Зміни на краще: як культурні ініціативи перетворюють Губиниську громаду
16 Лютого 2025 Статті, СуспільствоСело Миколаївка, що є одним із культурних центрів Губиниської громади, має давню історію та багату нематеріальну спадщину. Засноване ще у XVIII столітті, воно стало місцем, де збереглися унікальні ремесла та традиції, які сьогодні отримують нове життя.
Однією з головних культурних особливостей села є Миколаївський розпис – яскравий і самобутній декоративний стиль, який нині активно популяризується на національному та міжнародному рівнях.
Миколаївський розпис: історія та унікальність
Миколаївський розпис – це декоративне мистецтво, яке зародилося в селі Миколаївка та навколишніх населених пунктах. Його традиції сягають XIX століття, коли майстри оздоблювали ним скрині, меблі та побутові речі. Цей розпис відрізняється яскравою кольоровою гамою (жовтий, зелений, червоний, синій) та орнаментальними мотивами: квітами, птахами, рослинними елементами.
Проте протягом ХХ століття ця унікальна техніка занепала. Відродження почалося з ініціативи окремих ентузіастів, таких як Явір Надія Миколаївна, яка займалася пошуком автентичних розписаних скринь, та Головко Марина Михайлівна, яка вперше почала проводити майстер-класи для дітей.
На перетині минулого та сучасного розташувалася ще одна ініціатива – Етнооселя в Попасному, яка відроджує традиції народної культури, залучаючи місцевих мешканців до розвитку зеленого туризму та краєзнавства. Про значущість цих ініціатив для громади розповів перший заступник Губиниського селищного голови Антон Борисенко.
Розвиток зеленого туризму та популяризація Миколаївського розпису
За словами Антона Борисенка, серед найуспішніших ініціатив громади варто відзначити саме розвиток зеленого туризму, популяризацію Миколаївського розпису та створення Етнооселі.
«Під час повномасштабного вторгнення у людей з’явилася потреба відкривати для себе нові місця в Україні. Це сприяло розвитку локального туризму, краєзнавства, а також привернуло увагу до маловідомих культурних традицій. Навіть кілька років тому я сам, як мешканець Дніпра, не знав, що в годині їзди від міста є така цікава місцевість. Люди відкривають для себе нові історії, місця, традиції, і це чудово», – зазначає він.
Миколаївський розпис, який був менш відомим порівняно з Петриківським, нині виходить на новий рівень. За словами Антона Борисенка, він має свою унікальну атмосферу, особливо завдяки зеленому-жовтому фону, яскравим кольорам і живій динаміці малюнка.
«Я бачу, як цей розпис стає частиною громади. У дитячих садках діти вже малюють елементи цього мистецтва, і це важливо – вони з дитинства знайомляться з культурним надбанням своєї громади. Через розвиток таких ініціатив ми можемо створити унікальний бренд нашої громади», – додає він.
Етнооселя: простір для традицій, спілкування та згуртованості
Ще одним важливим осередком культурного життя громади стала Етнооселя в Попасному. Вона працює вже другий рік і є місцем, де можна дізнатися більше про традиційні ремесла, народне мистецтво та побут мешканців минулих століть.
«Цей проєкт уже привернув увагу з інших регіонів. До авторів ініціативи зверталися з проханням допомогти створити подібний культурний простір в інших громадах. Але поки що ми вирішили зосередитися на розвитку Етнооселі саме тут, щоб зробити її якісною, змістовною і перетворити на справжню родзинку», – розповідає Антон Борисенко.
Як влада підтримує ці ініціативи?
Місцева влада активно сприяє розвитку культурних проєктів. Миколаївський розпис офіційно включено до стратегії розвитку громади до 2027 року, і він став одним із її пріоритетних напрямів.
Важливим кроком стало створення Студії Миколаївського розпису, де навчаються як діти, так і дорослі. Ремонт приміщення та необхідне обладнання були придбані завдяки субвенції депутата обласної ради Наталії Лисенко.
«Ми бачимо, що про нас вже знають не лише в Україні, а й у Європі. В Норвегії відбулася виставка Миколаївського розпису, і це надихає! Це показує, що ми рухаємося в правильному напрямку. Такі ініціативи допомагають нам не лише розвивати громаду, а й популяризувати її далеко за її межами», – говорить Антон Борисенко.
Однією з головних цілей громади є визнання Миколаївського розпису об’єктом нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Це відкриє нові можливості для розвитку та збереження цього унікального мистецтва.
Як громада зміниться через 5-10 років?
Розвиток культурних ініціатив уже змінює громаду. Але як вона виглядатиме у майбутньому?
«Через 5-10 років я бачу нашу громаду як один із туристичних центрів Дніпропетровської області. У нас буде розвинена інфраструктура, туристичні маршрути, у які входитиме відвідування майстерень з Миколаївського розпису. Він стане невід’ємною частиною бренду громади. Ми хочемо, щоб кожен житель пишався тим, що ця культурна спадщина є саме тут. І ми над цим вже працюємо», – резюмує Антон Борисенко.
Чому Миколаївський розпис – унікальне явище?
За словами Інни Прийменко, начальниці відділу культури, релігій та туризму Губиниської селищної ради, цей розпис є винятковим явищем для громади.
«Миколаївський розпис – це наша візитівка, те, що вирізняє нас серед інших. Аналогів такого розпису немає в жодній іншій громаді», – підкреслює вона.
Однак, як визнає посадовиця, молодь поки що не надто активно цікавиться народними ремеслами. Саме тому у громаді постійно організовують заходи, які мають на меті залучення молодих людей до збереження культурної спадщини.
«Ми проводимо численні заходи, фестивалі, майстер-класи, які поступово зацікавлюють молодь. Це довгий процес, але я впевнена, що з часом молоде покоління активніше доєднається до розвитку нашого розпису», – додає Прийменко.
Етнооселя як центр культурної інтеграції та згуртованості
Не менш важливою ініціативою для громади стало відродження Етнооселі.
«Це місце, яке збирає людей, згуртовує громаду навколо спільних традицій», – зазначає Інна Прийменко.
Саме тут проходять численні культурні події, що знайомлять мешканців з історією, гастрономічними традиціями та звичаями регіону.
Серед заходів, що вже стали традиційними:
- Фестиваль козацької каші в Попасному
- Свято хліба, яке відзначають на Покрову
- Подих Різдва – зимовий фестиваль, що залучає творчі колективи з різних громад
Ці події не лише підтримують культурні традиції, а й сприяють підтримці Збройних Сил України, адже багато з них мають благодійний характер.
Як культурні ініціативи впливають на переселенців та громаду загалом?
Важливим аспектом діяльності громади є інтеграція внутрішньо переміщених осіб (ВПО).
«Ми проводимо заходи, спеціально спрямовані на підтримку переселенців. Один з найяскравіших цьогорічних проєктів – день для дітей ВПО, де ми влаштували для них майстер-класи з Миколаївського розпису, готували млинці, каталися на плотах. Це чудовий спосіб познайомити їх із культурою нашого краю та допомогти інтегруватися в нове середовище», – розповідає Прийменко.
Крім того, до участі у фестивалях активно залучають жителів сусідніх сіл, що сприяє налагодженню зв’язків між різними населеними пунктами громади.
Відродження Миколаївського розпису: шлях від забуття до популярності
Однією з головних рушійних сил у збереженні та популяризації Миколаївського розпису є народна майстриня Ганна Бирса, яка керує художньою студією «Оберіг».
«Я захопилася цим мистецтвом завдяки своїй доньці, яка навчалася у Центрі позашкільної роботи у Новомосковську. Саме там працювала Марина Головко, яка продовжила справу Явір Надії Миколаївни, відроджуючи Миколаївський розпис. З 2021 року я долучилася до створення муралів у Миколаївці, а згодом очолила студію «Оберіг», у якій навчаємо всіх охочих», – розповідає Ганна Бирса.
Відродження розпису виявилося непростим завданням.
«Одним із викликів було розпізнавання кольорів на старих скринях. Фотографії не завжди точно передавали відтінки, і важливо було не припуститися помилки, адже колір – це один з елементів автентичності розпису», – додає майстриня.
Зараз студія «Оберіг» не лише навчає дітей та дорослих, а й бере участь у виставках і фестивалях, популяризуючи мистецтво на міжнародному рівні.
«Завдяки благодійним фондам наші роботи поїхали до Норвегії, де брали участь у благодійному ярмарку на підтримку ЗСУ», – зазначає Бирса.
Що ще потрібно для популяризації Миколаївського розпису?
За словами Ганни Бирси, головне – більше малювати та брати участь у різноманітних фестивалях.
«Ми активно працюємо над розповсюдженням розпису, беремо участь у конференціях, майстер-класах. Наприклад, у Дубно (Рівненська область) ми представляли Миколаївський розпис на освітній конференції. Це допомагає поширювати знання про наш розпис у різних сферах», – зазначає майстриня.
Етнооселя: місце, де оживають традиції
Ще однією гордістю громади стало відновлення Етнооселі в Попасному. Це відреставрований традиційний український будинок, який став осередком культури та майданчиком для проведення фестивалів, майстер-класів та освітніх заходів.
Приймак Вікторія, власниця та організаторка Етнооселі, пригадує:
«Реставрація була дуже складною. Ми починали з напівзруйнованої будівлі. Але місцеві мешканці активно долучилися до відродження оселі: приносили старовинні речі, вишивані рушники, меблі. Найбільше допоміг Василь Голян, який передав нам родинні вишиті сорочки».
Етнооселя стала туристичною візитівкою громади. Тут можна не лише побачити, як виглядали українські хати минулих століть, а й скуштувати український борщ із печі, взяти участь у ткацькому майстер-класі або познайомитися з особливостями місцевої гастрономії.
Окремою окрасою Етнооселі є автентична скриня, розписана Миколаївським розписом, яка була передана родиною Суслових.
Як культурні заходи гуртують громаду
Етнооселя стала не лише туристичною принадою, а й центром культурної взаємодії громади.
Світлана Оспіщева, директорка Центру культурних послуг Губиниської селищної ради, зазначає, що саме ця локація стала місцем проведення найважливіших подій громади.
«Ми тут організовуємо патріотичні заходи, фестивалі, благодійні ярмарки. Наприклад, Свято хліба, Подих Різдва, фестиваль козацької каші – всі вони спрямовані на підтримку ЗСУ».
За її словами, ці заходи стали справжнім осередком єднання мешканців:
«Кожен відкликається, допомагає, аматорські колективи готують виступи. Це надзвичайно згуртовує людей».
У Центрі культурних послуг також проводяться майстер-класи з Миколаївського розпису, художні заняття для дітей, репетиції духових та вокально-інструментальних ансамблів.
Лідія Клименко, вчителька початкових класів Миколаївського ліцею, підкреслює, що збереження традицій починається саме зі школи:
«Розпис відроджується у нашому ліцеї понад 10 років. Ми проводимо майстер-класи, уроки «Це наше, це твоє». Діти не тільки знайомляться з історією, а й беруть участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах».
За її словами, найцінніше – це те, що традиція об’єднує цілі сім’ї:
«На майстер-класи приходять не тільки діти, а й їхні батьки, бабусі. Вони згадують, де бачили розпис, діляться спогадами. Це свідчить про те, що ця історія жива».
Популяризація Миколаївського розпису та культурних ініціатив
Лимар Тамара, староста Миколаївського старостинського округу, наголошує, що громада підтримує всі ініціативи, спрямовані на збереження культурної спадщини.
«Ми відкривали зупинку, розписану Миколаївським розписом. Долучалися всі – від дітей до дорослих. Це ще один важливий крок у популяризації нашої традиції».
Такі заходи не тільки зміцнюють місцеву ідентичність, а й формують громадський активізм.
Валерій Петренко, представник Благодійного фонду, який неодноразово чув про Миколаївський розпис, зазначає:
«Я на власні очі побачив, як працює Студія Миколаївського розпису. Майстри створюють унікальні вироби – від ялинкових прикрас до великих картин. Це вражає! Такі ініціативи відроджують наші українські цінності, що особливо важливо у такий непростий для країни час».
Він також розповідає про благодійний захід у Норвегії, де Миколаївський розпис набув широкої популярності:
«Вироби, розписані майстрами громади, розійшлися по всій Норвегії в рамках благодійного аукціону. Це не тільки допомогло зібрати кошти для України, але й стало важливим кроком у популяризації нашої культурної спадщини за кордоном».
Оксана Приймак, мешканка громади, відвідувачка Етнооселі, ділиться своїми враженнями:
«Я була приємно вражена щирістю людей, які створили цей проєкт. Найбільше мене вразив розпис на стінах хатини – він додає особливого шарму. Завдяки таким ініціативам відроджується українське село».
Лимар Тамара, староста Миколаївського старостинського округу, підсумовує:
«У такий нелегкий час згуртованість людей – дуже важливий фактор. Наші культурні заходи, традиції допомагають людям відчути спільність, зрозуміти, що ми разом, що ми українці».
Губиниська громада показує всій країні, як можна не лише зберігати, а й розвивати культурну спадщину, роблячи її сучасним символом єдності та ідентичності. Попереду – нові виклики, але громада впевнено рухається вперед.
Оксана Козичко, працівниця Королівського будинку культури:
— Вперше про Миколаївський розпис я дізналася близько 5-6 років тому на роботі. Згодом мені пощастило особисто долучитися до цієї унікальної мистецької традиції, беручи участь у майстер-класах у Миколаївці. Моє перше знайомство з розписом відбулося під час розмальовування муралів у селі, і враження були просто неймовірні. Це відчуття причетності до прекрасного, до відродження автентичного мистецтва.
Рівень згуртованості громади, на мою думку, досить високий, хоча завжди є можливості для розвитку. Завдяки активним ініціативам Інни Прийменко та Ганни Бирси, з’являється все більше можливостей спілкуватися, працювати разом та популяризувати наш культурний спадок.
Оксана Колєснікова, учасниця гуртка «Оберіг»:
— Вперше про Миколаївський розпис я дізналася під час роботи ініціативної групи, яка разом із працівниками Миколаївського клубу розмальовувала плити на мехтоку. На жаль, через зайнятість я не змогла взяти участь у цьому процесі, але долучилася фінансово, допомагаючи придбати фарби.
Згодом, коли у Миколаївці відкрився гурток розпису «Оберіг» під керівництвом Ганни Юріївни Бирси, я одразу приєдналася і з перших днів стала частиною цього колективу.
Гурток не просто об’єднав нас навколо мистецтва, а й створив справжню команду однодумців. Тут люди різного віку, професій, характерів і життєвого досвіду працюють разом над спільною метою — популяризацією та відродженням Миколаївського розпису. Ганна Юріївна стала тією людиною, яка змогла згуртувати всіх і побудувати злагоджену систему роботи.
Наш колектив має кілька важливих рис, які, я вважаю, є основою нашого успіху:
- завжди панує спокійна та доброзичлива атмосфера,
- кожен відчуває себе частиною єдиного цілого,
- у нас сформувався міцний командний дух та дружні стосунки,
- всі учасники довіряють одне одному та своєму керівнику.
Я впевнена, що завдяки такому підходу наш гурток і далі сприятиме розвитку Миколаївського розпису та популяризації його як невід’ємної частини культурної спадщини нашої громади.
Юлія Близнюк, мешканка Знаменівки:
— Вперше я відвідала Етнооселю в Попасному під час святкування Дня Незалежності України. І одразу зрозуміла – це особливе місце, яке зберігає дух традицій та української культури. Коли потрапляєш сюди, ніби переносишся у минуле – в ту самобутню Україну, яку ми знаємо з розповідей бабусь, зі старих світлин.
Найбільше мене вразила атмосфера. Гостинність організаторів, теплий прийом, смачна українська кухня – все це створювало відчуття, що ти не просто гість, а частина цієї громади. Важливо, що тут можна не лише спостерігати за традиціями, а й брати в них безпосередню участь. Для мене особисто відкриттям стали майстер-класи з Миколаївського розпису – я спробувала малювати традиційні елементи і зрозуміла, наскільки це складне, але захопливе мистецтво.
Говорячи про розвиток громади, я бачу величезний потенціал у таких ініціативах. Етнооселя – це не просто туристичний об’єкт, це справжній центр згуртованості. Саме завдяки таким проєктам люди не лише дізнаються про свою історію, а й починають її цінувати. Відродження народних традицій, культурної спадщини, підтримка місцевих ремесел – це те, що допоможе громаді стати впізнаваною не лише в межах області, а й на всеукраїнському рівні.
Я щиро вірю, що з кожним роком такі ініціативи будуть тільки розширюватися. Якщо громада і надалі буде інвестувати в розвиток культури, популяризувати народні традиції та залучати до цього молодь, то через кілька років вона зможе стати однією з ключових культурних точок регіону. І, можливо, навіть цілої України.
Тетяна Бондарчук, учасниця гуртка Миколаївського розпису:
— Вперше про Миколаївський розпис я почула приблизно 20 років тому від Явір Надії Миколаївни. Вона тоді займалася пошуком старовинних мальованих скринь у Миколаївці, Королівці та навколишніх селах. Для мене це була просто цікава інформація, але згодом, коли я особисто побачила цей розпис, моє сприйняття змінилося.
У 2018 році я стала свідком того, як Головко Марина Михайлівна проводила майстер-класи з розпису для школярів. Це було моє перше реальне знайомство з Миколаївським розписом, і я захопилася його унікальністю. Проте наважилася спробувати сама лише у 2022 році, коли привела свою онучку на пробний урок. Маленька учениця залишилася у захваті, а я, спостерігаючи за її роботою, зрозуміла, що теж хочу навчитися цьому мистецтву. Відтоді займаюся у студії під керівництвом Нікітіної Анастасії Андріївни.
Звісно, за останні роки зроблено чимало для відродження Миколаївського розпису, але, на мою думку, цього недостатньо. Популяризація цього унікального мистецтва здебільшого залишається на ентузіазмі художників та активістів. Було б добре, якби керівництво громади приділяло більше уваги цій справі, підтримувало її на офіційному рівні та допомогло створити справжню візитівку громади, яка асоціювалася б саме з Миколаївським розписом. Адже це не просто декоративне мистецтво — це наша історія, ідентичність і культурна спадщина, яку варто берегти й передавати наступним поколінням.
Віта Маловічко, мешканка Попасного:
— Я народилася і все життя прожила у Попасному, тому добре пам’ятаю, як змінювалося наше село. Але найбільш відчутний розвиток я побачила саме за останні кілька років, коли у нас з’явилася Етнооселя. Це стало справжньою подією для всіх мешканців, адже ми отримали місце, яке не лише відроджує нашу культуру, а й об’єднує громаду.
З самого початку, коли почали відновлювати стару хату, було багато скепсису. Дехто казав: «Навіщо це, кому це цікаво?» Але як тільки Етнооселя відкрилася для відвідувачів, ми всі побачили, наскільки це важливо. Люди почали приносити старовинні речі з власних домівок, згадувати традиції, яких навчали ще їхні батьки та дідусі з бабусями. Тут ожили наші звичаї – від народної кухні до обрядових свят.
Одним із найяскравіших моментів для мене став фестиваль до Дня Незалежності України, який відбувся у нас на території Етнооселі. Ми всією родиною прийшли сюди – і дорослі, і діти. Було неймовірно цікаво побачити виставку народних майстрів, скуштувати страви, приготовлені у справжній печі, а головне – відчути, як нас усіх об’єднує наша культура.
Такі місця, як Етнооселя, відіграють велику роль у розвитку громади. Вони допомагають нам пам’ятати, хто ми є, звідки наші корені. А ще – дають можливість познайомитися з нашим надбанням людям з інших регіонів. Я бачила, як приїжджали гості з інших областей, і вони були просто в захваті.
Я дуже сподіваюся, що такі проєкти не лише продовжать існувати, а й розширяться. Було б чудово, якби ми змогли облаштувати ще більше тематичних майданчиків, залучати більше молоді до вивчення традицій, розвивати ремесла, які були поширені у нашому регіоні.
Попасне – це не просто точка на карті. Це місце, де живе історія. І нам дуже важливо цю історію зберегти.
Альона Савенко, мешканка громади, учасниця культурних ініціатив:
— Про Миколаївський розпис я вперше дізналася з новин про розпис муралів у нашій місцевості. Це одразу зацікавило мене, адже такі ініціативи не лише прикрашають простір, а й несуть у собі історію та традиції нашої громади.
Згодом я долучилася до розпису зупинки в селі Миколаївка. Цей процес виявився не лише творчим, а й об’єднуючим. Разом із іншими мешканцями ми працювали над візерунками, обмінювалися знаннями та спогадами. Після цього я вирішила глибше познайомитися з мистецтвом Миколаївського розпису й почала відвідувати гурток «Джерело».
Ще більше мене надихнуло те, що старший син теж зацікавився цим розписом. У школі він брав участь у майстер-класі з Миколаївського розпису й був приємно вражений. Він не просто дізнався про традицію, а відчув себе частиною цього мистецтва, що особливо цінно в наш час, коли діти часто більше захоплюються цифровими технологіями, ніж народною культурою.
На мою думку, рівень згуртованості громади досить високий, і значною мірою це завдяки активності представників культури. Саме вони ініціюють заходи, які збирають людей разом, допомагають нам більше цінувати свою історію та творити щось нове, ґрунтуючись на наших традиціях.
Ольга Мартіян, учасниця гуртка «Оберіг», активна прихильниця Миколаївського розпису:
— Раніше я нічого не знала про Миколаївський розпис, але життя саме привело мене до нього. Моя дитина почала відвідувати Миколаївську школу, і там я познайомилася з керівницею гуртка малювання Лідією Іванівною Клименко. Донька долучилася до гуртка «Джерело», а я, побачивши її роботи та малюнки інших дітей, не змогла залишитися осторонь.
Спершу я допомагала доньці вдома, підтримувала її, коли вона малювала. Але згодом, коли в клубі відкрився гурток для дорослих «Оберіг», мене запросили спробувати власні сили в Миколаївському розписі. Я вирішила погодитися – і ні секунди про це не пошкодувала.
Донька, Альона Мартіян, малювала роботи для поїздки в Болгарію, а я разом з іншими учасниками брала участь у розписі Етнооселі в Попасному, а також допомагала розмальовувати автобусну зупинку в селі Миколаївка.
Миколаївський розпис для мене – це не просто мистецтво. Це можливість виразити себе, творити, спілкуватися з однодумцями. Тут, у гуртку, завжди тепла атмосфера, цікаві люди, ми ділимося досвідом, підтримуємо одне одного. Малювати – це не тільки творити красу, а й знаходити натхнення, відчувати свою приналежність до великої родини, яка відроджує та зберігає нашу культурну спадщину.
Ольга Варапай, мешканка села Миколаївка, учасниця ініціатив з популяризації Миколаївського розпису:
— Про Миколаївський розпис я дізналася випадково – коли привела свого сина на гурток малювання в будинок культури. І так сталося, що ми почали ходити разом. Спочатку просто спостерігала за тим, як малює син, потім наважилася й сама спробувати.
Так, я брала участь у різних майстер-класах разом зі своєю дитиною. Перший досвід був особливим – це майстер-клас для дітей внутрішньо переміщених осіб у місті Самар, що проходив у будинку культури села Миколаївка. Ця подія залишила глибокий слід у моїй душі, адже бачити, як діти, які пережили непрості часи, отримують радість від творчості – це безцінно.
Згодом були інші заходи. Я брала участь у ярмарку на території Етнооселі в селі Попасне до Дня Незалежності України, а також у фестивалі-ярмарку, присвяченому Захисникам і Захисницям. Цей фестиваль відбувався біля будинку культури в селі Миколаївка, і саме там урочисто відкрили центральну автобусну зупинку, розписану в традиційному стилі.
Я була вражена масштабністю проведення цього заходу – його відвідали не лише місцеві жителі, а й гості з навколишніх громад. Це справжнє свято єднання та гордості за нашу спадщину.
Оцінити стан згуртованості громади сьогодні непросто. Але я переконана, що саме такі ініціативи та заходи допомагають людям об’єднатися, дають можливість відволіктися від повсякденних турбот, переключитися від негативних думок і відчути, що ми всі – частина великої, сильної спільноти. І саме у цей непростий час така єдність має особливу цінність.
Плани на майбутнє: туризм, міжнародне визнання та нові горизонти
Розвиток культури та туризму у Губиниській громаді – стратегічний напрямок, над яким активно працюють місцева влада та громадські ініціативи.
«Через 5-10 років я бачу нашу громаду як один із центрів зеленого туризму Дніпропетровської області», – говорить Антон Борисенко.
Однією з головних цілей є визнання Миколаївського розпису об’єктом нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
«Ми вже популяризуємо наш розпис не лише в Україні, а й у Європі. В Норвегії відбулася виставка Миколаївського розпису, що є величезним досягненням для громади», – зазначає він.
У планах громади на 2025 рік:
- Подальше розширення туристичних маршрутів
- Організація нових фестивалів та майстер-класів
- Посилення співпраці з іншими громадами
- Залучення інвестицій у культурні проєкти
Крім того, громада працює над тим, щоб бренд Миколаївського розпису став офіційною частиною ідентичності регіону.
«Ми вже використовуємо цей стиль у символіці громади. Навіть на спортивних змаганнях наші таблички оформлені у стилі Миколаївського розпису. Це маленький, але важливий крок до формування впізнаваності», – додає Борисенко
Висновки
Історія Губиниської громади – це приклад того, як культура може згуртовувати людей, відроджувати традиції та створювати можливості для розвитку. Завдяки ініціативам місцевих жителів, підтримці влади та благодійних фондів Миколаївський розпис і Етнооселя стали не просто частиною минулого, а ключем до майбутнього громади.
І хоча ще багато роботи попереду, головне вже зроблено: громада об’єдналася навколо своєї історії і тепер впевнено рухається вперед.
Олексій Ковальчук,
фото автора
«Відродження», Інна Прийменко, Антон Борисенко, Ганна Бирса, Губиниська громада, Губинищина, Днепр сейчас, Дніпропетровська область, Миколаївка, Миколаївський розпис, Новомосковський район, Олексій Ковальчук, Попасне, Підгородне, Украина сегодня, Україна, етнооселя, культура, культурна спадщина, культурний центр, майстер-класи, народне мистецтво, новини, новини Підгородне, новости Днепра, новости Украины, новости области, студія «Оберіг», традиції, туризм, фестивалі, історія