Наснився брат та сказав: «Хлопці вас чекають»

Наснився брат та сказав: «Хлопці вас чекають»

9 мая 2023 Інтерв'ю, Статті

Дві сестри – Надія Новікова та Любов Урбанович – з Дніпра безкоштовно доглядають за похованнями українських героїв на Краснопільскому кладовищі.

Наш кореспондент поспілкувався з дніпрянками та дізнався з чого почався їх морально важкий волонтерський шлях.

 Ці приємні молоді пані зізнаються, що до війни їхнє життя було інше. «Надька» і «Любка», як ніжно називали жінок друзі та родичі, жили повним життям, виховували дітей.

 — Ми все життя прожили в Україні, в Дніпрі. До 2022 року розмовляли російською мовою, але потім наше життя змінилося, як і життя всіх українців, –  розповідають сестри.

Щасливий склад великої родини змінила війна. Батько жінок – пан Володимир добровільно став на захист Батьківщини. Також самостійно доєднався до лав ЗСУ і чоловік Надії – позивний «Бубончик». У перший день війни пішов боронити Україну і брат Любові та Надії Сергій Васюта.

 — Брат пішов на війну 24 лютого 2022 року, у його день народження. На жаль, ми більше не змогли його привітати, це був його останній день народження…

 18 червня 2022 року Сергія вбив снайпер. Це було величезне горе для родини. Героя поховали на Краснопільскому цвинтарі.

 — Ми почали туди їздити до брата, було якось незручно, що за його могилою доглядаємо, а поруч могили тимчасово невідомих захисників недоглянуті. Наша родина почала прибирати на тих могилках. Зняли відео, що на цвинтарі є тимчасово невстановлені захисники, що рідні повинні здавати ДНК-тест. Побачивши це відео у соцмережах, до нас почали звертатися рідні загиблих. Це люди, які або в окупації, або виїхали за кордон, рятуючи дітей, – розповідають сестри.

З якими проханнями звертаються до вас родичі загиблих захисників?

 — Дуже часто просять прибрати на могилі, повісити фото, написати нову табличку, якщо герой був невідомий, а зараз встановили хто це. Також просять принести цукерки та посадити квіти. Тоді Надія і я займаємося пошуком могил. А мама – пані Валентина саджає квіти на тих могилах, що ми знайшли. Прохають передати їхньому герою, як за ним сумують, прочитати вірш, який написали для нього. Ми це все робимо. Після цвинтаря обов’язково заїжджаємо до церкви, ставимо свічки, замовляємо молитву для всіх загиблих героїв, яких відвідали в цей день. Також замовляємо молитву за наших живих захисників.

 На цвинтар їздимо щотижня. Коли у нас з сестрою збігається вихідний – їдемо разом. Якщо заявок на пошук багато, з нами їздять наші батьки. Матері 72 роки, татові 67 років, після смерті брата його звільнили зі служби за віком.

Люди намагаються якось віддячити за роботу?

Ми почали їздити на цвинтар після 18 червня 2022 року. Заявки на пошук почали надходити одразу, як ми виклали відео. Перші 4-5 місяців ми все купували за власний рахунок. Потім почали допомагати фінансово наші друзі, знайомі. Хтось передавав солодощі на цвинтар, хтось купував рамки для фото, хтось труби для прапорів. Пошук героїв ми проводимо безкоштовно. Ніякі гроші з рідних не беремо. Деякі родини хотіли нам заплатити, але ми відмовлялися. Зійшлися на тому, що вони купують іншим героям насіння квітів або щось ще, а ми від їх імені це залишаємо на могилі.  Номера наших карток не давали і не збираємося.

 Горе об’єднує. З багатьма родинами загиблих героїв сестри підтримують зв’язок далі.

 Уявляю, як це морально важко спілкуватися з родичами загиблих, відвідувати поховання…

Зворушливих моментів на цвинтарі багато, кожної хвилини. Якась родина, так як і ми, втратила свою рідну людину, тому втримати сльози неможливо біля могил. Одного разу ми не їздили на цвинтар місяць, тому що зламалося авто. А без нього дуже складно доїхати до цвинтаря, ми далеко від нього живемо і в руках все везти тяжко. Заявки на пошук вже були, і ось однієї ночі мені наснився брат і сказав: «Хлопці вас чекають. Вони вам вдячні за те, що ви до них приїжджаєте». Ще був зворушливий момент. На цвинтарі похована молода військова Тетяна. До її могили ми підходили багато разів, прибирали, доглядали. З нами зв’язалися її рідні. На поминальні дні Надія їздила з батьками на цвинтар і підійшла до могили Тетяни. На хресті був пакет з цукерками. Вітру не було, але ці цукерки раптом впали прямо під ноги Надії. Це Тетяна хотіла, щоб ми її поминули… На цвинтарі морально дуже важко, але, як всіх знаходимо, прибираємо і сходимо до церкви, стає легше.

Українські захисники поховані на багатьох кладовищах в Україні. Може, послухавши вас, інші люди теж захочуть віддати шану нашим героям…

Ми б хотіли, щоб люди, які мешкають в інших містах, також приходили на могили до військових. Втім, хочеться, щоб люди мали на увазі, що коли вони несуть на цвинтар троянди, то шипи потрібно ламати. Коли ми приїжджаємо і починаємо прибирати, ті шипи колють пальці, рукавиці не допомагають. Також не потрібно нести штучні квіти, краще посадити живі. Якщо родичі прийшли провідати свого героя, то поховання з тимчасово невідомими також можна прибрати, поруч лежать такі ж герої, як і Ваш. Просто рідні ще не знають де він, і тому зараз він сам.

Низький уклін і велика подяка Вам, пані Любове, і Вам, пані Надіє, за вашу працю.

Текст та фото: Микита Сємьонов

Оставьте комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Прокрутить вверх