Ольга Полякова, проєктна менеджерка, голова та засновниця Дніпровської громадської організації GenderStream, авторка проєктів «Бийся як дівчина», «Коаліція ветеранок та волонтерок», «Ювенальний Поліцейський Інспектор» та багатьох інших соціальних ініціатив, упевнена, що в українському суспільстві не повинно бути жодних загроз та обмежень для життя громадян та громадянок, тому важливо культивувати любов і повагу до себе й інших людей.
– Поділіться, якою є місія GenderStream? Які виклики і завдання постали перед вашою командою з початком повномасштабного вторгнення?
– Метою діяльності GenderStream є підвищення рівня толерантності до інакшості, посилення безпеки та захист прав осіб, яких маргіналізує наше суспільство. Ми дещо переформатували нашу місію після 24 лютого 2022 року і наразі надаємо консультативні юридичні послуги, супровід для ЛГБТКІ-переселенців як усередині України, так і ЛГБТКІ-біженців за межами України. Тож ми допомагаємо переселятися з окупованих і деокупованих територій, забезпечуємо всім необхідним щодо базових потреб, а саме: надання притулку, гуманітарної і медичної допомоги. Також ми створюємо можливості для стабілізації та розвитку вимушено переселених осіб і біженців ЛГБТКІ-спільноти. Для нас значним викликом стало те, що з організації, яка займалася інформаційно-консультативними активностями, роботою з поліцією і державними установами, ми перетворилися на організацію, яка надає притулок і укриття як для представників ЛГБТКІ-спільноти, так і для жінок з дітьми. І головна складність полягала в тому, що треба було швидко перекваліфіковуватися, але ми впоралися з цим завданням. Таким чином, за 2022 рік ми надали допомогу для трьохсот двадцяти людей як в Україні, так і за її межами.
– Розкажіть про ваші шелтери на Закарпатті й у Братиславі – хто може отримати там прихисток і допомогу?
– Наша організація має два притулки: один на Закарпатті і один в Братиславі (Словаччина). Щоб жити у притулку на Закарпатті необхідно подати заявку, вона розміщена на нашій сторінці в Instagram, після цього координатор чи координаторка зв’язується з людиною і проводить необхідне анкетування. Можу сказати, що важливим є відповідальність та самостійність людини, яка претендує на притулок. Також, якщо людина має інвалідність або якісь особливі потреби, які ми не можемо забезпечити, то наша організація переадресовує її до наших партнерів, які мають можливість надати підтримку таким людям. Наш притулок працює в Україні для людей з окупованих і деокупованих територій, або які перебувають у містах, де тривають активні бойові дії. Притулок у Братиславі надає прихисток ЛГБТКІ-біженцям з України, а також жінкам з дітьми, що потребують тимчасового притулку для реабілітації і стабілізації, які мають можливість і законні підстави перетнути кордон України з країнами ЄС. Ці шелтери надають прихисток тимчасово – до двох місяців, оскільки цього часу має вистачити для того, щоб людина більш-менш стабілізувалася. Також існують черги в притулки, тому ми вимушені обмежувати певний час для кожної людини.
– Як ви оцінюєте рівень поширення дискримінаційних практик щодо вразливих соціальних груп у нашому суспільстві?
– Я бачу дві паралельні реальності: наприклад, є така громадська організація LGBTIQ+Military – це об’єднання військових,геїв, лесбійок, небінарних людей, квір-персон, тобто людей, які служать у ЗСУ – наразі на харківському напрямку, беруть повноцінну участь у захисті країни, також є госпітальєри, що працюють на бахмутському напрямку. Я знаю особисто артилериста, гея, який загинув, на жаль, у січні 2023 року за Україну – у нього залишився чоловік, вся його сім’я залишилась без коханої людини. Ці об’єднання надають можливість через свою видимість підвищити рівень розуміння того, що ЛГБТКІ-люди – це не якісь «страшилки», тобто ЛГБТКІ-спільнота не підриває єдність України, а її представники є повноцінними громадянами та громадянками, які захищають свою країну, працюють, сплачують податки, підвищують рівень економіки, включаються в наукові дослідження і розробки, також презентують Україну на різних рівнях – міжнародних конференціях і конкурсах тощо.
ЛГБТКІ-комьюніті дуже потужна й сильна, і для України важливо не втрачати таких людей, а навпаки – створювати можливості, щоб вони залишалися в країні: займалися захистом, розбудовою, відновленням України під час війни і після перемоги. Проте є й інша реальність, в якій окремі люди поділяють думку, що представники ЛГБТКІ-спільноти не мають права жити в Україні, чи взагалі не мають права жити. Але зазвичай аргументи щодо негативності ЛГБТКІ-людей або сприйняття їх як хворих дуже швидко розвіюються тим фактом, що у 1992 році Всесвітня організація охорони здоров’я офіційно визнала, що гомосексуальність у жодному разі не є девіацією чи певним діагнозом. Тому важливо перевіряти факти, а не вірити російській пропаганді.
– Які ви бачите причини сексизму та гомофобії в українському суспільстві?
– Однією з причин сексизму та гомофобії є поділ українського суспільства на тих, хто проти інших – відмінних людей. Зазвичай ненавидити легше, ніж любити, тому засобами пропаганди і здійснюється підбурювання людей на ненависть до всього інакшого. Насправді гомосексуальність є такою самою сексуальністю, як і гетеросексуальність – тільки до осіб своєї статі. Важливим фактором є те, що ми, українки та українці, маємо усвідомлювати нав’язування сексизму, культури насильства і відмовитись від таких дискримінаційних практик – визнання чоловіка як головного, а жінки як тієї, яку пригнічують. Саме тому людина, яка підтримує сексизм, у принципі поділяє і культуру насильства.
– Ваша оцінка законопроєкту про реєстроване цивільне партнерство – наскільки така законодавча ініціатива є актуальною і які перспективи реалізації цього закону в разі його ухвалення, на вашу думку?
– Я вважаю, що цей законопроєкт важливо прийняти у найближчому часі, можливо, у цьому році або максимум на початку 2024 року, тому що в Україні триває війна вже майже десятий рік і ми маємо прийняти той факт, що ЛГБТКІ-люди гинуть так само, як й інші. ЛГБТКІ-люди служать в ЗСУ на різних позиціях, є також і цивільними, які гинуть від рук росіян. Ми маємо, як представники ЛГБТКІ-спільноти, захищати не тільки себе і свою родину, але і всередині країни на законодавчому рівні. ЛГБТКІ-люди мають такі самі права для реєстрації свого партнерство в Україні, як і будь-які інші люди, тому що партнерство – це союз двох повнолітніх людей, які обрали один одного заради свого кохання. Але на ухвалення цього законопроєкту потрібен певний час. Україна має поважати права людини і підтримка цивільних партнерств для ЛГБТКІ-людей є однією з умов того, щоб Україна отримала підтримку від ЄС. Це також наша відповідальність, тому я думаю, що буде позитивне рішення щодо ухвалення законопроєкту з урахуванням відповідних змін та додатків. Крім того, законопроєкт про цивільні партнерства стосується людей, які проживають разом і не бажають брати шлюб, це їхній вибір. Питання цивільного партнерства більш масштабне і досі неврегульоване.
– Розкажіть про ваші проєкти «Бийся як дівчина», «Коаліція ветеранок та волонтерок», «Ювенальний Поліцейський Інспектор» – ви їх продовжуєте реалізовувати?
– GenderStream разом зі структурою «ООН Жінки» і ЮНФПА за підтримки ЄС реалізовували інформаційно-просвітницький проєкт «Бийся як дівчина», спрямований на розв’язання проблеми гендернозумовленого насильства. Наразі він у стані перезавантаження, тому що є потреба у жінок та дівчат у цьому проєкті, тож ми очікуємо відповіді від наших партнерів щодо його продовження і посилення. Щодо проєкту «Коаліція ветеранок та волонтерок», то він повністю переформатувався і наразі це є просто сестринська допомога, коли дівчата – ветеранки і волонтерки, які знаходяться там, де відбуваються активні бойові дії, і ми як цивільні по-різному допомагаємо – це і медичне оснащення, екіпіровка, а також психологічна, ментальна підтримка одна одної. Щодо проєкту «Ювенальний Поліцейський Інспектор», то його реалізація призупинена через відсутність зацікавленості від Національної поліції, тому що через повномасштабне вторгнення на неї покладено дуже багато роботи. Я маю надію, що під час відновлення України після нашої перемоги ми зможемо відновити і переформатувати цей проєкт, зважаючи на нові виклики – в першу чергу це робота з дітьми з деокупованих територій, яким ми будемо допомагати ідентифікувати свою безпеку.
– Які ще нові проєкти реалізовуються вашою командою?
– Наразі ми проводимо дослідження потреб і труднощів ЛГБТКІ-переселенців і біженців з України. На даному етапі ми готуємо аналіз та рекомендації як для міністерств усередині країни, так і для локальних, національних та міжнародних гуманітарних організацій щодо впровадження нових політик і стратегій підтримками ЛГБТКІ-спільнот.
– Ваше бачення шляху сучасної людини до толерантного сприйняття відмінності інших.
– Я думаю, що сприйняття іншого означає прийняття певного набору відмінностей, тому що ми всі відрізняємося одна від одної і нас об’єднує те, що ми не є одноманітними, а насправді є дуже різними. Важливо витрачати час на любов і повагу до іншої людини, і в будь-якому разі інша людина буде інакшою. Саме тому важливо культивувати в собі любов і повагу до себе й інших. Коли є здорова критика до себе, коли ти максимально можеш домовлятися з собою, ідентифікувати і захищати свої кордони, то така людина ніколи не буде порушувати кордони іншої людини або країни. Тому так важливо прийняти себе, свою ідентичність як українки, підтримувати любов і повагу всередині своєї сім’ї, громади, країни. Коли концентруєшся на любові і повазі, то на ненависть просто не вистачає часу.
НАТАЛЯ КОДАЦЬКА
фото із лічного архиву Ольги Полякової