Марія Заньковецька походила з роду козацького старшини, усупереч волі батьків стала акторкою. Аби грати на сцені, їй довелося розірвати відносини із родиною, розлучитись із чоловіком.
Режисери-постановники та глядачі захоплювались її грою, а відомі викладачі медицини того часу – Скліфософський та Богомолець – водили своїх студентів на вистави за участю Заньковецької як на «психологічний практикум»; фотохудожники запрошували її позувати для ілюстрації різних душевних станів для книги про виявлення емоцій – про це у матеріалі “Вістей Придніпровʼя”.
Мрії про оперу
Текст У серпні виповнюється 171 рік із дня народження видатної української театральної акторки Марії Заньковецької. Вона народилася в Чернігівській області у селі Заньки. Родина майбутньої акторки була багатодітною. Крім Марії, батьки виховували ще чотирьох дітей. Мало хто знає, що Заньковецька – то творчий псевдонім, а справжнє її прізвище Адасовська. Рід Адасовських походив від козацького старшини, а батько Марії мав титул надвірного радника та працював суддею.
У дитинстві дівчина навчалась у приватному пансіоні та займалась музикою – мала сильний голос і часто разом із батьком вдома вони влаштовували невеличкі концерти для гостей. Дівчина мріяла вступити до консерваторії, але батьки були проти. Так і не здобувши освіти, у 17 років вона вийшла заміж за офіцера Олексія Хлистова і поїхала із рідного селища у фортецю в Бессарабії. Марія й далі продовжувала мріяти про сцену, але вектор трохи змінився і вона зрозуміла, що не може повноцінно реалізувати себе як співачка, але в неї є досить сил і бажання для того, аби грати на сцені як акторка. Та чоловік був категорично проти, щоб його дружина грала на сцені. Згодом, піддавшись на її вмовляння, він дав згоду на участь Марії в аматорських концертах перед гостями. На одному із таких концертів вона познайомилась із Миколою Садовським. Він був офіцером, як і чоловік Марії, але теж захоплювався театром і організував у Бессарабії театральні вистави. Захоплення театром дуже зблизило їх обох. Згодом саме він умовив чоловіка акторки підписати папери про те, що він дозволяє грати жінці на сцені у виставах. Чоловік Марії погодився, але за умови, що грати вона буде тільки в українському театрі та виконуватиме ролі на українській мові, бо сподівався, що дружина просто не зможе знайти собі місце в театрі.
Пізніше чоловіка перевели служити до однієї із фортець неподалік столиці Фінляндії – Гельсінкі. Там акторка мала змогу брати уроки співу. Викладачі пророкували їй блискучу кар’єру, але жінка захворіла на дифтерію. Через ускладнення після хвороби змінився тембр її голосу і Марії довелося забути про кар’єру оперної діви.
Перша роль
У 1882 році її запросили вступити до української акторської трупи під керівництвом Марка Кропивницького. Це був перший заклад із «театру корифеїв», які спеціалізувалися виключно на україномовному репертуарі. Офіційна назва – «Товариство акторів». Перша її роль на професійній сцені – Наталка із п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Для виступів у театрі потрібен був псевдонім – чоловік не хотів, аби актрису представляли під його прізвищем, адже вважав гру в театрі «дурним тоном». Тому Марія Хлистова взяла псевдонім Заньковецька – на честь села Заньки, в якому вона народилася.
Перед першим виступом майбутня зірка так хвилювалася, що за кулісами втратила свідомість. Але до другого акту їй уже вдалось опанувати себе. Після цього дебюту про Марію заговорили як про обдаровану акторку і вона швидко стала знаменитою.
Успіхи на сцені
Текст У Марії Заньковецької в репертуарі були ролі за творами Тараса Шевченка. Вона грала Катрусю із п’єси «Вечорниці», Ярину із «Невільника» та Галю із вистави «Назар Стодоля». Ці героїні були її улюбленими, і саме з ними вона пов’язувала свої успіхи на сцені.
Одного разу, під час репетиції, Марко Кропивницький так розчулився її грою, що заплакав. Він зняв зі своєї руки перстень з бірюзою і, одягаючи його на палець Марії, сказав: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».
Після цих «заручин» Марія остаточно вирішила присвятити своє життя українському театру і носила цей подарований перстень до кінця життя.
Публіка обожнювала Заньковецьку. Після однієї із вистав захоплені глядачі випрягли із коляски коней і самі довезли актрису до вокзалу.
У період із 1882 до 1909 року вона встигла попрацювати у трупі Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського та Панаса Саксаганського й інших. Гастролювала з виставами не тільки Україною, а й побувала у сусідніх країнах. Завдяки цьому вона здобула міжнародну популярність. У 1907 році разом із Миколою Садовським організувала перший професійний стаціонарний український театр у Києві. У 1905-1916 роках керувала аматорськими театральними гуртками в Ніжині. Після 1917 року очолювала в цьому місті народний театр. Разом із Панасом Саксаганським брала участь у створенні Народного театру у Львові – нині це Національний академічний драматичний театр імені Марії Заньковецької. Запрошували її працювати і до імператорськогого Александринського театру, але акторка відмовилась.
Загалом у різних театральних трупах акторка зіграла понад 30 ролей.
У 1923 році Марія Заньковецька відзначала 40 років своєї роботи в театрі. Тоді ж їй присвоїли звання – «Народна артистка УСРР». Вона стала першою акторкою, яка отримала таке звання. У той самий час київський театр «Троїцький Народний Будинок» перейменували на театр імені Марії Заньковецької.
Крім театру, Марія Заньковецька зіграла три ролі у кіно – Наталку у фільмі «Наталка Полтавка», знятому у 1909 році; матір у стрічці «Остап Бандура» у 1923 році; головну роль у фільмі «Наймичка».
Особисте життя
Текст За роки подружнього життя вона зрозуміла, що чоловік її не кохає і вона його також, тому вирішила подати на розлучення саме тоді, коли її кар’єра набирала обертів. За іншою версією, чоловік не зміг пробачити дружині успіху на сцені та любові публіки і, аби завдати удару по її репутації, подав на розлучення, а винуватицею розірвання шлюбу назвав акторку. Дізнавшись про розлучення, батьки прокляли рідну дитину та зреклися її, а церква, яка все ж таки дала згоду на розірвання шлюбу, заборонила Марії вдруге виходити заміж. Розлучення було потрібне Заньковецькій ще й для того, аби вона могла спокійно їздити із трупою на гастролі. За законами того часу жінка не могла покинути міста без письмового дозволу чоловіка.
Театральні критики, історики та знавці біографії Заньковецької називають коханням усього її життя Миколу Садовського – того самого офіцера, який організував у Бессарабії театральні вистави та пропонував їй грати на сцені. Вийти заміж за нього вона не могла – їй заборонила церква. Аби зняти заборону, жінці потрібно було на 7 років піти у монастир, а це означало – залишити кар’єру театральної акторки. До того ж з’ясувалось, що Садовський не може бути гарним чоловіком, бо він неодноразово зраджував Заньковецьку, розривав відносини з нею і знову просив пробачення. Кілька разів вона його вибачала. Якось він повернувся до неї жити разом із сином. Вона виховувала хлопця, а сам Садовський несподівано у цей час одружився з іншою. Марія остаточно розірвала з ним відносини та переїхала жити у Ніжин. Згодом переїхала до Києва, до сестри та племінниці. Власних дітей Заньковецька не мала. Нині в будинку, де вона проживала останні роки, відкрито меморіальний музей акторки. У 1964 році аналогічний музей Заньковецької було відкрито в рідному селі Заньки.
Цікаві факти
Марія Заньковецька була дуже доброю людиною та любила своїх друзів. Інших акторів вона не вважала конкурентами і залюбки спілкувалась із ними. Так, вона приятелювала з акторкою, з якою грала на одній сцені, Наталею Богомолець-Лазурською – сестрою відомого медика та президента Академії наук України Олександра Богомольця. Сам Олександр Богомолець та його колега-хірург Микола Скліфософський водили студентів на вистави за участю Заньковецької, бо вважали їх таким собі «психологічним практикумом» для майбутніх лікарів. Акторка грала так яскраво та виразно передаючи емоції персонажів, що український фотохудожник Альфред Федецький у 1895 році запросив її позувати для ілюстрації різних душевних станів для книги про виявлення емоцій у людей.
Про щедрість та віру в своїх друзів Марії Заньковецької свідчить іще той факт, що коли відомий український режисер театру і кіно того часу та педагог Гнат Юра у 1912 році не міг знайти кошти для організації гастролей Гуцульського народного театру, акторка позичила йому усі свої коштовності, щоб він міг віддати їх під заставу та отримати кредит на гастролі. Сама Заньковецька виходила на сцену до кінця свого життя.
Померла у 1934 році. Похована на Байковому кладовищі у Києві. На вшанування пам’яті акторки їй споруджено пам’ятники у Києві, селі Заньки, Ніжині. У 1971 році письменник Іван Рябокляч написав п’єсу «Марія Заньковецька». У 2004 році НБУ випустив пам’ятну монету, присвячену 150- річчю від дня народження актриси.
Тамара Бєлкіна,
інформація та фото із відкритих джерел
171 річниця, «Наталка-Полтавка», Днепр сейчас, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Підгородне, Підгороднє, Украина сегодня, акторка, козацький рід, народна артистка, народна артистка України, новини, новини Підгородне, новости Днепра, новости Украины, новости области, перший український театр, перші українські фільми, село Заньки, театр корифеїв, театральна акторка, українське мистецтво, український театр, історія театру