Олена Анатоліївна Співак працює вчителькою у Жовтих Водах уже 26 років, її знає не одне покоління учнів. Про свою роботу вона каже: “Я її не обирала, але, напевно, вона обрала мене.” За ці роки вона навчила дітей англійської та іспанської, допомогла знайти себе та розвинути таланти, виховувала людяність і підтримку навіть у найскладніші часи. Для Олени Анатоліївни школа — це місце, де панує тепло, натхнення та віра у майбутнє.
Вчителька за покликанням
За своїм характером Олена Співак – інтроверт, але професія вчителя допомогла їй позбутися комплексів, знайти себе, відкрити і реалізовувати свій позитивний потенціал і стала способом творити добро у цьому житті.
Олена Анатоліївна народилася в місті Олександрія Кіровоградської області у простій українській родині. Батько працював апаратником на заводі, мама – кухарем. Саме вони прищепили їй любов до навчання і сімейні цінності. Вона добре навчалася, закінчила школу зі срібною медаллю.
– Родина у моєму житті має особливе значення. Я дуже вдячна своїм батькам, що вони дали мені життя. Батькові було 45, мамі – 40, і до цього у них уже був п’ятирічний син, мій брат. Батьки прагнули дати нам, дітям, те, чого не змогли досягти самі.
Тому для Олени пам’ять про них має вагоме місце у житті :
– Коли я закінчувала перший курс, у 1996 році, померла мама. Залишилася напівсиротою у 18 років.А тато, якому на той час було 63 роки, сказав: «Я все зроблю, щоб ти закінчила інститут!» Якби не він, я не працювала б у школі. На жаль, у 2004 році пішов із життя і батько. Вдячність до них проходить червоною ниткою через усю мою виховну роботу з дітьми.
Коли постало питання вибору професії, Олена думала над різними варіантами:
– У восьмому класі мріяла стати фармацевтом, бо подобалися хімія та англійська. Але душа лежала до мов. Тому у 1995 році вступила до Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов на спеціальність “ англійська та іспанська”.
Після закінчення закладу вищої освіти Олена стояла перед вибором місця роботи. Певну роль у прийнятті рішення відіграла іспанська мова: під час пригодницької зимової поїздки додому вона зустріла знайому студентку, яка навесні принесла рекламний буклет Жовтоводської гуманітарної гімназії імені Лесі Українки із пропозицією працювати вчителем іспанської та англійської мов.
Але обставини життя склалися так, що перші 2 роки освітньої діяльності викладала у педагогічному училищі,а потім уже упродовж 15 років у гуманітарній гімназії імені Лесі Українки. Нині Олена вже 9-й рік працює у ліцеї імені незалежності України.
– Англійська мова – моя основна робота, а іспанська – для душі.
Працювати стало складніше
– Зараз, після 25 років роботи у школі, я бачу, наскільки змінилися діти, – зазначає вчителька. – Раніше я була однієї вікової генерації з учнями, і це спрощувало спілкування. Сьогодні працювати стало складніше: різниця між поколіннями -значно більша, прийшли діти Нової Української Школи, епідемія коронавірусу, війна – усе це впливає і на учнів, і на вчителів.
Для Олени бути вчителем-предметником і класним керівником – це рівноцінні поняття: глибокі знання учнів – дуже важливі, але не менш важливі – виховні моменти та підтримка дітей у складні часи.
Добрі справи
Почуття віри ніколи не полишало Олену Анатоліївну.
– Народилася я в день Пресвятої Богородиці, і вважаю її своєю покровителькою. Віра допомагає мені залишатися спокійною, приймати рішення та ставитися до дітей і колег із розумінням, – каже вона.
Ще до початку війни Олена Співак активно залучала учнів до добрих справ. Наприклад, вони разом брали участь у новорічній благодійній акції волонтерки Світлани Герасименко, всі кошти від якої спрямували на допомогу дітям із соціально незахищених родин.
– Я пояснювала їм, що янгол є усередині кожного із нас, а ці маленькі фігурки – символи підтримки й охорони тих, хто потребує допомоги. Ми разом купували янголяток, прикрашали ними школу на свята, – пригадує Олена.
Після повномасштабного вторгнення рф вчителька шукала способи, як допомогти українським військовим.
– На початку війни усі сильно панікували. Для того щоб не зійти з розуму від нових реалій нашого життя, я вирішила робити добро для інших людей, – розповідає вона.
Разом із учнями старших класів Олена започаткувала артмайстерню «Патріот», де діти упродовж 3 років розмальовували патріотичні поробки, які відправляли нашим військовим на фронт. Це поєднувало підтримку воїнів і арттерапію для самих учнів – допомагало пережити страхи і стресові ситуації воєнного часу.
Крім того, Олена разом зі своїми випускниками створили патріотичну клумбу на території школи, родзинкою якої є Тризуб- герб України. Ідея виникла у співпраці із Тетяною Львовою з міського музею, яка допомогла підібрати рослини та організувати композицію.
– Робота з дітьми у такі складні часи навчила нас шукати сили, робити добро і підтримувати тих, хто поруч. Це додає сенсу і мені, і учням, – підсумовує Олена Анатоліївна.
Міжнародна співпраця
Олена Анатоліївна згадує про особливі досягнення своїх учнів: обласні олімпіади з англійської та іспанської мов, призові місця у МАН та високі бали на ЗНО і НМТ.
Іще один важливий складник її роботи – міжнародна співпраця. У 2023 році наш ліцей приєднався до американсько-українського проєкту «SELO», організованого для учнів та вчителів сіл і маленьких містечок Інною Головахою, українкою, яка зараз проживає у США. Щотижня вже 3-й рік поспіль учні зустрічаються онлайн із американським волонтером Джеффом Мідом для обговорення різних тем англійською мовою.
– Це не лише розвиток навичок аудіювання і говоріння, а й підтримка морального стану наших учнів. За час спілкування Джефф став нашим справжнім другом, під час зустрічей з яким обличчя дітей просто сяють від щирих усмішок.
Такий досвід засвідчив: навіть у складні часи війни можна знаходити шляхи допомагати дітям і надихати їх на розвиток, залучати до міжнародної спільноти та дарувати радість навчання.
“Серце віддаю дітям”
Ми навідалися до кабінету Олени Анатоліївни, оглянули її альбоми та картини на стінах. Стіни заповнені фотографіями дітей, проєктів, усмішками, які наче промовляють до нас крізь час. Кожна світлина – маленька історія: уроки, свята, поїздки, моменти, коли діти щиро сміялися, і ті, коли їхні очі світилися гордістю від досягнень.
– Як я вам уже зазначала, – починає Олена Анатоліївна, – через 25 років роботи вчителем перед тобою постають такі запитання: хто ти, чим живеш, чим можеш бути корисним суспільству?.. На даний момент я не уявляю своє життя без колективу, без дітей, без обміну енергією у класі під час уроків, виховних заходів і спільних проєктів.
Ми переглядаємо альбоми, і кожна сторінка ніби оживає. Діти, яких Олена Анатоліївна навчала, досі повертаються у її життя.
– Особливо зворушливими є моменти подяки від дітей і батьків. Випускний вечір 2024 року: Сашко , який зараз перебуває за кордоном, надіслав відео, дякуючи Олені Анатоліївні за людяність і доброту. Випускниця гімназії Алінка зараз викладає англійську онлайн і каже: «Я навчаю дітей так, як ви навчали нас». Далі ми дивимося на картину, яку Марійка намалювала спеціально для улюбленого класного керівника. А поруч – справжні паперові (не електронні!) святкові листівки від Аміри на Різдво та Великдень. «Ви – неймовірна людина», – пишуть вони. Ці миті, – каже Олена Анатоліївна, – безцінні для мене.
Ми дивимося на картину, подаровану Машею Малаховою, випускницею 2024 року.
– Вона дуже гарно малює, має золоті руки, – усміхається вчителька. – Це неймовірний подарунок, і він важливіший за будь-які букети чи грамоти. А поруч – листівки від учнів: на Різдво, Великдень.
– Діти навчили мене людяності, – додає вона. – Насамперед щирості, чесності, справедливості. Коли заходиш у новий клас, перше, що маєш установити, – це людський контакт. Якщо його немає, то навчання стає сухим, бездушним. Але коли контакт є, коли з дітьми можна сміятися і сумувати разом, тоді й навчання перетворюється на спільну подорож.
– Моя найзаповітніша мрія, – додає Олена Анатоліївна, – потрапити на стажування за кордон, щоб відкрити друге дихання, набратися натхнення і нових ідей для роботи із розумними талановитими українськими дітьми!
Наприкінці розмови я запитую Олену Анатоліївну, як би вона описала свою професію одним словом.
– Серце віддаю дітям, – усміхається вона. – Ось так. Це про все.
Тетяна Потоцька,
фото автора та з архіву Олени Співак