Хтось із мудрих колись сказав, що важливо не скільки років, а важливо, як прожито. Отож Васильківський краєзнавчий музей ось уже 50 років прожив і зберігає велику та нелегку історію Васильківщини.
Усі, хто його творив, організовував, доводив місцевій владі про необхідність для нащадків увіковічнили вати історію рідного краю у стародавніх експонатах, речах, фотографіях, документах, які свідчили про життя і боротьбу за життя далеких предків.
Це потрібно буде тим, хто прийде після нас у білий світ, щоб знали звідки вони і якого роду-племені. Та ніхто не відав, що доведеться їхнім нащадкам знову проливати кров за право жити на рідній землі, за Батьківщину-Україну. І про це теж говорили учасники ювілейної зустрічі в стінах відремонтованого, гарно оздобленого, оновленого, як ікона (як би сказали наші старожили), приміщення музею з аж помолоділими експонатами від давнини до сучасності.
Першим до присутніх звернувся по-батьківському щирим словом наш мер, голова Васильківської громади і голова виконкому Васильківської селищної ради Сергій Володимирович Павліченко, згадавши на початку промови навіть, що поняття «музей» прийшло до нас із Стародавньої Греції – «музеон» – це храм муз-покровительок історії, науки, мистецтва, театру, поезії.
«А в нашому місцевому храмі історії, – повів далі мову Сергій Володимирович, – зберігаються найдавніші речі, документи, фотографії – свідки життя людей на Васильківщині. І я радий, що музей наш живе і що його берегинею ось уже 35 років є Наталія Олексіївна Атаманюк. І ця радість могла бути потроєною, якби не війна, яку нав’язали українському народу ненависні вороги, щоб забрати в нас, українців, щастя жити і працювати на рідній землі, а не чужій. Скажу, що Васильківська громада може похвалитися ще двома сільськими музеями – Дебальцівським і Великоолександрівським, створеними у свій час теж місцевими ентузіастами і патріотами рідного села. Тож бажаю ще довго жити музею-ювіляру, а Українській державі, в якій ми всі народжені і де в цій родючій землі лежать наші великі предки великої Перемоги, і далі жити без війни, із усміхненими обличчями наших дітей, онуків і правнуків».
На 50-річчя Васильківського краєзнавчого музею були запрошені депутати Дніпропетровської обласної ради Марія Іванівна Пустова та Віктор Анатолійович Дубовик, які прибули з подарунками і щирими привітаннями.
Марія Іванівна Пустова, депутатка Дніпропетровської обласної ради:
– Я дуже люблю вас, мої дорогі васильківці. Дякую усім вам, що ви є, і дякую вашому голові громади Сергію Володимировичу Павліченку за його особливе вміння – мудро керувати своїм народом і до всього на світі бути небайдужим. Тому й музей сьогодні є і буде, бо є такий голова. Та й ми не повинні забувати про наших предків, хто боровся за незалежність нашої держави в усі віки, хто будував і вирощував хліб для радості жити в білому світі; хто дбав добро для своїх нащадків. Ми маємо говорити на увесь голос про нашу славну Україну, яку і сьогодні доводиться боронити від ворожої навали. Не забуваймо героїв і цієї кривавої війни, а історію про пережите має зберегти Васильківський краєзнавчий музей. Директору Наталії Олексіївні вручаю комп’ютер для історичної роботи, а їй особисто – Почесну грамоту від голови Дніпропетровської обласної ради Миколи Лукашука. Вітаю, вітаю, вітаю усіх жителів Васильківщини.
Віктор Анатолійович Дубовик, депутат Дніпропетровської обласної ради, голова СФГ «Україна-2000»:
– Роки збігають невпинно, уже й музею 50. Району Васильківського не стало на карті Всесвіту, а музей у Васильківці є, справжній храм невмирущої слави хліборобського краю. І саме музейні реліквії розкажуть наступним поколінням про родючу українську землю, про найпрацьовитіший український народ, якому сам Бог велів годувати народи святим насущним хлібом, і щоб ніхто і ніколи не посмів хоча б подумати, що такої держави не було, і такого народу не було, і такої нації А помічником у цьому обов’язково буде краєзнавчий музей, який потрібно поповнювати новими історичними фактами з цієї страшної війни, де вороги заливають наш родючий чорнозем людською кров’ю і людськими сльозами. Пам’ятаймо наших героїв, і все буде Україна. Слава Україні! І на згадку про цю зустріч у дарунок музею принтер і грошова допомога для нових добрих справ від СФГ «Україна-2000».
Далі привітання продовжились вітальним словом Миколи Володимировича Карнауха, голови Дубовиківської громади на Васильківщині: «Хочу сказати найголовніше, що наші дві громади не розділили ніякі реформи, ми разом на єдиній Васильківщині. Якби не війна, то було б ще приємніше бачити Васильківський краєзнавчий музей таким оновленим і сяючим, як нова копійка, від людських почуттів, говорячи мовою народною, бо в цих стінах – доля нашого хліборобського роду, його людей, які захищали свою рідну землю від чужинців. І сьогодні знову важке випробування випало нашій країні і нашому народу. Та це все треба пережити, як колись пережили наші батьки, діди, прадіди. Довголіття музею і вічно жити Україні і народу нашому – це побажання від Дубовиківської громади і подарунок на згадку».
Сергій Володимирович Павліченко запросив до слова особливу жінку, депутатку чотирьох скликань Васильківської селищної ради, берегиню пам’яток історії та культури Валентину Петрівну Демченко, спершу сказавши так: «Саме дякуючи Валентині Петрівні, а це сталося 20 років тому уже на посаді голови, я знаю кожну братську могилу, кожне поховання з часів II світової війни. Вона і сьогодні живе своєю багатолітньою роботою в нашому музеї, пам’ятає кожну дату і пов’язану з нею подію».
Валентина Петрівна Демченко, почесна громадянка Васильківщини:
– 12 лютого 1973 року за рішенням райвиконкому вперше відкрилися двері Васильківського краєзнавчого музею для всіх бажаючих доторкнутися струнами душі до історичного минулого свого селища і залишити в ньому свої спогади про рідних і близьких, хто славив ратними і трудовими подвигами рідну землю. Першими його працівниками на громадських засадах стали пенсіонер Владислав Маркович Охотник – директором, та Андрій Макарович Тихий – завідувач фондом музею.
Я ж тоді працювала відповідальним секретарем Васильківської районної організації «Товариство охорони пам’яток історії та кульутри». Згодом призначена заступником директора музею, вела екскурсії для школярів і дорослих відвідувачів чи гостей нашого селища. Але хочу ще сказати, що саме Владиславу Марковичу Охотнику слід дякувати, не забуваючи його імені, бо тільки за його ініціативи розпочався історичний літопис нашого краю, зібрання достовірних експонатів і створення краєзнавчого музею. А про себе скажу, що музей і пам’ятники історії та культури – то все моє життя. Хоча вже давненько на пенсії, але любила і люблю свою тодішню роботу, не забуваю про всіх і про все, що пережила моя Васильківка. Жити нашому музею довіку, а всім землякам бажаю мудрості і мужності у цей тяжкий час.
Подяку за співпрацю з Дніпропетровським національним історичним музеєм ім. Д. І. Яворницького його науковий співробітник Денис Анатолійович Яременко передав директорці Васильківського краєзнавчого музею Наталії Олексіївні Атаманюк разом з вітальним листом, за підписом директорки КЗК «ДНІМ» ім. Д. І. Яворницького» Юлією Пісчанською, де так і написано, що «колеги високо цінують активну участь Васильківського краєзнавчого музею в міжмузейній співпраці, у п’яти Всеукраїнських фестивалях…
Завдяки особисто Наталії Олексіївні Атаманюк до музею ім. Д. І. Яворницького було передано видатну пам’ятку середньовічного монументального мистецтва – фрагмент (а саме голову) половецької жіночої статуї XII-початку XIII ст., яка введена до наукового обігу та отримала заслужену зацікавленість серед гостей Дніпропетровщини. Васильківський музей сприяє популяризації краєзнавства, народних традицій та пам’яток нематеріальної культури, вихованню патріотизму, національної свідомості українців, активної життєвої позиції молоді. Берегині музею та всій громаді побажання успіхів та мирного неба над Україною.
Денис Анатолійович вручив теж Подяку і голові Васильківської громади Сергію Володимировичу Павліченку.
Вітали із золотим ювілеєм відомий осередок історії в особі Наталії Олексіївни Атаманюк голова асоціації ветеранів Володимир Федотович Стовпак, начальник відділу державного реєстру виборців Лариса Семенівна Петрова, передавши вітання від голови Синельниківської військової адміністрації Світлани Григорівни
Назарчук і багато земляків, бажаючих довголіття музею.
Після всього почутого сказала своє слово берегиня музею Наталія Олексіївна Атаманюк, котра усі 35 літ і зим служила цим, тепер гарним стінам, мовчазним посивілим експонатам і своїм відвідувачам, особливо школярам.
Наталія Олексіївна Атаманюк, директорка Васильківського краєзнавчого музею: «За багато років наш музей став рідним місцем зустрічі для краєзнавців та зацікавлених відвідувачів. У ньому зберігається народна пам’ять, шанується культурна спадщина. Сучасний музей, як і наш, є особливим символом для села чи селища. Будинок, в якому ми знаходимося, це не просто приміщення з експонатами, в ньому історія нашої держави, рідного краю, його традицій, спогади земляків усіх поколінь для наступних.
Тут працювали В. М. Охотник, Л. І. Сочило, І. С. Івченко, А. М. Тихий, Л. К. Чепеленко, У. С. Іщенко, Д. В. Кошара. Вічна їм пам’ять. І тепер я знаю, що за всією цією доброю справою стояли цілеспрямовані люди, справжні українці і патріоти. Дякую нашому меру Сергію Володимировичу Павліченку і його команді однодумців за пречудовий ремонт – як подарунок найважливіший до півстолітнього ювілею нашого музею, а ще за його небайдуже серце дуже-дуже дякую. І всім, хто в цей день, 17 травня 2023 року, був з нами, скажу так: до наступної зустрічі і щоб ніколи не заростала стежка терном до воріт нашої історії».
А потім, серед тривожних думок (бо війна) зазвучали дитячі голоси з поетичними рядкам, з українськими піснями у виконанні талановитих співаків – Юлії Сідун, Івана Свистуна, дуету «Барви», вокальних ансамблів «Гармонія», «Дивоцвіт», дитячого ансамблю «Джерельце», де і слова, і музика присвячувались багатостраждальній українській землі з побажаннями незламності і перемоги над ворогами. Найменшеньким артистам Сергій Володимирович із Марією Іванівною вручили солодкі подаруночки.
А тим часом селянська садиба «Просто неба» творчої майстерні «Культура» приготування українського борщу» уже чекала на всіх учасників історичного дійства. Тому ювілейне свято продовжилося запросинами до урочистого столу керівництва громади на чолі з головою Сергієм Володимировичем Павліченком з усіма гостями і просто земляками скуштувати українського борщу з пампушками, звареного просто неба, пахощами якого заполонило увесь центр селища, бо заправлений димком та душевними почуттями головної куховарочки та її колегами-працівниками закладів культури, аж у двох величезних казанах, люб’язно наданих директором ТОВ «Авангард» Дмитром Євгеновичем Ушаковим (село Вербівське), за що йому щира подяка.
Люди смакували, а ми зараз передамо нашу щиру розмову з головною куховарочкою Оленою Федорівною Дрожак, красивою і веселою директоркою Дебальцівського будинку культури: «Я згодилася поділитися власним рецептом приготування українського борщу з пампушками, щоб ще більше прикрасити історичну подію – ювілей музею, пригостити усіх учасників найкращою у світі стравою, назва якої «борщ» не перекладається ні на які мови, а звучить нашою рідною українською мовою і на всіх континентах розуміється, що це таке. Бо це просто український борщ, якому вже близько 1000 років, і він має бути занесений до ЮНЕСКО.
Ми, українці, цього бажаємо. А мій рецепт – це рецепт моїх бабусі і мами, їх немає з нами, а він живе зі мною, моїми двома донечками і онучкою. У Дебальцевому нашому усі варимо борщ з капустою, зелений борщ, капусняк. Цей ми варили гуртом, з дівчатами, які працюють директорами сільських будинків культури і в сільських бібліотеках. Смакували гості, а ми допитувалися, який він, наш український борщ, і хтось сказав, як колись говорили наші бабусі – такий смачний, хоч випий. Тож бажаю усьому мирному світу смачного з українським борщем з пампушками на столі і бути йому в ЮНЕСКО обов’язково, а нашому багатостраждальному народу бажаю вільної волі і мирної долі на рідній землі – не чужій».
І ще одну важливу деталь до цієї розмови додала Наталія Іванівна Данилюк, головна спеціалістка відділу освіти, культури, молоді та спорту Васильківської селищної ради: «Дніпропетровський обласний методичний центр клубної роботи та народної творчості, засновник онлайн творчої майстерні «Культура приготування українського борщу» запропонував долучитися і нас у справі включити нашу традиційну страву – український борщ до Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Культура приготування борщу стала своєрідним феноменом, етнічно ритуальною, обрядовою, з кулінарними нюансами, характерними для кожного регіону України. Працівники наших 10 закладів культури та центру активності громадян Васильківської селищної ради відгукнулися на цей заклик і великим гуртом на чолі з головною куховарочкою Оленою Федорівною Дрожак, своєю колегою, зварили найсмачніший український борщ з пампушками за щирою оцінкою усіх присутніх на золотому ювілеї Васильківського краєзнавчого музею.
Важливо ще й те, коли в усіх добрих справах є підтримка керівництва нашої Васильківської селищної ради на чолі з нашим мером Сергієм Володимировичем Павліченком, а ще нашим начальником відділу освіти, культури, молоді та спорту Олегом Петровичем Прогонним. Усю потрібну документацію з подробицями і поясненнями ми надішлемо до обласного методичного центру, щоб і наше слово долучилося до важливої справи, бо український борщ – це візитівка української нації, і щоб надалі цій всесвітньо відомій страві присвячувались, як і раніше в мирний час, цілі фестивалі і культурні заходи та ще й на рівні великого Всесвіту, якому став давно відомим неповторний смак і пахощі українського борщу. Тож попереду – ЮНЕСКО. Слава Україні і українському мирному народу слава!»
Лілія Данилюк,
заслужена журналістка України