Марганецький моноліт – сплав незламності й віри

Коли війна зовсім поруч: марганецький моноліт – сплав незламності й віри

Марганецький моноліт – сплав незламності й віри

1 Листопада 2023 Новини, Статті, Суспільство

«Марганцем, змужнілим у труді» називав наше гірницьке місто у присвяченому йому вірші Володимир Сосюра. Тепер Марганецька громада, яка належить до територій, що перебувають у зоні бойових дій, мужніє і гартується в борні, бо вже другий рік потерпає від регулярних ворожих атак.

«Сортується все через сито війни: мрії, цінності, друзі і ми…». Ця фраза, що поширюється соцмережами, дуже влучно віддзеркалює сутність сьогодення – України, кожного її регіону, кожного населеного пункту, кожного українця. Бо на нашу землю прийшла війна, змінивши життя, пріоритети, долі, нашу національну й особистісну ментальність.

КОЛИ ГРИМИТЬ НАБАТ БІДИ

До складу громади, крім міста, входять 5 сіл прибережної смуги, які практично щодня обстрілює ворог – із реактивних систем залпового вогню, важкої артилерії, а нині – ще й із застосуванням БпЛА. Та й у самому Марганці фактично не залишилося мікрора­йону, який би не зазнав масованих обстрілів і масштабних руйнувань. Загалом пошкоджено близько 1000 приватних будинків і майже стільки ж квартир, понівечено підприємства, інфраструктурні об’єкти, адміністративні, культурні, спортивні,торговельні споруди, навчальні заклади, місця відпочинку тощо.

Звичайно, не кожна людина може витримати такий щільний пресинг постійної загрози і смертельної небезпеки, особливо, якщо в її родині є діти. Тож майже третина мешканців громади виїхала у безпечніші регіони країни та за кордон (хоча дехто згодом повернувся). А тим, хто вирішив залишитися (це майже
35 тисяч населення проти довоєнних 48 тис.), довелося звикати жити «на межі фолу», опановуючи науку дотримання щоденної та щонічної безпеки.

– Нас із 8-річною донькою загроза обстрілу нещодавно заскочила просто на вулиці, – розповідає Марина, котра має невелику бізнесову справу. – Ледь устигли зачинити двері під’їзду, і тут почалося… Але їхати з рідного міста ми не збираємося. У мене є робота, чоловік, хоч і з інваліднісю, та теж працює. У нього немолоді батьки, котрим потрібна підтримка. Донечка ось онлайн перший клас закінчила, ми з нею гарно всю програму засвоїли… Ми – оптимісти, намагаємося жити за принципом: тримаємось, можемо, треба! Віримо, що Бог пошле снаги нам і всім землякам, аби дочекатися перемоги над лиховісною зграєю нелюдів…

ЗРУЙНОВАНИЙ ­ЖИТТЄВИЙ ПРОСТІР Й ТРИВОЖНІ ВІТРИ З ПЕРЕХРЕСТЯ ДОЛЬ

Однак найдраматичніших наслідків підступних ворожих злочинів проти цивільного населення не вдалося уникнути: 18 мирних містян загинули, понад 80 – отримали поранення.

Один із найпекельніших обстрілів, що розірвав нічну тишу торішнього серпня, прийшовся по самісінькому центру міста. Він спричинив великі людські жертви і розтрощив кілька споруд, віднесених до списку архітектурних родзинок Дніпропетровщини.

– Те, що сталося з нашим храмом мистецтв – Палацом культури гірників, – це нечуваний вандалізм, який перебу­ває за межами навіть первісної людяності, – з гіркотою коментує Надія Форіс, котра відпрацювала тут майже 40 років, з них – 19 – заступницею очільника культ­просвітнього закладу і 9 (до виходу на заслужений відпочинок) – його директоркою. – Скільки сил, коштів й ініціатив було вкладено в ремонти і реконструкції, скільки марганчан надихалося в цих стінах красою творчості, скільки талантів було виплекано…

– Ми були приголомшені, коли побачили, на що перетворився після влучання ворожого снаряда наш затишний дитсадок, – зазначає директорка «Комунального закладу дошкільної освіти комбінованого типу № 20 «Буратіно» ММР» Світлана Качко. – Були зруйновані дах, зовнішні й внутрішні стіни і двері, вибито 70 вікон… Нині коштом місцевого бюджету найкритичніші наслідки руйнації усунені, але ремонтні роботи усередині будівлі відкладені, так би мовити, до кращих часів. Віримо, що вони настануть, і що в наших оновлених приміщеннях знову залунають дитячі голоси вихованців. А поки що наш колектив зміг мобілізуватися, і ми продовжили працювати з дошкільнятами з використанням дистанційних технологій.

– Страшного дня цьогорічного 15 березня я не забуду ніколи, – зі сльозами на очах згадує пережите медсестра загальної практики сімейної медицини цент­ральної міськлікарні Олена Мірошниченко. – Напередодні я забрала чоловіка із запорізького медзакладу, де він знаходився після операції. Вирішили навідати його матір, котра мешкає неподалік. Тільки-но ступили на подвір’я її садиби, як почалася череда гучних вибухів, і майже одразу ми побачили вогонь і дим від великої пожежі. Серце боляче стиснулося, і я, ще швидше на інтуїтивному рівні, відчула, що це палає наш будинок.

Картина на згарищі, на яке перетворилося наше обійстя, була жахливішою, ніж ми могли уявити. Не вціліло практично нічого: ми позбулися побутової техніки, меблів, усього хатнього начиння… Не кажучи вже про альбоми з сімейними фото та документи, які тепер доводиться відновлювати.

Згодом місцева влада виділила нам гроші для придбання нового будинку. Але поки що проживаємо у свекрухи і входини справлятимемо ще не скоро, бо там потрібен ремонт, треба купувати все, що знадобиться у побуті.

Але головне те, що ми, дякуючи Богу, лишилися живі. Бо того трагічного дня загинули дві наші землячки, одна з яких – моя однофамілиця Ірина Мірошниченко.

Додамо, що на місцях влучань оперативно відпрацьовують профільні фахові комісії, які фіксують масштаби пошкоджень, щоб після оформлення відповідних документів люди змогли отримати необхідну матеріальну та фінансову допомогу. Шістьом родинам, будинки яких було зруйновано вщент, за кошти місцевого бюджету закуп­лене нове житло.

НЕСЕ ГАЛЯ ВОДУ… НЕ З ВОДОПРОВОДУ

Нинішнього літа марганчан чекав іще один серйозний виклик воєнного часу: з 8 червня через руйнацію окупантами греблі Каховської ГЕС і стрімке обміління Каховського водосховища у місті припинилося водопостачання.

І поки дискутанти різного гатунку – від істориків та краєзнавців до пересічних коментаторів у соцмережах – ведуть розмови про подальшу долю штучної водойми, що в радянські часи була утворена на місці легендарного Великого Лугу, марганчани почали отримувати теплові удари в чергах біля точок роздачі питної та технічної води, тягаючи баклажки та відра до своїх осель.

Згодом черги значно поменшали: завдяки спільним заходам державних та місцевих органів влади, обласної і районної військових адміністрацій, благодійних організацій було створено 58 пунктів водозабезпечення населення, облаштовано 8 свердловин технічної води (2 – для потреб медичних підрозділів, решта – в житлових мікрорайонах). У великих ємностях до місць роздачі залізничними та автоцистернами підвозиться питна вода із Запоріжжя, Солоного, Дніпра тощо, були задіяні також місцеві резерви, завчасно створені на випадок надзвичайної ситуації. Увесь живильний вантаж, перш ніж дістатися до споживача, проходить ретельні санітарно-лабораторні дослідження.

Діє і програма гуманітарної допомоги, зокрема із залученням відповідних міжнародних організацій – таким чином марганчани отримують бутильовану питну воду. Однак людям все одно важко.

– Особливо стареньким та немічним, – наголошує жителька приватного сектора Наталя. – У нас таких більшість, на районі мешкають переважно старожили, а мої сусіди, наприклад, узагалі пересуваються на інвалідних візках. Ми, звичайно, допомагаємо їм, але отакі великі негаразди у побуті даються взнаки – і здоров’я псують, і нерви. Добре, що хоч у міськвиконкомі відреагували на наше колективне звернення і обладнали неподалік додатковий пункт роздачі води, бо несила вже було носити за кілька вулиць – хоч коромисло майструй.

Вирішення цього питання дійсно серед першочергових завдань самоврядних та військово-адміністративних підрозділів. Зокрема, у Марганці збудували нову водопостачальну артерію завдовжки 7,5 км. Паралельно облаштували насосну.

НЕАБСТРАКТНИЙ ГУМАНІЗМ

Однією з важливих граней суспільного співжиття в умовах воєнних випробувань є громадська взаємодопомога. Саме її можна вважати домінантним складником формули незламності марганчан, які завжди були людьми дружними та згуртованими, але в нинішніх умовах це проявляється особливо наочно.

Практично всім городянам надається системна щомісячна гуманітарна допомога – з акцентом на запити конкретних соціальних категорій, серед яких переселенці (їх у межах громади – понад 2,5 тисячі), багатодітні родини, сім’ї, чиє житло постраждало від зброй­ної агресії рф тощо. Ефективно діють 2 гуманітарних центри, налагоджені тісні зв’язки з міжнародними благодійними організаціями – тими, що діють за лінією ООН, з Австрії, Канади, Чехії, Італії тощо.

З посиленою відповідальністю працюють міські соціальні установи, адже саме до них звертаються громадяни найвразливіших категорій.

– Ми надаємо допомогу тим, хто нині потребує її найбільше, – наголошує заступниця начальника управління праці та соцзахисту населення Оксана Монастирьова. – Це насамперед особи з інвалідністю; діти-інваліди; внутрішньо переміщені особи; ті, хто доглядає члена сім’ї з психічним захворюванням; учасники бойових дій; інваліди та ветерани війни.

На засадах неабстрактного гуманізму працює і Центр надання соціальних послуг міськ­ради.

– Наше стаціонарне відділення цілодобового перебування після минулорічного прильоту було евакуйоване, – розповідає директорка ЦНСП Олена Ганжа. – Довелося переформатувати й діяльність решти відділів, поглибивши, зокрема, соцдопомогу вдома – тим її отримувачам, які втратили здатність до самообслуговування. Зазначу, що наші працівниці – справжні подвижниці – кожна має по 10-12 підопічних, і кожному, крім звичного побутового догляду, треба донести важкі пакунки з гуманітаркою, іноді долаючи не одну сходинку багатоповерхівки.

«ТРИМАЄ ХВИЛЮ» НАШ «КОЗАЦЬКИЙ ОБЕРІГ»

Про волонтерський рух у Марганецькій громаді варто сказати окремо. Його потужний внесок у наближення перемоги важко пере­оцінити.

Найрозгалуженішим осередком доброчинності є благодійний фонд «Козацький оберіг», основу якого становлять 4 засновники і 20 волонтерів. Серед провідних спектрів діяльності – дійова та всебічна допомога як переселенцям, так і місцевим жителям, котрі найвідчутніше потерпають від війни, а також воїнам ЗСУ – на фронт збираються харчові й речові посилки тощо.

Очолює фонд приватна підприємиця Світлана Ільчук – людина ініціативна, завзята, а головне – небайдужа.

– Усе почалося ще з 2014 року, коли на Дніпропетровщину полинули перші потоки переселенців із Донбасу, – говорить Світлана Валеріївна. – У мене помер тато, ми перейшли жити до батьківської оселі, а двокімнатну квартиру вирішили надати людям, які лишилися без прихистку. Незабаром до неї вселилися аж дев’ятеро жильців, сумні життєві історії яких не лише ятрили серце, а й спонукали до дій, які могли б полегшити їхнє становище. Залучивши знайомих, яких у мене в місті багато, зайнялася цим разом із чоловіком. Потім до нас приєдналися однодумці.  Як-то кажуть: «Хочете змінити світ – починайте з себе…».

З початком повномасштабної війни наш рух став масовішим, а обсяг роботи піднявся на значно вищий щабель. Співпрацюємо з місцевою владою, депутат­ським корпусом, громадськими та релігійними осередками (великий внесок у благодійництво робить, зокрема, церква «Добра вість»). Допомагаємо із забезпеченням водою, хлопці-волонтери розвантажують фури з гуманітарною допомогою.

Я переконалася: марганчани (серед яких у мене з’явилося чимало нових друзів) – дуже чуйні люди, готові відгукнутися на будь-яке лихо, що трапилося з ближнім, – сусідом, земляком, переселенцем. З останніми я, до речі, на постійному зв’язку (навіть з тими, котрі вже поїхали з нашого міста). Втрата малої батьківщини, адаптація на новому місці – за всім цим зламане коріння, перекреслені життєві плани, гіркий присмак поневірянь.

ЩОДЕНЬ – ТО КРОК ДО ХРАМУ ПЕРЕМОГИ

У марганчан – нащадків звитяжних козацьких пращурів того самого оспіваного Великого Лугу, – особливий характер. Їм, знову ж таки за словами з вірша Сосюри, «не страшна сліпа ворожа лють». Наше місто пережило чимало випробувань, але завжди виживало. Виживе і тепер!

Так, ми не спимо ночами, а кожен удар влучає не просто в будівлі, він б’є по наших серцях. Але рани на будинках і в серцях загояться. Бо марганецький моноліт – це сплав незламності і віри, волі, мужності і людяності.

Підтримуючи одне одного, створюючи осередки спільнот, ми зможемо пережити цю жорстоку добу і наблизити перемогу, всі разом долаючи сили зла. Ця істина доведена часом, ясна і зрозуміла – як із першого, так і з сотого погляду.

СВІТЛАНА СУЛАЄВА

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Прокрутити вгору