«Працювати в правоохоронних органах я вирішила ще в дитячому садку, – розповідає Катерина Бідило – без п’яти хвилин поліціянтка Слобожанської об’єднаної громади, – так і сказала вихователям, коли мова зайшла про вибір професій: буду міліціонером!» З того часу рішення Каті було незмінним. У селі Межова на Дніпропетровщині, де вона народилась і навчалась у школі, часто дивувались такій мрії дівчинки, що зростала в сім’ї лікарів, адже професію міліціонера раніше вважали зовсім не жіночою.
І навіть зараз, жінка в поліції – це скоріше виключення. Адже на всю Україну участь у проєкті «Поліцейський офіцер громади» беруть лише дві жінки – Катерина Бідило та Юлія Векленко, і обидві з Дніпра! Та дуже добре, що в наш час вони мають таку можливість, яка закріплена Резолюцією 1325 «Жінки, мир, безпека», що прийнята Радою Безпеки 31 жовтня 2000 року та ратифікована в Україні в 2016 році, яка «закликає домагатися розширення ролі й внеску жінок в рамках польових операцій Організації Об’єднаних Націй, і особливо серед військових спостерігачів, цивільного поліцейського персоналу, співробітників з прав людини і гуманітарного персоналу».
Читайте також: Мешканцям ОТГ розкажуть, як працюватимуть поліцейські офіцери громад
Сьогодні Катерина Олегівна щиро радіє з того, що її пророча дитяча мрія, не зважаючи на пересуди й протиріччя думок інших людей, втілилася в життя: «Першим кроком до мрії був вступ на заочне відділення Харківського університету внутрішніх справ. На денному відділенні вчитися вартувало чималих коштів, а так я паралельно влаштувалась на роботу секретарем слідчого відділу Межівського райвідділу міліції. Зарплати вистачало й на життя, і на навчання. Варто відзначити, що мені дуже пощастило з моїми першими наставниками, професійними, відповідальними людьми, робота з ними ще більше закріпила мою впевненість у правильному виборі благородної професії правоохоронця».
Трудовий шлях Катерина Бідило розпочала в 2003 році, а в 2006 вже була атестована та призначена на посаду помічниці слідчого. Ось так швидко підкорилась юній міліціянтці перша сходинка кар’єрного росту. В слідчому відділі пропрацювала до 2011 року. Цей рік відзначився ще однією значущою подією в житті нашої героїні – в її родині з’явилось поповнення – синочок Даниїл, який став ще одним стимулом в житті йти до нових висот, самовдосконалюватись і реалізовувати все заплановане.
Вже в 2012 році Катерина займає посаду начальника сектору інформаційних технологій Межівського райвідділу міліції, а в 2013 переїжджає жити до Дніпра, та не змінює професії, працювала в Чечелівському та Шевченківському райвідділах поліції. А з 2016 року – в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області на посаді старшого інспектора з особливих доручень.
«Мені дуже пощастило з колегами, завжди в роботі відчувала підтримку, навіть інколи помічала, що в деяких моментах, зокрема, під час спілкування з дітьми, мені було легше отримати потрібну інформацію, ніж колегам-чоловікам. Один лише пам’ятаю прикрий випадок ще зі студентських часів, коли викладач університету ніяк не міг змиритись із присутністю жінок на його лекціях, та не втримувався дорікнути, мовляв не тут вам місце, а вдома з дітьми та каструлями. Та ми, молоді й відчайдушні, не звертали уваги на його бурчання…»
Та життя вносило свої корективи, й не раз довелось Катерині переконатись, що професія не лише цікава, відповідальна, а й пов’язана з ризиком для життя. «Одного разу, коли я ще працювала в Межовій, у райвідділ надійшло повідомлення про продаж наркотиків, – з тривогою згадує жінка. – Технічних можливостей для розробки й реалізації такої операції ми не мали, тож підключили опер-уповноваженого лінійного відділу».
Далі працівники міліції ретельно розробили операцію, задіяли всі необхідні людські ресурси й технічні засоби, нарешті вийшли на слід злочинця. Його вдалось затримати, довести вину в суді, порушнику присудили 6 років ув’язнення. Під час слідства й у суді зловмисник погрожував начальнику розшуку та всім, хто брав участь у слідчих заходах, розправою над їх дітьми.
«Це була найстрашніша мить мого життя, я саме була вагітна, коли відчинила двері своєї квартири, а переді мною стояв той самий чоловік, засуджений за продаж наркотиків… У мене аж перехопило дух», – з тривогою згадує Катерина. Та хлопець, як виявилось, прийшов не мститись, а щиро подякувати своїй рятівниці. Завдяки їй та її колегам, у нього був час подумати над сенсом життя, і він обрав життя без наркотиків». Дякує при кожній нагоді правоохоронцям і дружина чоловіка, що став на шлях виправлення. Ось так найстрашніша мить трудових буднів нашої героїні перетворилась у найприємніший спогад про врятовану людську долю та щасливе майбутнє цілої родини.
І подібних ситуацій у роботі працівників поліції буває чимало.
Взяти участь у проєкті «Поліцейський офіцер громади» в рамках реформи Національної поліції, запропонував Катерині її чоловік – Андрій Миколайович, полковник поліції, який завжди й у всьому підтримує свою дружину.
«Мені дуже сподобалась така ідея, адже в ГУНП Дніпропетровської області в мене була кабінетна робота, більше доводилось працювати з паперами, а мене завжди приваблювала робота з людьми, тож я скористалась нагодою взяти участь в проєкті, і, як ви вже знаєте, стала однією з двох поліцейських офіцерок громад в Україні».
Суть реформи полягає в тому, що офіцери закріплені суто за своїми громадами, працюють виключно на її території. Кожен обслуговує від 3 до 5 тисяч осіб і вирішує правові питання громадян.
Дніпропетровська область є першою, де почалось впровадження цього проєкту.
У 22 громадах вже з’явились поліцейські офіцери. Список їх обов’язків чималий – це й патрулювання території, й протидія крадіжкам, й профілактична робота з населенням, тобто на них покладаються обов’язки колишніх дільничних, а також патрульних і працівників ювенальної превенції на території кожної конкретної громади.
«Головною ж метою своєї роботи я і мої колеги, Владислав Сіваков та Євгеній Воловіченко, вважаємо завоювання довіри людей, – підсумовує сказане Катерина Бідило, і в цій справі ми не будемо змагатись хто з нас кращий і вправніший, а працюватимемо дружно, в атмосфері взаємодовіри та взаємодопомоги».
Щиро зичимо Катерині Бідило зробити наступний стрімкий крок вперед до своєї давньої дитячої мрії та нової – щоб 8-річний син Даниїл завжди пишався своєю мамою, впевненою в собі й успішною. І щось підказує мені, що пишатись цілеспрямованою Катериною будуть не тільки її рідні, а й вся Слобожанська громада.
Таміла ЖОРНЯК
Читайте також: Протидія домашньому насильству в Слобожанськй ОТГ