова Альбіна Георгіївна, м. Нікополь, завідувачка диспансерно-поліклінічним відділенням №2 КП «Дніпропетровське обласне клінічно-профілактичне об’єднання «Фтизіатрія» ДОР:
«Минулого року не стало стаціонару, тепер хворих возимо машиною швидкої допомоги в область, а в умовах карантину було нелегко, амбулаторних лікуємо у себе і нам допомагає благодійне товариство «Мережа». Але Костянтин Дмитрович Бордюг, незважаючи на ускладнення в роботі, приїздив до нас у Нікополь з метою зберегти медичне обслуговування наших хворих на туберкульоз, обговорив проблему з керівництвом міста. Він у нас дуже шанується, бо розумна і компетентна людина, а ще має велике серце, переповнене добротою. Він головний організатор усієї, тепер ще більш перенавантаженої, роботи. Йому б побільше сили духу і здоров’я, здається все зможе осилити. Це відчувають і наші пацієнти, що вже дзвонять на гарячу лінію і дякують за те, що вилікувались. Ось так ми і працюємо під керівництвом генерального директора Костянтина Дмитровича Бордюга».
І знову слово герою нашої повісті.
Костянтин Дмитрович Бордюг, генеральний директор КП ДК ЛПО «Фтизіатрія»:
«За колектив хочу сказати так: хороший, для якого не страшні ніякі кризи ні в державі, ні в медицині, бо люди одержимі роботою заради здоров’я інших. Особливо дякую ветеранам, які і сьогодні є прикладом відданості професії для молодих. Гордістю колективу є доктори медичних наук Крижанівський Д. Г. і Савенков Ю. С. та кандидат медичних наук Гранкіна Н. В.
Я дякую моїм колегам за розуміння труднощів і при нагоді, а вона станеться у переддень професійного свята працівників медицини, привітаю всіх, бо добрі традиції не повинні відходити в небуття і побажаю добра в кожному серці, злагоди в родинах, мудрості і терпіння, щоб побачити все про що мріємо у більш радісних фарбах. Доброго вам здоров’я, дорогі мої колеги. Ваш Костянтин Бордюг».
Лілія Данилюк,
заслужена журналістка України