Війна позбавила сотні тисяч українців їхніх домівок і змусила вирушити в невідоме. Для багатьох із них новим прихистком стала саме Дніпропетровська область. Тут вони шукають безпеки, підтримки й можливості почати життя заново. Та водночас переселенці щодня стикаються із непростими викликами – насамперед відсутністю власного житла та фінансовими труднощами. І долати ці проблеми доводиться не лише державі, а й самим людям разом із громадами та волонтерами. Як сьогодні живуть ВПО на Дніпропетровщині та які шляхи можуть допомогти їм відчути справжній дім – читайте в матеріалі “Вісті Придніпровʼя”.
Найголовніші проблеми
Дніпропетровська область стала справжнім прихистком для сотень тисяч внутрішньо переміщених осіб. Тут уже оселилося понад 450 тисяч переселенців, і щодня їхня кількість зростає. Найбільше людей тягнеться до великих міст, бо там легше знайти роботу й швидше адаптуватися до нового життя. Лише у Дніпрі зареєстровано понад 175 тисяч переселенців, а за неофіційними даними – ще більше, понад 200 тисяч. Із них понад 4 тисячі мешкають у місцях тимчасового проживання (МТП).
Але разом із новими мешканцями зростають і проблеми, які вони змушені долати. Для когось – це пошук роботи, для інших – інтеграція дітей у нові школи й дитячі садки. Особливо вразливими залишаються літні люди та особи з інвалідністю, які потребують додаткової турботи й медичного догляду. Та найбільше, що хвилює кожного переселенця, – де знайти дім. Бо без даху над головою важко планувати майбутнє, відчувати стабільність і віру в завтрашній день. Опитування, проведене Радою ВПО м. Дніпро, засвідчило, що 80% переселенців вважають забезпечення житлом найголовнішою проблемою.
«Ми щороку проводимо опитування серед переселенців. І вони підтверджують: головні проблеми – це житло та фінанси. Люди не можуть відчувати впевненість у завтрашньому дні, доки не знають, де жити і як утримувати родину. На сьогоднішній день 97% ВПО Дніпра мешкають в орендованому житлі, витрачаючи понад 50% сукупного сімейного доходу», – пояснює голова громадської організації «Джерело підтримки» Людмила Дінник.
Особливо гостро питання стоїть у великих містах: там простіше знайти роботу, але оренда житла – надто дорога. Навіть ті, хто працевлаштувався, змушені витрачати більшу частину зарплати на оренду або ж ділити житло із кількома сім’ями. У менших населених пунктах ситуація інша: житло дешевше або громади готові надати прихисток, проте там складніше знайти стабільний заробіток.За словами Людмили Дінник, вартість відновлення зруйнованого й пошкодженого житла в Україні оцінюється у 60 мільярдів доларів. Держава таких ресурсів не має.
«Тому чекати, що держава сама розв’яже проблему, – марно. Якщо ВПО не будуть знати законодавство, програми, інструменти – вони просто стоятимуть на місці. Ми завжди наголошуємо: тільки обізнаність, активна позиція переселенців дасть можливість їм вирішити питання з житлом», – каже керівниця громадської організації.
Дієві ініціативи
У Дніпрі громадськість ініціювала кілька проєктів, які стали джерелом підтримки для ВПО. Серед них «Сервісна картка ВПО». Це платформа, де переселенці в Дніпрі можуть купувати товари та послуги зі знижками. Працює вона за принципом win-win: ВПО економлять гроші, а підприємці отримують нових клієнтів.
До проєкту долучився соціально відповідальний бізнес. Вони надають знижки на різні послуги – наприклад, у перукарні, стоматології, спортзалі, дитячих центрах чи майстернях із ремонту техніки. Інші підприємці пропонують знижки на товари: ліки, продукти, побутові дрібниці.
Не секрет, що багато ВПО через фінансові труднощі змушені економити й відмовлятися від необхідних покупок. «Сервісна картка ВПО» допомагає вирішити це питання – люди отримують доступ до потрібних товарів і послуг за нижчою ціною.
«Спочатку ми створювали цей проєкт лише для економії. Але згодом зрозуміли: можемо допомагати людям і в житлових питаннях. Тепер у застосунку в телеграмі можна повідомити про свої потреби, а також отримати інформацію про доступні програми підтримки. Для цього ми збираємо інформацію від організацій та громад про їхні програми й ініціативи, які можуть допомогти переселенцям уже зараз. Потім передаємо ці дані ВПО, щоб люди знали, куди звернутися по підтримку», – розповідає Людмила Діннік.
Вона додає: «Буквально днями громада оголосила, що готова надати житло кільком сім’ям із дітьми. Ми розмістили інформацію в чат-боті – і вже того ж дня почали надходити звернення від переселенців. Це засвідчує, що ідея працює».
Соціальне житло
Громадська організація «Джерело підтримки» активно співпрацює не лише з місцевими громадами, а й з партнерами з інших областей.
«Ми – серед засновників Всеукраїнської спілки прихистків. Це 47 організацій по всій країні, які займаються житловими питаннями для ВПО. Крім того, у нас є два власні прихистки, де зараз мешкають близько 200 людей. Один із них створений у будівлі колишньої медико-санітарної частини. Це чотириповерхове приміщення площею понад 5,5 тисячі квадратних метрів. Тут сім’ї мешкають в окремих кімнатах. У центрі облаштоване відремонтоване бомбосховище, дитяча ігрова зона, сучасні душові та пральні, встановлена кухонна техніка, замінені вибиті вибуховою хвилею вікна та оновлена електромережа. Також працює центр інтеграції та дозвілля: є комп’ютерний клас для навчання, спортивна зала та приміщення для різних освітніх заходів», – говорить Людмила Дінник.
Одним із найкоротших шляхів вирішення житлових питань для людей, у яких війна забрала дім, є розвиток соціального житла. Почати можна із формування відповідного фонду. Для цього можна використати вже існуючі місця тимчасового проживання, перетворивши їх на частину такого фонду. Це дасть змогу швидше вирішувати житлові питання. Важливо й те, що кошти, які нині виділяються на субсидії для оренди, доцільно перенаправити на реновацію МТП. Так бюджет використовуватиметься раціонально: гроші не надходитимуть орендодавцям, а працюватимуть на оновлення житлового фонду.
Водночас, за словами Людмили Діннік, державна програма субсидій на оренду житла не виправдала сподівань.
«Офіційно кажуть, що орендодавці не хочуть укладати угоди. Але є ще одна причина – самі переселенці бояться ризикувати. Закон вимагає відмовитися від інших пільг, а гарантії, що держава справді виплатить гроші, немає. Люди не готові залишитися без прихистку і без допомоги».
Ключову роль у цьому процесі може відіграти громадський сектор. Його досвід і компетенція в управлінні МТП – запорука ефективної реалізації проєкту. Для громад це також вигідно: їм не доведеться витрачати додаткові ресурси на утримання житла, переданого в управління громадським організаціям.
«Ми маємо об’єднувати зусилля: держава, громади, міжнародні партнери й самі переселенці. Якщо сидіти й чекати, то можна й не дочекатися. Але коли люди починають діяти, залучати інструменти та програми, тоді ми бачимо реальні результати», – переконана Людмила Дінник.
Перспективний ресурс
Одним із джерел для створення соціального житла можуть стати гуртожитки навчальних закладів. Сьогодні багато з них мають вільні площі – через скорочення кількості студентів та оптимізацію навчального процесу.
Замість того, щоб будівлі простоювали, їх можна використовувати для розміщення переселенців. Це рішення потребує значно менше коштів, ніж нове будівництво, і дає змогу швидко залучити готову інфраструктуру для розв’язання житлових проблем.
Вікторія приїхала до Дніпра із Лисичанська разом із сім’єю, тікаючи від війни. «Ми їхали в нікуди, не знаючи, де зупинимося. Доля привела нас у прихисток громадської організації «Джерело підтримки», – пригадує жінка.
У рідному місті вона працювала пекарем, а вдома пекла торти на замовлення. Тут, у Дніпрі, Вікторія не здалася: почала писати гранти. З другої спроби заявку було схвалено – і прямо у прихистку вона відкрила власну маленьку пекарню. Тепер тут пахне свіжим хлібом, булочками та солодкими тортами. Грантові кошти допомогли придбати необхідне обладнання, а меблі чоловік зробив власноруч.
Сьогодні Вікторія не лише розвиває власну справу, а й допомагає іншим переселенцям, які мешкають поруч. «Їхати нам нікуди. Але тут ми змогли створити щось своє – і це дає сили рухатися далі», – каже вона.
Але ж найбільший страх та головний біль для сім’ї Вікторії – це житло. “Ми вже кілька років мешкаємо у прихистку, і хоч вдячні за цей дах над головою, все одно живемо із відчуттям тимчасовості. Тут ти ніколи не впевнений у завтрашньому дні. Ти не знаєш, чи зможеш залишитися, чи доведеться знову збирати речі й шукати новий прихисток, – каже жінка. – Якби гуртожитки справді можна було передавати для проживання переселенців, а в перспективі навіть приватизувати чи мати інший механізм закріплення, це розв’язало б більшість наших проблем. Бо найважче – жити без упевненості у своєму домі.
Я працюю адміністратором у прихистку і бачу, як кожна родина тут мріє про те саме – не про розкіш чи комфорт, а просто про власний простір, де можна відчути себе господарем, планувати майбутнє для дітей. У мене є пекарня, яку вдалося відкрити завдяки грантовій підтримці. Я працюю, допомагаю іншим, але все одно відчуваю: поки немає свого дому – ми наче «між небом і землею».
“Така ініціатива із гуртожитками справді могла б змінити життя тисяч родин. Це не віддалена мрія – це реальний крок, який дав би змогу людям, котрі втекли від війни, не просто виживати, а почати новий етап життя із відчуттям стабільності та гідності», – додає Вікторія.
Коментар юриста Олексія Вронського: “Проблема забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб справді існує на загальнонаціональному рівні. Ініціатива щодо залучення гуртожитків закладів освіти для тимчасового проживання ВПО виглядає раціональною та перспективною, на мою думку.
На сьогодні існує правовий механізм передання гуртожитків від їхніх власників на баланс органів місцевого самоврядування. Надалі на місцевому рівні можна визначити прозорий механізм розподілу житлових приміщень між тими ВПО, які найбільше цього потребують. У перспективі такі приміщення можуть бути приватизовані цими особами або ж може бути розроблений спеціальний компенсаційний механізм із набуттям права власності.
Для реалізації цієї ініціативи потрібна системна робота уряду, органів місцевого самоврядування та закладів освіти, у розпорядженні яких перебувають відповідні гуртожитки. Це не віддалена перспектива на роки – питання реально вирішити у відносно короткі строки, за наявності політичної волі та бажання з боку влади”.
У Дніпрі понад 50% місць тимчасового проживання розташовані саме у гуртожитках. Інвестиції, спрямовані на облаштування МТП, уже суттєво покращили умови проживання та технічний стан цих будівель.
Є й демографічний аспект. Кількість молоді в Україні скорочується: із 10 мільйонів у 2022 році до близько 7 мільйонів у 2024-му. За прогнозами, до 2030 року молодих людей може залишитися всього 5 мільйонів. Це означає, що попит на гуртожитки й надалі зменшуватиметься, а отже – їх можна ефективно використовувати для створення соціального житла.
Тетяна Сіденко,
фото з архіву Людмили Дінник
ВПО житло, Днепр сейчас, Дніпропетровська область ВПО, Підгородне, Підгороднє, Украина сегодня, внутрішньо переміщені особи, громадські ініціативи, гуртожитки для переселенців, житлова криза, житлові проблеми ВПО, новини, новини Підгородне, новости Днепра, новости Украины, новости области, оренда житла переселенцями, переселенці Дніпропетровщина, прихистки для ВПО, підтримка переселенців, соціальне житло