Микола Бажан – український поет-футурист та перекладач. Він вивчився на дипломата, але все життя пропрацював літератором та перекладачем, писав сценарії до фільмів та редагував енциклопедії. Мав феноменальну пам’ять, полюбляв мистецтво, розвивав видавничу справу. На початку творчого шляху він не сприймав свій талант серйозно, але писав так гарно, що Гарвардський університет висунув кандидатуру Миколи Бажана на здобуття Нобелівської премії з літератури.
Перші вірші
9 жовтня виповнився 101 рік із дня народження поета, перекладача, філософа, академіка та громадського діяча – Миколи Бажана. Він народився у 1904 році у Камꞌянці-Подільському, що на Хмельниччині, найстарший із трьох дітей у родині. Його батько був військовим топографом, через це родина довго не жила на одному місці. Майже все дитинство та юнацькі роки Бажан провів в Умані. Батько прищеплював сину уважність та точність, а мати – заохочувала любов до читання та музики, тому в характері майбутнього громадського діяча поєдналася любов до військової дисципліни та мистецтва. Малий Микола рано навчився читати ( коли не було і чотирьох років) та мав дуже хорошу пам’ять. Міг запам’ятовувати великі за обсягом вірші та навіть тексти із книжок. Коли пішов до першого класу гімназії, учителі були вражені цією його здібністю. Пізніше Бажан згадував, що розвинути таку пам’ять допомагало читання – він не тільки сам любив читати книжки, а й хлопцю подобалося, коли йому щось читали вголос дорослі.
Уже під час навчання у старших класах він мріяв стати кінорежисером чи балетмейстером, бо захоплювався театром і кіно. Перші вірші почав писати у гімназії та серйозно свій талант не сприймав, бачачи в них шкільну вправу на складання звуків та написання текстів. Микола Бажан мав яскраву уяву та вигадував різні цікаві та смішні історії для друзів.
Літературна діяльність
У 1921 році, після закінчення Уманського кооперативного технікуму він поїхав у Київ, де вступив до Київського кооперативного інституту ім. М. Туган-Барановського. Пізніше закінчив Київський інститут зовнішніх зносин, де вивчав східні мови, зокрема арабську, бо мріяв здійснювати дипломатичну діяльність. Також він активно займався самоосвітою – відвідував лекції з історії мистецтв, театру та кінематографа. Гроші на навчання заробляв сам – працював журналістом, а також перекладав літературу – твори Алішера Навої, Рільке, Гете та інших. І через роки не кинув перекладацьку діяльність. Першим переклав на українську мову «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі.
Одногрупники вважали його замкненим, але дуже начитаним, бо багато вільного часу студент Бажан проводив у бібліотеках, а не разом з іншими студентами на вечірках.
Під час навчання познайомився з українським футуристом Михайлом Семенком. Він і ввів його у коло місцевих письменників-футуристів. Згодом Бажан надрукував кілька власних футуристичних віршів під псевдонімом Нік Бажан. Перший вірш футуриста-Бажана вийшов друком у 1923 році і називався «Сурма юрм».
На бачення поезії Бажана вплинули відвідини київського театру Леся Курбаса «Березіль». На той час це була революція у мистецтві. Він став сприймати поезію як динамічний процес, схожий на кінофільм. Відвідини театру згодом привели до того, що він став працювати у театральній газеті «Березіль».
Одночасно із написанням футуристичних творів Бажан писав рецензії на фільми та пробував створювати сценарії до стрічок. І хоча він вивчився на дипломата, та,зрештою, вирішив, що заняття літературою та написання статей йому більш цікаві. У 1924 році стає головним редактором журналу «Кіно».
Літературознавці та критики вважають, що саме упродовж другої половини 1920-х років Бажан сформував свій власний стиль, охоплюючи широке коло тем української історії та сьогодення. Тоді він написав такі твори, як-от: «Будівлі», «Розмова сердець», «Гетто в Умані», «Сліпці» – цю історичну поему вважають творчою вершиною Миколи Бажана.
У 1926 році він деякий час жив та творив у Харкові. Тут вийшла його перша збірка «Сімнадцятий патруль», у якій відображено події в Україні 1917-1920-х років.
Під час війни
У 1935 році на Миколу Бажана була заведена кримінальна справа, йому загрожував арешт за «належність до терористичної організації». Упродовж багатьох років він чекав арешту та навіть лягав спати одягнений, аби його не застали зненацька. Через підозри та донос одного із родичів він розлучився із першою дружиною. Але у 1939 році все змінилося – Бажан отримав орден за свій переклад «Витязя в тигровій шкурі». Тоді ж він став депутатом Київської обласної ради, одружився. У 1940 році став членом Президії Спілки радянських письменників України.
У період Другої світової війни був редактором газети «За радянську Україну». У 1943 році став одним із письменників, які виступили за реабілітацію митців, засланих до таборів. Завдяки йому тоді до вільного життя повернувся письменник Остап Вишня.
Під час війни пише вірші, які друкуються у фронтових газетах. Зокрема, відома кожному солдату України була поезія «Клятва». Бажан не просто пише, він їздить на фронт, спілкується із солдатами. Бере участь у створенні документальних фільмів – пише сценарії до фронтових хронік, зокрема про оборону Києва та визволення українських міст.
“ Дипломат культури”
Текст У 1950-1970-х роках активно займається літературною діяльністю. Тоді вийшли його збірки «Італійські зустрічі», «Уманські спогади», «Нічні роздуми старого майстра». У 1956 році під час свого виступу перед депутатами він знову порушив питання про реабілітацію репресованих письменників. У 1953–1959 роках очолював Спілку письменників України. Його каденція була непростою: потрібно балансувати між творчими потребами літераторів та цензурними вимогами радянської влади. У 1957 році він став віцепрезидентом Академії наук України. У цей час активно розвивав видавничу справу, сприяв виданню збірників української класики, у тому числі Т. Шевченка,
І. Франка, Лесі Українки. Він був своєрідним «дипломатом культури»: представляв Україну на міжнародних конгресах, форумах, зустрічах із письменниками світу.
У 1958-1983 роках був головним редактором Головної редакції «Української радянської енциклопедії». За ініціативою і під керівництвом Бажана видана «Українська радянська енциклопедія» у 17 і 12 томах, «Історія українського мистецтва», «Шевченківський словник».
У 1970 році на запит Нобелівського комітету Гарвардський університет висунув кандидатуру Миколи Бажана на здобуття Нобелівської премії з літератури. Його як претендента винагороди запропонував гарвардський професор Омелян Пріцак.Та Бажан виразив сумнів щодо доцільності цієї номінації, про що і писав у листі до англійського професора і,зрештою, відмовився від номінації.
В останні роки життя Микола Бажан займався здебільшого перекладацькою діяльністю та писав вірші, де переважали мотиви старіння, досвіду і підсумків життя. Твори були сповнені меланхолійності та споглядальності.
Помер Микола Бажан 23 листопада 1983 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
Цікаві факти
Микола Бажан був двічі одружений. Першою його дружиною стала акторка театру «Березіль» Гаїна Коваленко. У них народилася донька Мая. Дружина марила театром і була винятково творчою натурою. За згадкою їхньої спільної доньки, Гаїна весь вільний час проводила у театрі. Курила, пила вино і не хотіла брати на себе ніяких домашніх турбот і обов’язків. Вона також непогано писала і перекладала, але не могла дати Бажану відчуття турботи та родини. Після розлучення він забезпечив її з донькою квартирою та завжди допомагав матеріально. Вони підтримували чудові стосунки.
Другою його дружиною стала Ніна Лауер. Вона була домогосподаркою, створювала для поета сімейний затишок, аби він міг присвячувати весь час творчості та роботі. Мешкали у 5-кімнатній квартирі, яку Бажан отримав як лавреат премій. Удома в нього було дуже багато книг. Дружина жартувала, що квартира – це бібліотека, а вони просто живуть у ній. Попри те, що Бажан обіймав високі посади і був депутатом , він часто приходив на засідання у старому потертому піджаку.
Страшенно хвилювався перед публічними виступами, навіть незважаючи на свій великий досвід. Іноді під час виступів він плутав слова, а потім жартував про те, що «сам себе переклав на іншу мову». Це була дуже дивна особливість, адже Микола Бажан мав феноменальну пам’ять та міг цитувати цілі сторінки іноземних класиків на мові оригіналу.
Микола Бажан дуже полюбляв працювати вночі – писав та перекладав виключно в цей час. А потім ранком міг бути похмурим. Аби працювати усю ніч – пив каву та курив цигарки. Міг годинами працювати над одним рядком чи перекладом, поки домагався ідеального звучання та повної передачі змісту.
Із дитинства Микола Бажан полюбляв збирати різні речі. Коли виріс – це «переросло» у колекціювання витворів мистецтва та антикваріату. В його квартирі було багато антикварних меблів із червоного дерева і ті, хто приходив до нього додому, завжди відмічали цей контраст: простий у спілкуванні, невибагливий і скромний чоловік жив і творив серед дорогого антикваріату.
Тамара Бєлкіна,
фото із відкритих джерел
Витязь в тигровій шкурі, Днепр сейчас, Київ, Леся Українки, Микола Бажан, Нобелівська премія, Підгородне, Підгороднє, Украина сегодня, Українська радянська енциклопедія, Шевченко, культурний діяч, новини, новини Підгородне, новости Днепра, новости Украины, новости области, поет-футурист, театр Березіль, українська література, український перекладач, український поет, історія України