З початком повномасштабної війни Дніпропетровщина стала форпостом і другою домівкою для багатьох людей, які вимушені були шукати тимчасовий прихисток. Деякі українці, втративши все, віднайшли в собі сили та продовжили працювати, відновивши свою справу, якою займалися у мирному житті. Про своє становлення в ексклюзивному інтерв’ю “Вістям” розповіла міжнародна тренерка, психологиня, наставниця Ольга Ботвінова, яка з Херсона переїхала до Дніпра. Вона зіткнулася з тяжким викликом долі – війна не давала спокою і в нашому місті, адже під час потрапляння ворожої ракети в 118-й будинок на житловому масиві Перемога Ольга перебувала в епіцентрі жахливих подій.
СИЛА – В ЛЮДЯХ
– Пані Ольго, розкажіть, який основний напрям вашої діяльності? Які знання передаєте людям?
– Я міжнародна тренерка, психологиня та авторка багатьох проєктів про об’єднання людей, про мотивацію. Моє завдання – це відкривати силу в людях, надихати власним прикладом іти далі та ставити сміливі цілі.
– Чим вас захоплює ваша справа? Коли почали цікавитися психологією, наставництвом?
– Я займаюся цим 12 років. Насправді, коли ти працюєш із людьми, відкриваєш у них силу, надихаєш їх удосконалювати власну справу; переконуєш їх, що можливо все, якщо є ціль, мотивація. Кожен із нас може досягати мегарезультатів.
– Ви збираєте повні зали людей. Які основні теми порушуєте?
– Від початку повномасштабної війни, коли наше життя змінилося на «до» та «після», ми з командою ухвалили найважливіше рішення – працювати на своєму фронті, допомагати своєю справою. Ми надихаємо людей. Наші заходи, тренінги – це просування особистого бренду, це великі нетворкінги, які об’єднують людей, дають нові контакти, нові знання та ідеї. Це також про самооцінку та впевненість цих людей. Також є спеціалізовані проєкти, які дають вузькі знання саме щодо удосконалення себе.
– «Відкриваю силу в людях» – що ця фраза означає особисто для вас? У чому полягає ця «сила» людей у вашому розумінні?
– За 12 років співпраці з людьми я чудово розумію, що в кожному з нас є ця суперсила, той самий талант, який має кожен, його призначення. Це потрібно людині для розуміння того, що їй треба робити і в якій справі вона особлива. Багато експертів приходять до нас на захід, на особисті консультації з такими питанням: я можу і хочу, але не знаю, як. Наприклад, розширити свою справу, віднайти правильні інструменти, поглибити мислення. Моя суперсила – це допомогти людині перейти від цієї точки «А» до новоі точки «Б». Я дуже щаслива від того, коли ми відкриваємо в людях їхній потенціал, коли вони починають більше вірити у власні сили і можливості. Змінюється людина, змінюється мислення, змінюється результат – ось це і є суперсила.
– Під час зустрічей із клієнтами ви порушуєте теми брендів, аудиторії, просування і розвитку власної справи. Наведіть, будь ласка, кілька прикладів успішних кейсів: з якими компаніями співпрацювали, або які компанії за допомогою ваших знань, стали успішними?
– Цей перелік може бути дуже великий. Розповім про основне за цей рік. Наприклад, представники одного з брендів відкрили свій власний додаток і запустили його в AppleStore. Цей бренд уже став міжнародним. Також співпрацювали з багатьма експертами: подологи, косметологи, майстри б’юті-сфери, які відкривають власні салони, роблять запуски своєї продукції. Також є мої колеги-психологи, які виходять на нові ринки та рівні. Коли наша команда бачить цей результат, ми щиро радіємо цьому успіху.
ПОЗИТИВНА ПСИХОЛОГІЯ
– Якщо зануритися у вашу діяльність психолога, з якими напрямами цієї науки вам до вподоби працювати?
– Наша аудиторія – це «проактивні» люди. Що це означає!? Це ті, хто готовий діяти, брати відповідальність за себе, за свою справу, вони мають бути мотивованими. Напрями роботи – це позитивна психологія, яка змінює погляд на різні речі. Хоч би де ти був та що б відбувалося, а подивившись на результат, можна зрозуміти, що не все так погано. Мотивація та позитивна психологія – це ті два інструменти, коли людина розуміє, що може сама собі допомогти, змінює мислення й отримує гарний результат.
– З яким питанням у сфері психології до вас найчастіше звертаються люди? Чи стало більше звернень під час повномасштабної війни?
– На мою думку, професія психолога дуже важлива. Кожен із нас сьогодні пише свою «контрольну» роботу, як пройти цей надскладний етап життя. І це не лише про війну, але й про особисті стосунки, роботу, взаємовідносини з дітьми, з оточуючими тощо. Запитів стало більше, тому що усі ми переживаємо стресові ситуації. І кожен із нас хоче розібратися з певними питаннями у своїй сфері життя. Моя місія – допомогти людині рухатися далі; переконати її, що на цій проблемі не завершується життя, хоч би якими складними були виклики. Навчаю пристосовуватися до нових умов.
– Ви – міжнародна тренерка. Чи консультуєте іноземців? В яких країнах проводите зустрічі?
– Від 2019 року я маю статус акредитації як міжнародна тренерка. Саме того року ми акредитували програми центру «Botvinova Education Center» у Міністерстві щастя в Дубаї. Це програми з позитивної психології. Для нас це було великим досягненням. Звичайно, я маю клієнтів з усього світу. Ми проводили командний захід у Дубаї, у містах Європи. Зараз я також консультую клієнтів із різних країн. Психологія – це те, що допомагає людині, незалежно від країни, статусу, досягнень, знайти потрібний інструмент на даному етапі життя.
РІДНИЙ ХЕРСОН
– До початку повномасштабної війни ви жили і працювали у Херсоні. Яким було для вас 24 лютого?
– 24 лютого ми, як і усі, прокинулися від страшної новини, що почалася війна. Ніхто нічого не розумів. Розуміння прийшло пізніше, коли Херсон від самого першого дня майже повністю був окупований. Я провела в окупації три з половиною місяці. Це найтяжчі дні, коли ти не розумієш, як виїхати і що буде далі. А найстрашніше було попереду. Мені здається, що саме через те, що моє місто перебувало під окупацією, це вплинуло на моє рішення не виїжджати за кордон. Ми з командою зрозуміли, що маємо залишитися тут і допомагати нашим людям. Я рада цьому рішенню, адже нічого не стається випадково.
– Коли вирішили евакуюватися? Як обрали для життя Дніпро?
– 1 травня ми планували їхати до Києва і проїжджали Дніпро. І саме тут у нас закінчився бензин (посміхається). Так ми зупинилися у Дніпрі на кілька днів, потім на тиждень, а потім мій чоловік знайшов тут роботу і ми залишилися. Так, із херсонцями є зв’язок, хоча людей, як ви знаєте, там усе менше і менше. Мої близькі знайомі з міста вже виїхали, тому усі новини дізнаємося із соціальних мереж.
Я переїхала до Дніпра зі своїм чоловіком. Він – лікар-хірург. Знайшов тут роботу в одній із міських лікарень. Можу сказати, що місто прийняло нас добре. Саме Дніпро став для нас другою домівкою після окупації Херсона.
– Чи знайшли серед дніпрян своїх колег, однодумців, друзів?
– Дніпро – велике місто! І ще сотні тисяч людей за час повномасштабної війни переїхали до Дніпра, тому, звичайно, знайшла. До того ж наша професія про людей, про сильне оточення. Ми щодня знайомилися з десятками громадян і упродовж цього року об’єдналися і познайомилися з неймовірними людьми не лише у нашій сфері, а й у різних галузях. Це власники брендів із різними історіями. І справді, коли ти ось так знайомишся з людьми, то інструменти нетворкінгу нам допомагали робити це. Адже якщо ти займаєшся улюбленою справою, надихаєшся цим, то і такі люди приходять у твоє життя.
– Як вам вдалося віднайти в собі сили і продовжити свою справу в Дніпрі? Чи було важко все реалізувати в нових умовах?
– Коли ти все життя займаєшся улюбленою справою (а для мене – це психологія), ти розумієш, що той продукт, який ти створював, є для тебе життєво необхідним. І це, на мою думку, стосується кожної людини у нашій країні. У Дніпрі я відчула у собі нові сили. За цей час ми створили 6 програм. Одна з них була грантовою, ми її проводили на міжнародному форумі у Києві. У Дніпрі мені хотілося бути максимально потрібною і допомагати тим, що я можу. Найкраще ми могли об’єднувати людей, мотивувати і підтримувати. Цим і почали займатися. З червня проводили заходи і до кінця року змогли об’єднати понад 3 тисячі осіб.
«НАРОДИЛИСЯ У СОРОЧЦІ»
– День 14 січня у Дніпрі був важким та трагічним. Ворожа ракета влучила у 118-й будинок на ж/м Перемога, де ви мешкали.
– Найстрашніший день після окупації очікував нас попереду. Напередодні цієї трагедії ми проводили захід. 14 січня не було жодного поганого передчуття. Коли ворожа ракета влучила у будинок на житловому масиві Перемога, ми з чоловіком були вдома, але не одразу зрозуміли масштаб трагедії, тому що прийшли до тями вже після того, що сталося. Розуміли, що ми живі, але я ще не відчула, що тяжкопоранена у скроню. Вибратися з квартири самостійно не могли, тому що вже не було ані квартири, ані найближчих кімнат. Через три з половиною години нас дістали рятувальники, за що їм безмежна подяка. Далі ми потрапили до лікарні, я втратила свідомість. Коли прийшла до тями, зрозуміла, що це диво – залишитися живими після такої страшної трагедії.
Три тижні ми провели у лікарні. Як психолог, я на собі відчула «синдром того, хто вижив». Перші емоції – ти радієш; другі – ти не можеш радіти, тому що таку можливість уже не має багато людей; і треті емоції – ти не розумієш, як далі жити. Це був важкий етап, який потрібно було пройти. Завдячую близькій людині, це Юлія, яка була зі мною у лікарні цілодобово, яка годувала, доглядала, вселяла віру і казала, що все буде добре. Найбільший страх після виписки з лікарні – це повернутися на улюблену роботу. Я дуже переймалася, що, виходячи на сцену та виступаючи перед людьми, вони будуть дивитися на мене як на жертву, як на людину, яка просто вижила у цій трагедії.
На деякий час я взяла паузу від роботи. Після цього зрозуміла, що не можу бути без своєї справи. Подивившись страху в очі, ми з командою ухвалили рішення провести наш перший захід. Однак я відчувала, що мені моторошно вийти на сцену. Але саме це і дало поштовх – іти далі. Улюблена робота допомогла мені переключитися і знайти ще більшу силу в собі. І я хочу ділитися цим з іншими людьми, з тими, кому зараз так необхідно це почути.
– Чи відчуваєте, коли настане наша спільна перемога?
– Перемога починається з перемоги над собою. Перемогти свої страхи, жити далі, починати або продовжувати щось робити. Ці перемоги на сьогодні першочергові. Звичайно, ми усі віримо в нашу спільну велику Перемогу, яка, безсумнівно, буде у нашої держави. Кожен із нас, на складній ділянці життя, повинен стати зараз переможцем. Взяти цю силу на себе, тоді перемога обов’язково буде за кожним, і для нашої спільної перемоги – це буде один великий крок.
МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОЛЬГИ БОТВІНОВОЇ