23 листопада виповнюється 86-та річниця вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-33 рр. – скорботна річниця трагедії українського народу.
Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України. Причини його лише частково мали об’єктивний характер – посуха 1931 р., економічні наслідки першої світової та громадянської воєн.
Найголовнішими чинниками стали: насильницька масова колективізація, жорстока політика розкуркулення, грабіжницькі хлібозаготівлі, ганебні «чорні дошки», крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.
Голод 1932-33 років спричинили, насамперед, політичні чинники. Голодомор був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом, тобто геноцидом.
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом тоталітарної системи проти мирних людей, внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.
В архівному відділі Дніпровської райдержадміністрації зберігаються документи фонду сільськогосподарської артілі «Шлях до комуни» с. Новомиколаївка бувшого Солонянського району за 1932-1933 роки. У цих документах зібрані жахливі свідчення. На паперових клаптиках заяв бринить жахлива правда про умови, в яких перебували мешканці цього села в рік організованої голодної трагедії. Селяни через нестачу продуктів змушені були писати заяви про прийняття їх до сільгоспартілі, надання якої-небудь їжі, тощо. Ось деякі заяви, що зберігаються в районному архіві (документи подаються мовою оригіналу, тобто із збереженням мови, стилю, лексики, орфографії).
До правління Артілі «Шлях до комуни» гр. вис. Петровського Зозулі Івана Свиридовича,21/ІІ-33 рік. Прохаю правління артілі розібрать мою заяву та дать мені хоч якого нибудь отходу, тому, що я в таких обставинах працювати не можу так як у мене нима нічого, а є робота моя тяжка. Прошу не відмовить. Прохач Зозуля.(ф. №53, спр. №5, арк. 2). Резолюція на заяві – відмовити.
До Новомиколаївської артілі «Шлях до комуни» від члена артілі Підгірної Улити К. Прохаю правління артілі повернути мою усуспільнену теличку, яку я здала у артіль у 31 році, по скільки я не маю змоги купити собі корови, так прохаю повернути, бо в мене немає ніяких средств, окрім одних рук. Прохач Підгірна Улита.6/ІІІ-33року . (ф. №53, спр. №5, арк. 5). Резолюція на заяві – відмовити.
До правління артілі «Шлях до комуни» Заява. Іванченко Насті. Прохаю правління артілі, щоб приділити мені молока. Скільки можна, позаяк ми робили в артілі, і надалі думаю робить. Прохач Іванченко Настя. (ф. №53, оп. 1, спр. 5, арк. 7). Резолюція на заяві – відмовити.
До артили «Шлях до Комуны». Заява. Прохаю членів правління приділити мини молока. Прошу не отказать моей просьби. Иванченко Василій Хор. 28/ІІ-1933 року. (ф. №53, спр. №5, арк. 8). Резолюція на заяві – дать 1 літр.
До Новомиколаївської артілі «Шлях до комуны». Заява. Прохаю правленія добавыты молоко, постикы я болной, для подершкы прохач Иля Голубниченко» (ф. №53, оп.1, спр.5, арк. 11). Резолюція – Добавить 1 літр.
До Новомиколаївського правління «Шлях до комуни» від Станіслав Марини Наумівни. Прохаю правління артілі приділити мені молока на детину 3-х місячну що я не можу ходить на роботу через дитину, а коли дасте допомогу тобто приділите молока, то я буду виходити на роботу, яка буде на мене покладаться і в мене немає змоги купувати молоко по 5 карб. За літер. Станіслав М.Н.6/ІІІ33р.»(ф. 53, спр.5, арк.35). Резолюція: «З умовою, коли буде ходити на роботу, молока дать».
До Нова-Миколаївської артілі «Шлях до комуни». Заява. Прошу артіль дати мені допомогу якими-небудь продуктами. Сама я лежу хвора туберкульозом, а в мене двоє малих дітей, яким зовсім нічим годуватись. Прохання не відмовити (ф. №53, спр.5, арк. 40). Ні, не відмовили, дали молока. мабуть, зважили на те, що жінка хвора йти на роботу вже не має сил та й діти могли б померти з голоду.
До правління артілі «Шлях до комуни» звернулися брати Олексій та Петро Виноградови з заявою: «Прохаю правління допомогти нам хоч молоком, а то дома нема чого їсти. Батька нема, а мати бросила і ми сидемо голодні. Прохаю допомогти нам. Прохач Виноградов Олексій та Виноградов Петро.7/ІІ-1933року.» (ф. №53, оп.1, спр.№5, арк. 31). Резолюція –надати коли буде ходить на роботу.
До правління Новомиколаївської артілі «Шлях до комуни» гр. Пакуш Марія Г. Заява. Прохаю я правління щоб приділити мені молока хотяб 1 літр в сутки, позаяк в нас їсти нічого і нізащо купити, то я прохаю щоб хоч для дитини дали молока і ще раз прохаю не відказать. (ф. №53, оп.1, спр.5, арк. 44) Резолюція – Відмовити.
Безліч заяв надходило до правління сільгоспартілі «Шлях до комуни» з проханням прийняти на роботу. Судячи з цих заяв, що вже стали архівними документами, селяни ладні були виконувати будь яку роботу, аби лиш мати змогу одержувати молоко чи інші продукти, щоб не вмерти з голоду.
«В артіль «Шлях до комуни» від гражданки Пелагеї Василівни Новікової. Прохаю артіль принять меня до артілі, обов’язки я буду виполнять, от работи відмовлятися я не буду: Прохаю не відмовить. Прохачка Пелагея Новікова.1933рік 11 березня.» (ф. № 53, оп 1., спр. №5, арк. 57) Резолюція –Принять.
До правління артілі «Шлях до комуни»26/ІІІ33р. гр. Мусієнко Оляни. Заява. Прохаю правління аби розібрали мою заяву та звернули увагу хоч трохи дали моїм дітям допомогу позаяк я не в змозі їх чим нибудь прогодувати нима в мене абсолютно нічого так як нидасте ніякої допомоги то мої діти погибнуть. Прохаю не відмовить. Прохачка Мусієнко. Резолюція – Відмовить. (ф. 53, оп. 1, спр. 5, арк. 161).
Гортаючи далі пожовклі сторінки архівного документу, бачиш, скільки людей бажало стати членами артілі.
До Ново-Миколаївської артілі шлях до комуни от гр. села Ново-Миколаївка Петра Сорокаліта Заява. Прошу правління даної артілі розглянути мою заяву і прийнять мене із моєю сім’єю до членів артілі, всі положені на мене обов’язки буду виконувать своєчасно, а так же прошу повернути мені мою хату з городом, прошу не отказать просьбі. Просітель П. Сороколіт, Е. Сороколіт, К. Сороколіт» (ф. №53, спр. №5, арк. 109). Резолюція – Прийнять.
А.О.Сорокаліт, член артілі, також вимагав «повернути корову, за яку не виплачено і яка зараз знаходиться на молочарській фермі». (ф. №53, оп. №1, спр. №5, арк. 117). Резолюція – відмовити. Хату не повертать.
До Ново Миколаївської Артілі «Шлях до комуни» гр. Миюс Палажки «…Прохаю членів Новомиколаївської артілі прийняти мене в артіль «Шлях до комуни» і повернути мені хату з усадьбою. Прохаю не відмовити. Прохачка Міюс Палажка.(фонд№53,оп.1,спр.№5,арк.114). Резолюція –відмовити.
Підгірний Іван Архипович пише: «Прохаю приняти мене з моєю сім’єю до складу членів артілі, я буду виконувать обов’язки як і раніше. 6/іУ-32року».(ф. №53, оп. 1, спр. 5, арк. 220). Резолюція – відмовити.
Дуже суворо у 30-і роки ставились до розкрадачів народного добра. Їх соромили на кожному кроці, притягали до відповідальності. Але ж, так званими, «розкрадачами» були знову ж таки бідні селяни, у яких не було грошей і не було чого їсти.
Серед архівних документів є акти, які стосувались питань трудової дисципліни в колективі артілі, зокрема в бригадах, ланках.
Ось акт з причини крадіжок:
«1933 року, квітня 24 дня я, голова артілі «Шлях до комуни» Д’яченко Ф.Г. в присутності ланкового і бригади тов. Новикова Грицька та члена колгоспу тов. Іванченка Івана Авр., склав цього акта на розкрадачів колгоспівської власності, а саме: Іванченко Артемона, Дяченка Антона, Виноградова Андрія та Мелашка Александра. 24./ІУ.1933р. перевірено було виїзди згаданих тт., які працювали в степу на посадке кукурузи, де і виявилося. У Іванченка Артемона найдено в кармані посівної кукурудзи 2 кг, в Дяченка Антона найдено в кармані 2 кілограма, у Виноградова Андрея найдено в кармані 1,500 кілограм та в Мелашка Александра найдено в кармані 2 кілогр. і разом відібрано всього кукурузи 7,500 кілогр. Про що склав цього акта для притягнення винних в цьому до відповідальності, які з метою зриву та зменшення врожайності на колгоспних ланах, крали аби підірвати міць колгоспу». (ф. № 53, оп. 1, спр. 5, арк. 1).
Проти архівних документів та свідчень очевидців нічого не протиставиш.
Перші кроки колективізації супроводжувалися опором, який чинили одноосібні господарі, захищаючи власне майно, худобу, домівки. Після Голодомору опір селян практично припинився. Хлібороб-господар зник, замість нього держава отримала покірного, але байдужого до всього раба. Голодомор мав не тільки демографічні і економічні, а також психологічні і духовні наслідки. В таких нелюдських умовах були частково зруйновані вікові народні традиції, зникали предківські звичаї, згасав і сам дух вільного українського народу, носієм якого від віку був селянин.
Довідка облпрокурора про факти канібалізму у Дніпропетровської області. 1933 рік. Ф.Р-1520, оп. 3, спр. 1, арк. 500. Машинописна, незавірена копія. Формат аркушу А5.
Таміла ЖОРНЯК
Архівні матеріали надала Оксана Плоска – начальник архівного відділу
Дніпровської райдержадміністрації .