Учителька-новаторка з Нікопольщини вразила Україну своїми методами навчання

Учителька української мови та літератури, директорка школи та мешканка Нікопольщини Катерина Корзун отримала спеціальну відзнаку для STEM-учителів та стала фіналісткою  конкурсу «Global Teacher Prize Ukraine 2024».

В ексклюзивному інтервʼю газеті «Вісті Придніпровʼя» пані Катерина поділилася методами роботи та розповіла, як волею долі повʼязала своє життя зі школою.  

Катерина працює у сільській школі та стирає стереотипи про маленькі провінційні заклади освіти. Вчителька впроваджує унікальні моделі викладання, поєднуючи навчальні дисципліни між собою, та пишається результатами своїх учнів.

ДОЛЕНОСНИЙ ВИБІР 

– Пані Катерино, коли ви зрозуміли, що професія педагога – це справа вашого життя? Чи була це мрія з дитинства? 

– Про професію вчителя я зовсім не мріяла. Дівочі рожеві думки були про інше – хотілося стати співачкою; робити зачіски собакам (тренувалась на сусідському пуделі не один рік);на зовсім крайній випадок – космонавтом. Долю визначили обставини. Містечко Нікополь, у якому в середині 90-х працювали два навчальні заклади з безкоштовною формою навчання – медичне й педагогічне училища. І  одного прекрасного дня постав вибір: “або – або”. На роздуми батьки дали хвилин 15. Оскільки цікавості  до медицини не було взагалі,  то обрала педагогічне, після закінчення якого отримала диплом спеціаліста та пішла працювати вчителькою до школи. Іноді думаю – випадковість, навіяне батьками рішення визначило мою життєву долю.  Нещодавно, перегортаючи сімейний фотоальбом, натрапила на світлину прабабусі. І щось щемливо йокнуло – і вона ж учителька! Усе життя, усю війну в окупованому місті моя прабабуся Марія навчала дітей писати й читати. Чи в страшному сні бачила моя (зараз уже покійна) бабця, що її правнучка вчителюватиме в роки війни в зоні активних бойових дій, за кілька кілометрів від Енергодара через водосховище, яке поросло вербовим лісом?..

– Поділіться вашими першими досягненнями  у шкільній діяльності.

– Учителькою в повному розумінні цього слова я відчула себе не відразу. Шлях до професії був довгий, хоча й не тернистий. Улаштуватися педагогом у містечку, де щороку педучилище випускає сотню вчителів на 26 шкіл, дуже важко. І почався такий собі квест у пошуках місця роботи.  Пішла працювати в сільську школу. У сільській місцевості відчувався дефіцит педагогів і викладання предмета не за спеціальністю, що зазначена в дипломі, нікого не бентежила. Із того часу поліпредметність стала моєю суперсилою та проходить червоною ниткою через моє вчителювання. Зокрема,  у різні роки я викладала зарубіжну літературу, англійську мову, основи здоров’я, історію, правознавство, громадянську освіту. На моє глибоке переконання, знання цих предметів не обтяжує, а допомагає, тому  міжпредметність вважаю своєю суперсилою. Наприклад, роман «Чорна рада» П. Куліша для мене –  чудова нагода повторити з учнями історичні дати доби Руїни в Україні, а повість «Кайдашева сім`я» І. Нечуя-Левицького – слушний привід пригадати основи сімейного права. Спочатку діти дивувалися, коли на уроці історії я починала читати поезії Василя Стуса чи Ліни Костенко, але згодом  звикли та зрозуміли, що література – найкраща ілюстрація будь-якої історичної доби, а історичний контекст – шлях до розуміння ідейного задуму будь-якого художнього твору. Із 2021 року обіймаю посаду директорки і вчительки української мови та літератури Олексіївського ліцею Покровської сільської ради Нікопольського району. 

СУЧАСНА ШКОЛА 

– Яка ваша головна місія як педагога?

– Моя місія – довести всім, що діти сільської школи – розумні й завзяті, мають безліч здібностей і талантів; що дослідження PISA щодо відставання сільських шкіл від міських – це як середня температура по палаті, і не має до наших учнів жодного відношення. Завжди намагаюся та залучаю до цього колег, щоб наші діти мали такий же доступ до сучасних технологій, інноваційних методів, як і учні столичних шкіл. Прагну зламати стереотип про сільську школу із солом’яним  дахом та учнями, які дружно повторюють «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Наші  школярі теж використовують штучний інтелект та доповнену реальність, беруть участь у найрізноманітніших активностях, конкурсах та заходах. А ще вони неймовірно працьовиті, люблять природу та цінують працю на землі. 

– Які виклики зустрічаються найчастіше у вашій роботі, особливо під час повномасштабної війни? Як вдається їх долати?

– В умовах війни ми не можемо бути такими, якими були  в мирний час. Відповідаючи на це запитання, хотілося б визначити три кити, три основні проблеми, які з’явились в останні роки  та потребують  розв’язання  на рівні держави. Це створення безпечного освітнього середовища,  підвищення якості знань здобувачів освіти, подолання освітніх прірв та покращення престижу педагогічної професії, зокрема через створення прозорої процедури підвищення кваліфікації. Через безпекову ситуацію наш заклад освіти з першого дня повномасштабного вторгнення рф працює в дистанційному форматі. Але ми робимо все можливе, щоб за першої можливості наші учні отримали змогу вийти на навчання. Цього року облаштували безпечний простір для дітей у нашій школі. Тут зможуть отримувати психологічну допомогу, соціалізуватись, проводити дозвілля з користю діти не лише нашого села, а й усієї громади.

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ 

– Ми відходимо від стереотипних уявлень про освіту та принципу «суворого» вчителя. Які ваші особисті лайфхаки  викладання? 

– Завжди вірю й довіряю своїм учням. Вони добре знають, що не виконати завдання вчасно, але чесно зізнатись про це без вигадок про нашестя на планету марсіан –  завжди плюс. Бо оцінку виправити легко, а довіру повернути складно. Знаю, що деякі колеги, коли приймають вірші напам’ять під час дистанційного навчання, так хвилюються, щоб учень або учениця не підглянули, що  пропонують зав’язати очі та розповідати вірш спиною до камери із піднесеними руками. Хочеться запитати: а може треба раптом стати на одну ногу? Мої лайфхаки – якщо вірш напам’ять, скажімо, пісня, то співаємо на уроці, об’єднавшись у групи. На уроках літератури віддаю перевагу завданням на розвиток критичного мислення та комунікативних якостей. Для мене набагато цінніше почути  слово дитини, дізнатись її думку, разом проаналізувати прочитане та вмотивувати прочитати тих, хто «забув», ніж отримати стовпчик оцінок за виконані тести з відкритих джерел. Чимало уваги приділяю формуванню читацької компетентності, заохочую створювати читацький щоденник.

– Ви отримали спеціальну відзнаку для STEM-учителів. Яка особливість цього підходу до навчання? 

– Я разом з усім колективом нашої школи є учасником науково-дослідної праці регіонального рівня за темою «Розроблення та впровадження навчально-методичного забезпечення STEM-освіти в умовах реформування освітньої галузі» під керівництвом КЗВО «Дніпровська академія неперервної освіти» ДОР. Часто мені закидають, що STEM-технології  для фізиків, а не для ліриків. Я інтегрую математику в мову, а біологію –  в літературу. На уроках літератури часто аналізуємо фізичні явища й хімічні процеси, а разом із підручником та зошитом беру із собою зразки грунтів, порід дерев та корисних копалин. На моїх уроках літератури романтична цитата «хрущі над вишнями гудуть» заграла новими фарбами, коли я показала дітям справжнього живого хруща. Переконана, що вміння бачити взаємозв’язки всіх аспектів буття стає звичкою, яка допомагатиме дітям упродовж усього їхнього життя. У роки повномасштабного вторгнення у руках учителів не лише якість освіти молодого покоління, а й психологічний стан дітей та їхня безпека. Ще однією вагомою ознакою нашої освіти, безумовно, є розбудова внутрішньої системи забезпечення якості освіти та процедура сертифікації педагогічних працівників. Моєму розчаруванню не було меж, коли дізналася, що не можу бути учасником сертифікації, бо за основною посадою – я директор. Та якщо двері зачинені,  то потрібно зайти з іншого боку, бо там  точно є запасний вхід. Я зареєструвалася, пройшла навчання та стала експерткою з вивчення педагогічного досвіду учасників сертифікації у 2023  –  2024 роках – учителів української мови та літератури, які реалізують Державний стандарт базової середньої освіти на першому циклі. У 2024 році мені випала нагода стати тренером експертів, а згодом – провести тренінгові заняття із учителями математики, української мови та літератури, початкових класів Дніпропетровщини, які успішно пройшли перший етап сертифікації з підготовки до наступного етапу. Розумію відповідальність цієї місії та дякую управлінню Державної служби якості освіти  у Дніпропетровській області за довіру, адже частково від мого професіоналізму, розуміння освітніх трендів та інновацій, порад і досвіду щодо їх впровадження залежала успішність проходження процедури сертифікації моїми колегами. 

– Чим ви найбільше пишаєтесь  як  педагогиня? 

– Моя найбільша професійна гордість – учні, які сприймають освіту як важливий соціальний ліфт. Скільки їх проходить за наше вчительське життя  через наші душі й серця?  Тисячі. Ми не знаємо, як склалася доля кожного й кожної; іноді не впізнаємо  на вулиці та не одразу пригадуємо їхні імена. Я думаю, що більшість із них  не пам’ятає рік прийняття Магдебурзького права та й підрядні означальні частини в реченні не завжди знайде. Але я впевнена, що наші настанови й переконання залишили в їхніх душах відбиток. Вони такі різні – священники й металурги, багатодітні мами й грумери, вчителі, касири, захисники і захисниці – життя склалось в усіх по-різному, але, безумовно, на нього  так чи інакше вплинули й ми, вчителі. Власним прикладом, порадами й мотиваційними історіями, жартами та життєстійкістю, оптимізмом, любов’ю до своєї професії, до життя,  до людей, до Бога, до Батьківщини.

– Розкажіть, будь ласка, про конкурс Global Teacher Prize Ukraine 2024. Чи вперше ви берете участь у подібних заходах? 

-Я тричі брала участь у премії Global Teacher Prize Ukraine, тричі потрапляла до 50 найкращих, а цього року стала фіналісткою. У межах премії є переможницею грантової програми #TalentsForUkraine від KSE Foundation, який відзначив трьох STEM-вчителів. Global Teacher Prize Ukraine – це щорічна національна премія для вчителів-агентів змін,  покликана відзначити досягнення вчителя не лише щодо своїх учнів, а й щодо суспільства, та підкреслити важливість педагогів в Україні. Національну премію у 2017 році заснувала ГС «Освіторія». Моя участь у премії Global Teacher Prize Ukraine – це можливість привернути увагу до сільської школи. Сільські школи – це не просто заклади освіти далеко за містом. Сільські школи – це талановиті педагоги, цілеспрямовані учні й учениці, активні й небайдужі батьки. Ми невеликі, й тому дуже вразливі. Ми найбільше потерпаємо від демографічної кризи. Нам часто дорікають результатами  міжнародних досліджень та порівнюють зі школами-тисячниками в містах-мільйонниках. Та, попри все, ми міцні  й згуртовані,  маємо сильний дух та щедру душу,  невпинно  шукаємо можливості та ресурси, долучаємо й залучаємо, невтомно і впевнено крокуємо до спільної мети. 

Маргарита Сопільняк,
фото з архіву Катерини Корзун 

Матеріал підготовлено в рамках «Проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».

Global Teacher Prize Ukraine, STEM-освіта, Днепр сейчас, Катерина Корзун, Нікопольщина, Підгородне, Украина сегодня, виклики, вчителька, війна, досягнення, діти, интервью, новини, новини Підгородне, новости Днепра, новости Украины, новости области, освіта, сільська школа, інноваційні методи навчання