Коли мова заходить про гендер, часом ця тема людям неприємна, аж до роздратування. Здавалося б, сучасний світ змінюється, і ми разом із ним, та сталість протягом століть і останніх десятиліть у поглядах на призначення чоловіка й жінки в нашому житті твердо засіли в мізках людей, і навіть якщо ви ніколи не задумувались над цим питанням, ваша поведінка й мислення видають переконливість ваших поглядів через певні стереотипи думок і вчинків.
Дуже простий приклад. Навряд чи хто серйозно задумувався над тим, чому вчителькам та ученицям в школах не так давно, близько років 40 тому, суворо забороняли носити штани, а дозволялось ходити тільки в спідницях та платтях. Бо такі були правила, та, на щастя, цей стереотип зламали, і всі зрозуміли, настільки смішною нісенітницею виглядає заборона носити зручні й теплі брюки.
Тож я впевнена, що причина несприйняття гендеру криється саме в неправильному розуміння суті цього слова. Адже частина людей ототожнюють гендер із процесом стиранням різниці між чоловіком та жінкою, зазіхання, на їх думку, на традиційні поняття про правильну поведінку жінки й чоловіка в суспільстві, з нетрадиційною сексуальною орієнтацією та навіть з викривленням норм християнської моралі. (Але ж після того як жінка одягла брюки, вона зовсім не перестала бути жінкою) В зв’язку з цим і поширюється на теренах багатьох країн, у тому числі й в Україні, антигендерний рух, як протидія прогресивним гендерним переконанням.
Спробуємо розібратись.
Виник термін гендер наприкінці 1960-их років (Де?). В українську мову термін гендер увірвався стрімко: у науковому академічному словнику він з’явився в 1990-х роках, а в 2005-му термін вже був зафіксований в Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Для більш чіткого розуміння гендеру порівняємо його зі словом стать. Стать – це особливості, які різнять чоловіків і жінок, як то кажуть, від матінки-Природи. Це зрозуміло всім: відмінності в фізіології, зовнішності й т. д.
А от гендер – це теж відмінності між чоловіком та жінкою, але не природні, які є незмінними, а зумовлені соціальними й культурними чинниками, звичками, а значить змінні, варіативні, тимчасові особливості або норми поведінки людей різної статі.
Тут ви скажете, ну й добре, гендер, так гендер, безумовно чоловіки й жінки різняться і в різних культурах, різних країнах і в різні часи й епохи ці поняття кардинально різнились і змінювались, як, наприклад, до кінця ХІХ ст. вчителями в школах працювали виключно чоловіки, бо вважалось, що «чоловіки від природи розумніші». А зараз же ця професія типово жіноча. І не тому, що жінки раптом стали від природи мудрішими, а чоловіки навпаки. Тут вступає в права інший стереотип, пов’язаний з переконанням, що чоловіки мають заробляти більше, от і заполонили освітні заклади практично одні жінки.
Все б нічого, та на фоні таких сталих переконань, стереотипів у поглядах на гендерну відмінність чоловіка й жінки, лакмусовим папірцем проявляються прояви дискремінації та навіть насильства.
До речі, відповідно до статей основного закону нашої держави – Конституції України – жінки й чоловіки мають рівні права. Та на практиці доводимо, що можливості реалізувати свої права мають не всі.
За статистикою біля 90% жінок в Україні потерпають від домашнього насильства. Причини – стереотипи на кшталт: жінка – «берегиня», її функція – приготування їжі та догляд за дітьми, бо традиційно саме на плечі жінки покладені обов’язки охоронниці домашнього вогнища, турботи, пов’язані з веденням домашнього господарства.
А при цьому, зібравши інформацію по 217 країнах світу, дослідники підрахували, що домашня робота й догляд за родиною займає в жінки аж 23 роки!
З іншого боку, стереотип, пов’язаний із переконанням, що чоловік має заробляти багато грошей, забезпечувати всю сім’ю, теж призводить до негараздів у родинах, бо не кожен чоловік може досягти тої високої планки, яку йому, під впливом суспільного мислення, ставить жінка. Постійні утиски, докори та невдоволення в таких умовах теж руйнують відносини у родині.
Не секрет, що за одну й ту ж саму роботу жінкам на 28% платять менше, ніж чоловікам, і якщо в роботодавця буде вибір кого взяти на роботу з молодих спеціалістів, хлопця чи дівчину, частіше за все візьмуть хлопця, адже через деякий час дівчина може піти в декретну відпустку…
З метою привернення уваги суспільства до кричущих проблем домашнього насильства, щорічно в Україні з 25 листопада по 10 грудня проводиться Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства», яка з 1991 року підтримується міжнародною спільнотою.
Отже, проблема визнана, вона існує. Та як її вирішувати? Однією з причин називають те, що нашою країною та світом правлять переважно чоловіки.
В 2016 році в Україні нарешті ратифікована Резолюція 1325 «Жінки, мир, безпека», що прийнята Радою Безпеки 31 жовтня 2000 року, в якій ідеться саме «про розширення ролі й внеску жінок в рамках польових операцій Організації Об’єднаних Націй, і особливо серед військових спостерігачів, цивільного поліцейського персоналу, співробітників з прав людини і гуманітарного персоналу».
Прихильники громадської думки «Жінки – це 50 % успіху України» також виступають за гендерну рівність у доступі до управління державою.
«Але це ж очевидно! – дивувався якось один знайомий із Швеції. – У вас близько 54 % населення – жінки. Отже, і в парламенті, і в усіх інших органах влади їх має бути набагато більше, ніж тепер».
Згідно з дослідженням Емі Стейгервальт і Джефрі Лазаруса, професорів політології в Державному університеті Джорджії, жінкам важче потрапити на виборчу посаду, але коли вони таки отримують її, то справляються краще.
Ось портрет Верховної Ради України, в якому жінки становлять 20,8 %.
А от портрет Слобожанської об’єднаної територіальної громади, однієї з найуспішніших громад України, лідера децентралізації, виглядає так.
Тож робімо висновки, чи треба нам жахатися ґендерної рівності, чи, можливо варто зрозуміти, що зміни на краще в нашому житті залежать і від нашого мислення, вчинків та вибору.
Зрештою, місце жінок ХХІ століття в країні, де йде війна, триває криза, гальмуються реформи й досі панує популізм, точно не тільки на кухні, а часто навіть і зі зброєю в руках.
Чим займатись і ким бути – це право вибору кожного, не важливо, чоловіком ти народився чи жінкою, а важливо, щоб це право підкріплювалось можливістю реалізації.
Таміла ЖОРНЯК